Work Text:
Весняне подвір'я так і манило вийти зі стін школи. Луз підпирала рукою підборіддя в очікуванні, слідкуючи за Киплячими островами, на яких і секунди не було спокійної. Такий звичний режим для тутешніх і трохи чужий, але водночас куди рідніший, ніж вдома, для неї. Балачки над вухом Ґаса та Віллоу допомагали не втратити зв'язок з реальністю і не піти в глибину своїх думок. Думок про нові комбінації заклять, про важку домашню роботу, про Еміті, що сиділа поруч.
Стоп! Еміті!? Сиділа поруч!?
Луз не типово сіпнулася, в результаті зовсім по дурному вдарилася ногою об парту, ніяково посміхнулася, інтенсивно натираючи колінце рукою, аби не боліло, і відвела погляд від жовтих очей, що дивилася на неї тепер здивовано й турботливо.
— Все гаразд? — Еміті схилила голову, заглядаючи в обличчя людині.
— Так-так! — Хвилювання одразу стало помітно через хаотичні рухи руками та червоні щічки. — Пробач, Емі, я просто не зловила момент, коли ти прийшла!
— Одразу після твого повідомлення. Я була тут, — вона махнула в сторону коридору, — поруч.
Дівчата трохи помовчали, з ніжністю розглядаючи одне одну. А потім якось і не обговорюючи, піднялися із-за парти в сумісній жазі провести час вдвох. Прогуляти один урок, то не така вже й катастрофа. Віллоу та Ґас тямуще кивнули й помахали на прощання. (Ґас навіть встиг створити ілюзію цьомчика, що врізався в дівчаток)
— Сподіваюся в цей раз буде без авантюр, мама ще не пробачила мені наші минулі витівки, — хоч Еміті й звучала трохи суворо, м’яка усмішка казала лише про те, що якщо треба буде, то вони викинуть проблеми жахливіші за маленький бунт в Гексайді, — ти казала, що в Іди знайшла щось зі свого світу, наскільки це небезпечно?
Луз хитро прижмурилася, не дуже поспішаючи розкривати всі карти. Її дівчина прийняла ці правила і, обережно взявши за руку, довірилася, дозволивши себе тягати між вуличками та тримати інтригу.
Вони вийшли до маленького закутка, де була вкладена бруківка — рідкість для цього світу, і Луз дістала яскраву картонну коробочку. Вона бачила як Еміті заглядає в нетерпінні, тому поспішила відкрити. Ну руку впало дві крейди: рожева та блакитна.
— Це що? Воно зараз вибухне?!
— Що? Ні! Це крейда!
— Але для чого? Ми ж не в школі. Та й вона якась зіпсована? Не природного кольору.
Луз ледь стримала сміх. Еміті виглядала дуже кумедно, намагаючися зрозуміти всю суть. Але пояснювати тут буде довго. Тому вона вмостилася колінами прямо на безлюдній тропі, взяла блакитну крейду і доволі впевнено почала виводити лінії. Контур хмаринки з дурнуватою мармизою і така ж дурна Луз гляділи на Еміті, що лише трохи коливалася, побачивши як це все працює, а потім взяла рожевий і накреслила серце. Не забувши про дурну посмішку! Розглядаючи ці два шедеври вони виглядали щасливими. Перед ними покотилися й інші кольори й вони не гаяли часу, а одразу взялися малювати. Сумні до цього бруски потроху ставали все цікавіше: з'явилася мерзота, місцеві квіточки, навіть Угушко! Дівчата були з ніг до голови в різноколірному пилу. А руки так і взагалі.
— Це вважається мистецтвом у вас у світі? Розкажи більше! — Еміті вмостилася, відкладаючи фіолетовий і приготувалася до історії.
— Ну насправді це не те що мистецтво, — Луз почухала ніс, залишаючи зелену плямку на ньому, — у нас так бавляться діти. Мій світ це велика кількість отаких рівних твердих доріг і на них зручно малювати. А проблем це ніяких не приносить, бо крейда дуже легко змивається дощем. Не знаю чи тут це спрацює, у вас він інакший, але навіть якщо станеться таке, що дощ тільки закріпить результат, то я проти не буду! Вийшло чудово!
Еміті не витримала і спробувала витерти чужий ніс. Але додала тільки ще більше крейди, тепер рожевої. Луз засміялася вже уявляючи свій вид, а потім обома руками схопила чужі щічки.
— Я ж допомогти хотіла, картоплинко! Чесно!
— Все одно з цього нічого не вийшло, то не кіпішуй! — Луз засміялася та обережно притягнула до себе дівчину.
Еміті зашарілася і теж взяла обличчя своєї людини в руки:
— Мені з тобою дуже пощастило...