Work Text:
— Вітаю в нашій кав'ярні!
Молодий хлопець з червонуватого відтінку волоссям широко посміхнувся увійшовшому клієнту. У нього була приємна зовнішність і гарна посмішка. Всі, хто бував у цій кав'ярні вперше, і їм пощастило потрапити на зміну Сюань Дзі, обов'язково поверталися ще раз, і ще раз, і ще. Він був приємним хлопцем, з усіма міг підтримати розмову та з закладу всі виходили не тільки з дуже смачною кавою, а ще й гарним настроєм.
Сюань Дзі вже не перший рік працює в сфері обслуговування, тому чудово вмів спілкуватися з клієнтами. Після того, як він залишився без роботи та стабільного заробітку, ця невеличка кав'ярня стала справжнім порятунком. Хороша заробітна плата, як для такої легкої роботи, чудовий менеджер і приємна атмосфера. Чи може він просити більше?
У спілкуванні з клієнтами він ніколи не губив своєї харизматичності, приваблюючи все більше нових покупців.
І ось, вперше за не дуже довгі сім місяців роботи тут, він не знав, чи зможе сказати хоч слово не як дурень.
Скляні двері відчинились, через що задзвеніли невеликі прикраси у вигляді метеликів. В середину увійшов неймовірно гарний чоловік. Сюань Дзі навіть здалося, що цей незнайомець небожитель, бо не буває настільки гарних людей, ні.
Сюань Дзі не може себе назвати тою людиною, яка втрачає голову перед кимось гарним, навпаки, він може без проблем зробити комплімент та навіть спитати номер.
Він декілька разів моргнув та побачив, що цей неймовірно-гарний-незнайомець, до ніг котрого він готовий покласти всю планету (і звідки в нього ці думки?), підійшов до нього та роздивляється меню.
— Вітаю... — це вийшло надто хрипло та жахливо, Сюань Дзі навіть злякався звуку власного голосу. Кашлянувши в кулак він продовжив, — Ви вперше в нас? Вам допомогти?
Цей неймовірно-гарний-незнайомець підняв на нього зацікавлений погляд, та легко кивнув.
— Так. Буду вдячний, якщо порекомендуєте щось, я не дуже розбираюсь в цьому. — від його голосу Сюань Дзі ледь не повело в сторону.
Не може бути людина такою... такою.
— Звичайно. Чого б ви приблизно хотіли?
Головне тримати лице. Не смій опозоритись перед ним.
— Все що завгодно, тільки не гірке, — сказав цей неймовірно-гарний-незнайомець та легенько посміхнувся.
О господи боже. Ця посмішка ледь не вибила дух з горе баристи, який від виду цього гарного чоловіка втрачає глузд як маленька дівчинка.
— Тоді вам варто спробувати карамельне лате. Це класика, але воно смачне. Для початку можете спробувати його.
Цей неймовірно-гарний-незнайомець продовжував дивитись на нього все тим же зацікавленим поглядом, що ніяк не допомагало бідному Сюань Дзі взяти себе у руки.
— Так, мабуть спробую. — це прозвучало надто тепло, — Середній розмір, будь ласка.
Сюань Дзі мріє виставити цього неймовірно-гарного-незнайомця за двері і більше ніколи не пускати, бо він не може нормально працювати. Ще трохи і його доведеться забирати звідси на швидкій.
Але робота є робота. Він взяв стаканчик і десь знизу дістав маркер.
— Можна дізнатись ваше ім'я? — показуючи той самий маркер, пояснив, — Підписати стакан.
— Шен Лін'юань.
Сюань Дзі зрозумів, що пропав.
***
Як виявилося, цей неймовірно-гарний-вже-не-незнайомець Шен Лін'юань власник невеличкої, як виразився він сам, компанії неподалік (Сюань Дзі хотілось розсміятись на слові «невеличка»), сказав, що сімейний бізнес. До цього він взагалі не брав каву, віддаючи перевагу чаю, але зараз кожного ранку заходить та купує те саме лате, що при першому візиті порекомендував Сюань Дзі, кажучи, що воно йому дуже сподобалось, а їхня кав'ярня найближча до його місця роботи, де продають справді якісну каву.
За останні три місяці він встиг стати їхнім постійним клієнтом, і навіть сподобався іншим працівникам, а з самим Сюань Дзі вони стало хорошими друзями, хоча перший місяць їх знайомства виявився найтяжкішим для баристи.
Коли він запропонував додати Шен Лін'юаня у вічат та стати друзями Сюань Дзі ніяк не очікував, що його хмарочоси фантазій рухнуть від одного подиху вітру реальності.
З виду цей неймовірно гарний Шен Лін'юань може здатися доброю та вихованою людиною, яка навіть і мухи не образить, але насправді він той ще майстер масок. Бідний Сюань Дзі вже не раз ставав жертвою його невеличких пакостей. Дякую, що тільки їх.
З кожним днем їхнього спілкування він дратував бідного баристу все сильніше. Але Сюань Дзі не міг не признатись хоча б собі, що, не зважаючи на це все, з кожним днем Лін'юань йому все сильніше подобається. І це змушувало його ночами перед сном тихо кричати в подушку від несправедливості життя. І зовсім не від певних думок про Шен Лін'юаня, зовсім ні.
На якийсь там місяць їх знайомства Сюань Дзі запросив до себе в гості Шен Лін'юаня нагодувати його чимось власного приготування, бо неймовірно гарний власник компанії виглядає так, ніби останні декілька років живе на одному повітрі та сонячних променях. І то спорно, бо він настільки блідий, що навіть привиди позаздрять. Але якщо сказати, що ця блідість зовсім не підходить Лін'юаню, то це буде брехня.
В той день бідолашне серце не менш бідолашного Сюань Дзі пропускало удари настільки часто, що варто подивуватись що він ще в свідомості. А потім ледь палець не відрізав у спробі вразити гостя своїми навиками кулінарії.
Але Сюань Дзі зовсім не пробачив йому той погляд на його невеличку квартирку. Пане багатій, вибачте простих смертних!
А потім той самий гість сказав, що в нього є папуга, який йому дуже нагадує баристу. Сюань Дзі потім ще довго й голосно обурювався, бо його зрівняли з якоюсь там птахою. А Шен Лін'юань з цього тільки посміявся, сказавши, що так вони ще більш схожі.
І він зовсім не був радий дізнатись цю невеличку деталь про Лін'юаня.
І він зовсім не жалкував, що не може чути цей сміх постійно, ніби це щось звичне.
І він зовсім не не спав ще пів ночі думаючи про те, що його йому хтось нагадує. Тобто, це ж про нього думають, так?
Так ні. Сюань Дзі взагалі про це не думав.
Намагався не думати.
***
Сюань Дзі проводив всі дні однаково. Йшов на роботу, з самого ранку робив для свого коханого друга найсмачніше лате, яке тільки міг (і він намагався не думати, що він замовляє все те саме лате, ще ні разу не змінивши замовлення. Воно йому просто подобалось, так), потім продовжував працювати ще з цілою купою народа, доки його не підмінить хтось з колег, а потім йшов додому. Іноді зустрічався з Шен Лін'юанем.
В цей раз йому довелось затриматись. Вже зовсім скоро буде День Святого Валентина, і його менеджер вирішила підготувати спеціальні смаколики для цього періоду. До кінця місяця з дня свята вони будуть продавати різну випічку у відповідній тематиці. Це звичайна практика. Сам Сюань Дзі ніколи не святкував це свято — йому не тільки було ні з ким, він просто не бачив в цьому багато сенсу, бо це всього лише звичайний день.
Принаймні думав так раніше.
Зараз він з ентузіазмом сидів та допомагав вибрати своєму менеджеру дизайни тістечок.
Його менеджером була молода дівчина — він навіть старше неї буде, — з соціофобією. Але, незважаючи на це, вона була дуже приємною та розумною. Вони з Сюань Дзі досить швидко знайшли спільну мову, і вона вже більше не так боялась свого нового працівника.
Окрім них в закритій кав’ярні було ще декілька людей — друзі Пін Цяньжу, його менеджера. Де вона познайомилася з такими людьми для Сюань Дзі залишається загадкою.
Уявіть собі: його крихітна менеджер, котра боїться вийти до людей, дружить з високим лисим чоловіком, якого стараються обходити молоді дівчата. Але, насправді, він дуже смішний. Поближче познайомившись з ним в тебе повністю рушиться образ, який склався після першого враження. Це був Ван Дзе.
Разом із ним Пін Цяньжу запросила Ґу Юесі, доволі холодну по натурі дівчину, та Джан Джао, сильно галасного хлопця, але не менш цікавого. Сюань Дзі про них знає тільки те, що вони працюють в місцевому відділі поліції.
І ось вони всі разом сиділи й обирали що будуть продавати на День Святого Валентина. Спочатку були сумніви на цей рахунок, а чи варто витрачати власні сили, якщо це сеодно не китайське свято? Хоч воно і набирає популярності, але чи буде воно цікаво комусь окрім туристів? Не спробуєш — не дізнаєшся.
***
— Як на мене, то зробити тістечко у вигляді двух риб буде не поганою ідеєю.
— Прошу, пане Ван, ніхто окрім вас не буде купувати такі тістечка. Хочете, можемо особисто вам під замовлення зробити та вислати прям під двері, тільки прошу, не псуйте імідж нашого закладу!
Це продовжується вже хвилин двадцять. Гортаючи сторінки якихось кондитерів вони випадково натрапили на один торт у вигляді ставка з рибками, ось Ван Дзе і понесло. Йому дуже хотілось побачити схожі тістечка в кав’ярні своєї подруги, тому він в деталях описував свою ідею. Але той, хто буде це все продавати, явно не погоджується зі смаком пана Вана.
Сюань Дзі не хотів, щоб вони перетворювались на рибний прилавок на ринку, ні за що!
Бідна Пін Цяньжу не знала на чию сторону стати, а Ґу Юесі та Джан Джао сиділи й намагались не засміятись. Втомлені, вони нарешті допомогли Сюань Дзі переконати Ван Дзе, що його ідея, можливо, не погана, але вона більше підійде для дня рибалок.
Спільними зусиллями, не слухаючи вигуки Ван Дзе, вони прийшли до більш-менш нейтральних, але не менш гарних, дизайнів. Залишилось тільки приготувати. Вони і так багато часу витратили на роздуми, а свято вже через декілька днів, тому менеджер просто зробила замовлення у перевіреної кондитерської. Партія буде готова до назначеної дати, тому прийшовши трохи раніше, щоб розібрати доставку, можна буде викладати на прилавки свіженькі тістечка.
Спеціально для Ван Дзе вони вирішили зробити тістечко з рибами.
***
Сьогодні з самого ранку було дуже багато клієнтів, яких сонний та втомлений хлопець не міг витерпіти. Ще й Лін’юань не прийшов, хоча вже повинен бути на роботі, але у Сюань Дзі було настільки багато справ, що він не міг навіть написати та запитати що сталось.
На диво, їхня підготовка не була дарма — майже все розкупили в перші декілька годин після відчинення. Це зарубіжне свято не дуже користувалось популярністю в Китаї минулі роки, а зараз молоде покоління почало святкувати і його.
Вже під самий вечір, коли з клієнтів були тільки поспішаючі додому рідкісні пішоходи, які хотіли порадувати себе чимось смачним, прийшов він.
Почувши відчинення дверей Сюань Дзі без ентузіазму поглянув в сторону звуку, і вже збирався натягнути звичну посмішку, хоч і втомлену, але, побачивши увійшовшу людину, він завмер з кривим виразом обличчя.
— Вибач, мені з самого ранку подзвонили, тому довелося раніше приїхати. — сказав Шен Лін’юань, підходячи до стійки. — Я би зайшов, але ви ще не працювали.
Він виглядав так, ніби був дуже винний, хоча чому? Він всього лише не прийшов тоді, коли приходить зазвичай. Це взагалі не проблема, і Сюань Дзі взагалі не провів цілий день без сил та в поганому настрої через це. Зовсім ні.
— Привіт, — настрій Сюань Дзі покращився, і він вже не відчував себе таким втомленим. — Сильно втомився? — продовжив він, дістаючи стаканчик і роблячи вже таке звичне лате.
— Це я в тебе повинен питати. Я чув від секретарки, що ваша кав'ярня сьогодні користується популярністю.
— Ми приготували трохи випічки в честь свята, — відповів бариста, ставлячи готове замовлення перед другом, — я так чекав, щоб ти спробував, але ти не прийшов. Пане Шен, хвилююсь, що ви запізнились і не встигли на саме смачненьке!
Шен Лін’юань взяв своє лате та простягнув карту для оплати, як раптом на місце, де тільки що стояв стакан з кавою, поставили тістечко у формі сердечка. Не очікувавший цього Лін’юань трохи здивувався та запитально поглянув на баристу.
— За рахунок закладу моєму улюбленому постійному клієнту.
Кажучи це погляд Сюань Дзі зробився таким теплим, що не на жарт злякало Шен Лін’юаня. Але він швидко взяв емоції під контроль, як робив завжди.
— Ви всім постійним клієнтам, які не встигли на святкову акцію, залишаєте випічку?
Сюань Дзі хотів відповісти, що ні, не всім, він особливий, але в приміщенні все ще залишались люди, а Лін'юань навряд чи оцінить такі заяви на публіку.
— Почекаєш доки моя зміна не закінчиться? — залишивши без відповіді питання друга, сказав він.
Шен Лін’юань не став нічого відказувати, а просто взяв запропоноване тістечко, оплатив лате та сів за вільний столик біля вікна.
Це була мовчазна згода.
Сюань Дзі подумав, що в нього є шанс, і став чекати на закінчення зміни ще сильніше, але не щоб піти додому, прийняти душ і влягтись під теплу ковдру, а щоб відвести Лін’юаня в парк неподалік та нарешті про все розповісти, бо він так вже не може.
Ще трохи і він не витримає. Йому потрібно знати чи може він на щось сподіватись.
До кінця робочого дня залишалось зовсім трохи. Сюань Дзі швидко обслугував тих, хто ще приходив, потім прибрав столи та подзвонив менеджеру. Так як сьогодні він закінчував день, то зачинити кав'ярню мав саме він, а їхня менеджер постійно просить попереджати.
Доки бариста закінчував всі свої справи Шен Лін'юань вже доїв тістечко. Він просто встав та підійшов до виходу, сказавши, що буде його чекати на вулиці.
Коли Сюань Дзі нарешті закінчив і вибіг вийшов з закладу, то побачив як Шен Лін'юань просто стоїть и дивиться в небо, виглядаючи при цьому дуже спокійно та... щасливо? Можливо, Сюань Дзі так тільки здалося, бо не встиг він роздивитися цю емоцію, як Лін'юань повернувся та подивився в його сторону.
— Ти так швидко закінчив?
— Мені потрібно було затриматись? — відповів бариста підходячи до друга. — Я хотів з тобою пройтись та поговорити, — продовжив вже поруч з ним.
— О? — все, що сказав на це Лін'юань.
На вулиці вже стемніло. Небо застелили темні хмари, ховаючи місяць та зорі. Темрява поглинала будинки, машини, навіть людей, які спішили додому по темним вуличкам.
З двух боків дороги стояли ліхтарі, освітлюючи та даючи відчуття безпеки.
По вузьким вуличкам в напрямку парку в приємній тиші йшли двоє молодих чоловіків.
Сюань Дзі намагався взяти себе у руки, справді намагався, але підходячи до цього клятого парку він навпаки починав хвилюватися сильніше. А Лін'юань просто мовчки йшов поруч.
І ось, вони встали біля одного з ліхтарів. В парку було пусто та тихо. Здавалось, що все завмерло, щоб не заважати їм.
— Лін'юань... — вже почав був Сюань Дзі, але побачив червоні руки свого друга, — Ти замерз? Казав же, що тобі варто брати з собою рукавички, якщо руки мерзнуть! Світ не зникне, якщо пан Шен не буде строїти з себе моржа.
Шен Лін'юань мовчки дивився на те, як цей нахаба взяв його руки в свої та почав на них дихати а потім терти, щоб зігріти. Вони нього були теплі та сухі.
А тим часом Сюань Дзі продовжував свою «лекцію»:
— Взагалі вже себе не бережеш! Ні шарфу, ні шапки, одне просте пальто! Мерзнеш ходиш. Пан Шен, поясніть будь ласка, яким же мені дурнем потрібно бути, що я в вас закохався? — все тим же сварливим тоном казав бариста.
А потім він зрозумів, що тільки що ляпнув і швидко закрив рота.
Але руки Лін'юаня все одно тримав в своїх.
Шен Лін'юань розгублено дивився на хлопця перед собою. Сюань Дзі вже хотів попросити пробачення, як раптом Лін'юань мовчки опустив очі на їх руки та тепло посміхнувся.
Серце Сюань Дзі почало битись як шалене.
— Сяо Дзі, — знущається, — що ти тільки що сказав?
— Я сказав, що кохаю вас. Можете мені відмовити. — Сюань Дзі зробив глубокий вдих, — Або стати моїм хлопцем. Все залежить від вас.
— Я б не зміг тобі відмовити, ти ж знаєш.
І ця тепла, щира, посмішка.
А потім Шен Лін'юань поклав голову йому на плече.
Сюань Дзі думав, що він найщасливіша людина.
Йому тільки що відповіли взаємністю.
***
З вітальні доносився якийсь галас. Шен Лін'юань відійшов на кухню взяти ще печива, а його хлопець, судячи по звукам, вирішив рознести кімнату.
Повернувшись з тарілкою печива він побачив доволі цікаву картину.
Його папуга сидів на плечі у Сюань Дзі та смикав за волосся, а сам хлопець, ставши жертвою такої несподіваної атаки, галасив і намагався відігнати його від себе, але марно. Птах хлопав крилами, іноді потрапляючи своїй цілі по обличчю.
— Лін'юань! Зроби щось зі своїм птахом, бо скоро я без волосся лишусь! Це все буде на твоїй совісті, чуєш! — обурено почав кричати Сюань Дзі, дивлячись на ледве стримуючого сміх Шен Лін'юаня.
— Не хвилюйся, ти мені і лисим подобатися будеш.
— Лін'юань!
Шен Лін'юань не втримався і вже відкрито сміявся, доки Сюань Дзі продовжував боротись з причепившимся до нього папугою. Нарешті він зміг його від себе відчепити та сердито зирнув на свого хлопця, який заливається сміхом у проході в кімнату.
— Я не розумію, це створіння має щось проти мене? Чому тебе воно любить, а мене готове забити? Не смійся! — намагаючись втримати папугу продовжив він.
— Він відчуває конкуренцію, — відсміявшись, нарешті сказав Лін'юань та поспішив на допомогу, поставивши печиво на столик поруч з диваном.
Доки Шен Лін'юань садив свого бешкетливого домашнього улюбленця в клітку, Сюань Дзі привів у порядок волосся та поправив одяг. Він був готовий до всього у житті, але не до того, що на нього нападе тварина його хлопця! Чим він на таке заслуговує?
Повернувшись, власник такого небезпечного птаха сів на диван поруч зі своїм хлопцем, та розставив руки, пропонуючи обійми.
Хто Сюань Дзі такий, щоб відмовити?
Вмостившись зручніше в обіймах коханого він знову включив режим страждаючого.
— В тебе що, якісь особливі стосунки з цим демоном? Чому він так тебе ревнує? Мені, можливо, теж варто почати хвилюватись, що ця червона курка забере тебе від мене, га, Лін'юань? — почав хникати він. — Ще й все лице та голова болить! Я більше не прийду до тебе додому, доки тут буде це створіння.
Лін'юань запустив пальці йому у волосся на почав масажувати шкіру голови.
— Не хвилюйся, ти в мене єдиний, — сказавши це він залишив легкий поцілунок на щоці Сюань Дзі, — я проведу з ним бесіду та скажу, що тебе чіпати не можна, — сказав і продовжив покривати поцілунками лице лежачого в його обіймах хлопця.
Сюань Дзі здалося, що не так вже й погано, якщо його знову поб'є папуга.