Work Text:
Того дня, повідомивши своє рішення, Є Цинжань не зважився відпустити саньге від себе. Попросив повернутись разом з ним до палацу, запропонував: «Перед від'їздом на Північ побудь зі мною, в моїх покоях. Тобі підготують діжку для купання, вечерю, чистий одяг. Може, вип'ємо вина разом. Я не тримаю на тебе зла».
Його дуже збентежило те, як Є Тяньі відреагував на те, що поїде у заслання. Ніби розчарувався. Ніби смертного вироку не боявся, а чекав, хотів, щоб усе закінчилось саме так.
Цинжань не пробачив би собі, якби брат покінчив життя самогубством.
Вони ж залишились один у одного найріднішими людьми… він хотів, щоб вони розуміли і підтримували один одного, як і мають брати.
Але всю турботу Тяньі сприймав байдуже. Дивився так, наче душею був вже десь далеко – не в засланні навіть, а в потойбіччі.
Сидів поряд з Цинжанем, пив вино… і раптом з легкою посмішкою спитав:
- Зізнайся, у вині отрута? Якщо так, то я тобі вдячний. Я хотів б піти легко.
Цинжань ласкаво торкнувся його розпущеного, ще не повністю висохлого після миття волосся.
- Санге, навіть не думай! Я хочу, щоб ти жив!
- Навіщо? Тобі не потрібен конкурент. А якщо я зазнав поразки, якщо… якщо Юер мене не любить… для чого мені життя? – Тяньі говорив майже спокійно.
- Не можна так… як ти можеш себе самого так не любити?! – Цинжань посунувся ближче і міцно-міцно обійняв його. – Саньге, якби я був певен, що мені це пробачать, я би взагалі залишив тебе у столиці! Я вірю тобі, не зважаючи ні на що. Я вірю в тебе, навіть коли ти сам не віриш…
- Ти не розумієш, - ледь чутно мовив Тяньі. – Те, що я зробив, неможливо пробачити.
Цинжань мовчки обійняв його.
- Все одно, я тебе не залишу.
- Це я, старший, мав про тебе піклуватись, бути тобі підтримкою, а не спокійно дивитись, як ти береш відповідальність за все на свої плечі. Я повинен був…
- Шшш. Мені шкода, що все так сталось. Але поки ми живі, ми ще можемо щось виправити, - тихо переконував Цинжань. – Подумаємо разом, та вже пізніше, не зараз. Спробуй заснути, поки що це для тебе головне. На ранок все виглядатиме по-іншому.
Вони так і заснули в одному ліжку, не розмикаючи обіймів. Ніби всі біди світу за стінами спальні нічого не значили. Ніби в цілому світі не було нікого, крім них двох.