Work Text:
Якщо чесно, довгий час ви навіть не здогадувалися про його присутність — ви були зосереджені на своїй книзі, кількох довідниках і записах, а аль-Хайсам не та особа, хто привертає до себе уваги більше, ніж йому потрібно. Тому, коли через кілька хвилин спроб знайти потрібні записи, ви наткнулися на нього, який з незмінно незворушним виразом обличчя гортав ваші академічні матеріали, знадобилася вся витримка і трохи дива аби не скрикнути від здивування.
— Гмм, знаєш, мене не може не дивувати як ти примудрилася подати цю тему ще більш заплутано ніж вона вже описана, — ви кілька разів розгублено кліпнули, не вірячи, що особа перед вами не галюцинація від перенавантаження, — і я сумніваюся, що це сумнівне досягнення варте привітань.
Уїдливий коментар змусив вас нахмурити брови, але ви просто вирішили проігнорувати його і продовжити переглядати свої записи. Вам не хотілося відволікатися, особливо коли здавалося, що ви майже знайшли підходяще рішення для свого дослідження. Ви тихо бурмотіли собі під ніс можливі варіанти, намагаючись не втратити думку, дещо нотували, час від часу повертаючись до закладок в книгах.
В своїй зосередженості, ви зрозуміли що аль-Хайсам все ще був поруч лише тоді, коли через кілька хвилин безрезультатных пошуків, знайшли потрібні записи в його руках. Він зустрівся з вами поглядами, але досить швидко розірвав контакт. Ви завмираєте від здивування, коли він починає читати в голос написане, і ще сильніше напружуєтесь, коли він закінчує це ще однією критикою — і при цьому тон його голосу ані краплі не змінився, все такий же спокійний і глибокий.
— Але якщо врахувати ще кілька факторів… — Ви поспішаєте висунути кілька аргументів в захист своєї гіпотези. Тих, які вже деякий час засіли в думках і лише обростають деталями, коли ви їх озвучуєте.
Очевидно, що це не переконує аль-Хайсама у вашій правоті, натомість викликає чергове зауваження. Ви різко видихаєте, відчуваючи як напруга зростає. Сильніше хмуритеся, намагаючись швидко прокрутити в голові якомога більше варіантів і знайти серед них правильний.
— Якщо згадати… — Він незворушно продовжує свої роздуми над вашою роботою, коли ви перебираєте сторінки довідника в спробах знайти потрібний для кращого розуміння матеріал.
Ви старанно намагаєтеся прочитати рядки, але ваш перевтомлений мозок замість складних наукових термінів зрадливо відволікається на приємний голос. Ви на хвильку закриваєте очі, гублячись у спокійному бархатному звучанні. Ви розумієте — зараз не час для такого, — але важко чинити спротив цьому раптовому бажанню піддатися невеличкій слабкості.
Ви не одразу усвідомлюєте, що аль-Хайсам закінчив говорити, але, коли це стається, одразу соромитеся своєї невідповідної поведінки. На ваше виправдання люди мають схильність втрачати концентрацію від втоми, і, якщо чесно, він сам по собі міг вважатися відволікаючим фактором. В сторону його красу і приємний голос, чому така особа як він взагалі вирішив не просто сісти з вами за один стіл в бібліотеці, коли було багато інших вільних, але і настільки зацікавився вашою роботою? Це не просто бентежило, це дуже-дуже бентежило!
Ви одразу ж змушуєте себе повернутися до посібника і знову бурмочите ідеї під ніс. На якийсь час все знову стає таким як до його приходу. Коли ви знову не можете знайти потрібні нотатки, ви досить швидко переводите погляд на аль-Хайсама. Цього разу ви не дозволяєте йому настільки бентежити свої думки: ні його голосу, ні коментарям. Все доходить до того, що крім намагань відбиватися від його критики, ви несподівано для самої себе робите крок на зустріч дискусії. Можливо, його зауваження зможуть дати кілька цікавих ідей?
І, якось непомітно для вас, з плином розмови його слова потрохи втрачають різкість. З кожним новим вашим аргументом його відгуки стають трохи схвальнішими. Це мотивує.
Таким чином час летить набагато швидше. Бібліотека вже освітлена лише світильниками, і ви вдвох залишилися чи не єдиними її відвідувачами.
Ви потягуєтеся, розминаючи втомлені м'язи, наводите порядок в навчальних матеріалах. І трохи підстрибуєте від здивування, коли голос аль-Хайсама звучить в набагато м'якшому тоні. Вам складно навіть зробити вдих, коли ви розумієте, що він хвалить вас — не квітчастий комплімент, а визнання старань і важкої праці. В цьому моменті хочеться загубитися, але натомість ви бажаєте якомога свідоміше сприйняти кожне його слово, зберегти в пам'яті.
Абсолютно випадково, але водночас природньо розмова переключається на теми далекі від вашого проєкту. Цього разу ви дозволяєте собі розслабитися. Вас трохи дивує, що Аль-Хайсам все ще справді слухає вас, а не відмежувався навушниками. Хоча це приємно. І ви абсолютно точно збираєтеся насолоджуватися цим якомога довше.