Work Text:
Се Лянь не знав, що робити. Його рука тряслась, чи то від страху, чи то від холоду. Пістолет виблискував у світлі місяця, а дуло було спрямоване вниз, на фігуру, що, не рухаючись, неприродньо лежала на вогкій землі. Трава навколо була рясно полита кров’ю, каплі дощу та крові змішувались патьоками, являючи собою страшну картину.
Все, чому його вчили, кричало в паніці всередині нього. Вбити. Знищити. Рука затремтіла ще сильніше. Вказівний палець невпевнено ліг на спусковий гачок. Секунда, і цей кошмар закінчиться. Срібна куля пронизає тіло, і вампіра більше не стане. Ну ж бо, хлопче. Ти отримаєш свою винагороду, люди в селі більше не будуть страждати від зникнення худоби, всі у виграші. От тільки у рівняння в його голові закралась ще одна невідома. Той самий силует, що непорушно і безпорадно лежав у темряві. Від вигляду такої кількості крові в Се Ляня закружилась голова.
Не можна так. Йому завжди казали, що шлях пацифіста рано чи пізно затягне його в могилу, але Се Лянь впевнював сам себе, що робить це тільки тому, щоб пізніше вбити клятого вампіра у чесному бою.
Се Лянь опустив руку з пістолетом.
Лін Вень це не сподобається.
Якщо б йому хтось сказав, що він колись буде тягнути в себе на спині пораненого кровопивцю, залишаючи за собою криваві сліди, так ще й з ціллю його підлатати, він би покрутив у скроні пальцем і відправив би цю людину гуляти десь подалі. Але ось він на порозі покинутого будинку на краю лісу, з оберемком дров настільки великим, що він заважав йому бачити, тому маленькими кроками він навпомацки зайшов всередину. Краєм ока поглянувши на ліжко і побачивши, що потерпілий все ще лежить, як і лежав, з міцно заплющеними очима, Се Лянь витер піт з чола.
Все, що йому залишалось – сидіти і монотонно підкидувати дрова у полум’я. Пов’язки на боку в лежачого вже встигли забарвитися червоним. Се Лянь не знав всіх деталей анатомії вампірів, і не був впевнений, чи це взагалі допоможе. У світлі вогню його шкіра здавалась не такою блідою, як зазвичай, і, якби він не був мисливцем на вампірів, з легкістю міг би переплутати його зі звичайним смертним.
Роздивляючись чуже обличчя, Се Лянь не помітив, як його думки відлетіли кудись далеко, за межі дерев'яної хатини та села з кривими вулицями. Оговтався він лиш тоді, коли вії незнайомця затремтіли. Знов діставши клятий пістолет, хлопець вскочив і двома руками направив його на вампіра, цілячись у серце.
Останній лежав нерухомо, аж поки не почав болісно кашляти. Каплі крові стікали по його підборіддю. В Се Ляня тремтіли руки. Вампір перевів погляд на нього і зіщурив очі. Зіниці, оперезані червоною райдужкою, поступово звужувались, звикаючи до світла.
Тишу порушив звук дрібних кроків. Се Лянь поступово відходив назад, все ще з тремтячими руками. Його ноги майже не відривались від підлоги, тому водночас зі звуком, від брудних дощок піднімався багаторічний пил.
— Чому не стрілятимеш? — хриплим через свій стан голосом, поцікавився вампір. Його очі були сфокусовані на пістолеті, який зараз страшно тремтів в руках Се Ляня. Здавалось, ще трішки, і він його впустить.
Або незнайомець розумів, що за даним сценарієм йому не втекти, і вже прийняв свою смерть, або він знає, що Се Лянь не вистрілить, і просто знущається з нього. Мисливець прикусив губу.
— Ти неправильний вампір, — тепер у Се Ляня тремтіли не тільки руки, а й голос.
Хва Чен нахилив голову, наче чекаючи відповіді на запитання, яке він сам не озвучував.
— Чому в цьому селі зникала тільки худоба, але не люди? Людська кров набагато смачніша для вас, — не договоривши, Се Лянь окинув вампіра поглядом.
— А чому я повинен це робити?
Се Лянь опустив пістолет. Він потер пальцем точку між брів, і довго думав над відповіддю.
— В будь-якому випадку, послуга за послугу. Я врятував тебе, а тобі надалі рекомендую харчуватись десь в іншому місці, інакше у мене виникнуть проблеми з керівництвом, — Се Лянь розвернувся і вхопився за ручку вхідних дверей.
— Чекай!
Се Лянь закляк на місці, а його спина напружилась. Вампір знову закашлявся.
— Я… піду з села. Потрібна… кров, — кашель пробивався посеред речень.
_______________________________________________
Як в дурному мультику, він тримав за вуха кролика, якому не пощастило пробігати поруч. Рефлекси Се Ляня були шаленими, тому йому вдалося вхопити тваринку, не нашкодивши їй. Цього разу в руці був не пістолет, а кишеньковий ніж: срібні кулі були надто дорогими, а витрачати набій заради цієї справи було б необачним вчинком.
Кролик смикався та усією своєю поведінкою показував, що дуже хоче жити. Се Лянь рукою міцно тримав ніж, але не рухався. Врешті решт він зітхнув і відпустив тваринку.
"Як тільки я повернусь до столиці, я звільняюсь".
Заходячи до хатини, Се Лянь не дуже сподівався побачити там врятованого ним вампіра: врешті-решт, з його сторони це все могло виявитись блефом, щоб втікти від мисливця. Але ні: вищезгаданий все ще лежав на тому ж місці, закинувши руки за голову. Якби не кров’ю забарвлені у червоний бинти, можна було б подумати, що він отримує задоволення від цього всього. Побачивши Се Ляня, він посміхнувся, але згодом посмішка змінилась на вираз здивування.
Се Лянь вирішив не пояснювати, чому він повернувся з пустими руками. Він сів на край ліжка, і простягнув йому руку.
— Ти впевнений?
Се Лянь кивнув.
Це було не так жахливо, як він очікував. Укус майже не відчувався, і тривав лишень десяток секунд. Він підняв голову, зустрівшись поглядом з вампіром. В очах Се Ляня іскрилось неозвучене питання.
— Цього вистачить, — Хва Чен відсторонився, і згодом додав тихо:
— Дякую.
Се Лянь посміхнувся.
_______________________________________________
Місячне світло срібними іскрами виблискувало на траві та металевих елементах одягу. Пройшла рівно доба з моменту знахідки його цілі для вбивства, а в майбутньому його нового знайомого. Се Лянь роздивлявся зірки. Йому здалося, що поруч з однією з них промайнув метеор. Кажуть, в такі моменти потрібно загадувати бажання, але нічого конкретного в голову не лізло.
— Як тебе звати?
— Сань Лан.
— Добре, Сань Лане, що ти плануєш робити, як покинеш це місце?
— Не знаю. Щось придумаю, - Хва Чен знизав плечима.
— Знову вбиватимеш чиїхось домашніх тваринок?
Хва Чен повернув голову в його сторону.
— Знаєш, я ніколи не хотів… Забудь.
Се Лянь вирішив полишити болючу тему. Він перевів погляд на місяць. Через шари атмосфери здавалось, що він пульсує, наче хтось туди-сюди змінює налаштування ліхтарика.
— Красивий…
— Так, сьогодні він особливо яскравий. Якби була моя воля, я б зробив у світі вічну ніч, щоб я міг завжди на нього дивитись.
Се Лянь схвально хмикнув. Йому сподобався хід думок Сань Лана. Він повернувся обличчям до нього і зрозумів, що той і не дивився на місяць весь цей час. Він дивився на нього.