Work Text:
— Що ми шукаємо, Гаррі?
Хлопець зітхає.
— Якщо чесно, я не впевнений, що конкретно. Але якщо Реґулус Блек виявив, що є одним з горокраксів і зміг його знайти, то думаю, він знав щось і про інші.
Герміона продовжує перебирати речі з однієї зі скринь на горищі маєтку Блеків.
Старі речі, книжки, якісь потрощені платівки та вишуканий посуд — ні, це точно не те, що потрібно. Не те, що якось розкриє таємниці Темного Лорда. Але в спальні Р.А.Б. не було ніяких щоденників або записів, що допомогти б друзям.
— Шкода, що ми не можемо запитати в нього самого, — каже Рон, крутячи в руках якийсь гарненький футляр для прикрас, — бо ці пошуки підказок затягнуться надовго.
Герміона не відповідає, бо прекрасно розуміє це сама. Єдиний портрет Реґулуса, що залишився в будинку — і той нерухомий. Це доволі дивно, бо власник будинку давно мертвий, то ж, його зображення повинно було б ворушитися.
Вона нарешті випрямляється та зав’язує волосся, що заважає їй копирсатися у речах.
— Що в тебе, Рон?
Хлопець протягує їй футляр.
— Нуль здогадок. Воно не відкривається чарами або силою.
Дівчина намагається зробити це сама, але марно. Врешті решт, вона згадує про Крітчера.
— Клич ельфа. Ти тепер хазяїн дому, тому він буде тебе слухатися, — вона сподівається, що той відкриє футляр і там, нарешті, опиниться щось варте уваги.
Герміона очікує скиглення, скарг та прокльонів — всього, чим Крітчер заправляє кожну свою дію. Напрочуд, він покірний та тихий, відкриває футляр, як тільки Гаррі просить його про це.
Вона з розчаруванням дивиться на чергову прикрасу. Сяйво персня зі срібла та смараґду притягує погляд, але ця дрібничка навряд чи корисна для них.
Коли дівчина відкладає футляр, ельф подає голос.
— Кажуть, що магічні прикраси можуть розказати історії їх минулих власників, — вкрадливо каже Крітчер, — спробуйте надягти. Може це дасть вам більше інформації.
Гарі забирає перстень з рук Герміони.
— Я спробую.
— Ні! — дівчина забирає його назад, — Ти у нас обраний, ризикувати не можна. Я сама надіну його.
— Може, краще я? — Рон хвилюється за подругу, хоча не дуже й хоче мати справи з Блеківськими артефактами.
— Не налізе, — бурмоче Герміона, крутячи перстень в руках, — він, схоже, жіночий. Але Крітчер правий, не можна втрачати шансу отримати більше інформації.
Дівчина намагається вдягнути його на вказівний палець або середній, але воно не підходить.
— Здається, воно і на тебе не налізе, — сміється Рон, — а ще, кажеш, на піаніно в дитинстві грала.
— Замовкни, — Герміона з побоюванням натягує його на безіменний палець, єдиний, на котрий перстень дійсно сідає, як влитий.
Крітчер спостерігає за всім цим з посмішкою, знаючи, що збрехав. Прикраси не запам’ятовують нічого від минулих власників, хоч хай тричі чарівні. Але це кільце все одно особливе.
Він пам’ятав стару легенду: фамільні печатки з найсильнішою родовою магією завжди будуть стояти на варті Блеківського спадку, попри час, умови та обставини. Якщо один у біді — інший опиниться поряд і врятує від смерті, лише б обидва кільця були надіті.
“Попри час...” — смакував цю частину Крітчер, зі збудженням дивлячись, як дівчина кричить, що кільце розжарилося на її шкірі і тепер не знімається.
Він не сказав ні слова, спостерігаючи як той дурний Візлі та Гаррі-обраний-Поттер не можуть нічого вдіяти. Дівчину засмоктує в простір, і її друзі поняття не мають, де її шукати і як допомогти.
Ельф зітхає з полегшенням. Вона там, де повинна бути. Нарешті.
Крітчер ніколи не вірив в цю чухню. Він служив Блекам вже третє століття і ні разу не бачив, щоб кільця дійсно працювати — дурна дрібничка за багато-багато галеонів, зроблена численні століття тому.
Хоча коли Оріон віддав своє кільце Реґулусу, а хазяйка зняла та заховала своє до моменту весілля сина, ельфу це не сподобалося. «Кільця завжди повинні носити двоє» — правило, закарбоване у родині, вперше було порушене.
Попри те, він все одно не вірив до тієї страшної ночі, коли його молодого майстра тягнули під воду інфернали, і він не міг нічого зробити. Його магія була безсила в тій печері, а Реґулус був заслабкий через зілля, щоб користуватися своєю паличкою.
Але ельф був готовий повірити у все, що завгодно, коли поряд з нізвідки з’явилася дівчина в дивному одязі та витягла його любого хазяїна з води, перебивши половину тих напівмертвих тварюк.
Він погано пам’ятав, що було далі. Незнайомка здається витріщилася на нього і наказала, щоб той «повернув її назад». Він мовчав, а тоді помітив кільце хазяйки на її пальці, поки дівчина трусила Реґулуса, намагаючись привести його до тями. Ельф лише спромігся запитати, хто вона така.
«Та це ж я, Герміона! І де ми взагалі, Крітчере? І хто… О Мерліне…!»
А потім вона зникла. Зникла разом з його майстром. Розчинилася у повітрі, наче й не було у печері нікого, окрім Крітчера.
Він зачарував гобелен, щоб всі вважали, що улюбленого хазяїна більше немає, і вперто вірив, що колись зустріне його знов. Крітчер не розумів, як це так! Якась незнайомка непомітно забрала кільце хазяйки з-під носа в Блеків, врятувала Реґулуса, а потім так же непомітно повернула його на місце…
Але коли ельф знов побачив те зухвале дівчисько майже через сімнадцять років, то все стало по своїм місцям. Вона не брала кільце тоді, ні. Але він винен зробити все, щоб бруднокровка натягла те кляте кільце зараз — і лише тоді все буде правильно.
Крітчеру було тепер плювати на її брудну кров.
Дівчина повернулася, і не сама.
Його майстер знову вдома.