Work Text:
Майклу — чотири, і погляд його — темні води, похмурі й глибокі;
дивись! зробиш крок уперед — і не випливеш, задихаючись останнім вдихом води, пропадеш. Він не махає руками, іграшки вкриті пилом, а подих і в них, і у хлопчика — мертвенно тихий, коли він лежить пластом на ліжку під гнітючі молитви священника.
Тремтить полум'я свічки, тремтить і вона сама; Енні двадцять, це її перша дитина (та й той проклятий фейрі!), й на молитви надіятись — марно. Протягом сповзають тіні, вона горнеться до матері, боїться дивитись у бік Майкла, а матінка шепоче "підміна, не повернути тобі вже дитя твоє, йди, утопи, три рази опусти з головою у воду річкову, згине фейрі, врятуєшся хоч ти".
Темний ранок обіймає її скалками холоду; вона в одній лише лляній сорочці, ступає босоніж, і роса обпікає ноги. Підміна дивиться на її втомлене обличчя — схожий, схожий на Майкла! — медом нудоти заливає свідомість, лагідним сном спокушає її. Забути б, заплющити очі, потонути в м'якій хвилі непробудного сну! А на ранок — ніби й не було зовсім ні фейрі, ні кричущого благанням погляду, ні порожніх молитов, ні мертво звисаючих ручок і ніжок.
Енні ступає в сузір'я гілок, крони шепочуться над головою,
стогне земля, оповита тугою.
Майклу холодно, він би тремтів, звивався б, й гарчав — але тільки мовчав; не притиснешся ж до матері, не обіймеш її,
ворон так сумно кричить вдалині.
Енні так страшно, Енні хоче додому,
в'ється дорога вперед, озирнешся — заросла вся травою. Раптом —
річка перегороджує шлях, шумить собі тихо й плавно, петляє крізь ліс, розбиваючись об каміння, холодить босі ступні, шепоче щось на своєму, на річковому. Енні опускає голову; вітер розвіває світле волосся, гуляє крізь гілки, видає тиху трель, лоскоче бліде обличчя дитини м'якими пасмами — це його колиска. І Майкл — тихий Майкл — не кричить і не смикається; а річка приймає дитину в обійми, намагаючись затягнути обох.
Майклу було чотири, і погляд його темних вод задихнувся.