Chapter Text
У грудях боліло, проте не через застуду.
Минуло сім років, відколи Герміона востаннє ступила в маґлівський Лондон.
Дівчина не могла точно визначити, коли саме відбулася ця зміна. Єдине, що пам’ятала — це поступова ізоляція та вилучення зі світу, який вона знала в дитинстві. Це відбувалося стиха й повільно.
Починаючи з її батьків. Вони ненавиділи її. Хіба ненависть була досить влучним словом, щоб описати все могуття нелюбові? Чи існує слово влучніше за ненависть?
Презирство.
Відраза.
Жодне не здавалося достогідним.
Хіба хтось зміг би полюбити того, хто перевернув світ, яким ти його знав, щоб порушити всю твою особистість заради того самого світу, в якому тебе вважали недостатньо гідним, щоб бути його частиною? Відмова пригнітила, але ґрифіндорка знала, що, спираючись виключно на вибір, який зробила сімнадцятирічною дівчиною, кинутою на війну, вона не мала права брати участь у цьому. Вона не могла їх звинувачувати. Воістину.
Потім настала черга Рона.
Він ніколи не міг повністю зануритися у світ маґлів.
Завжди почувався не в своїй тарілці.
Відчував себе дурнем.
Вразливим.
Невідомим.
Невидимим.
І якщо б існувала одна річ, яку Рон не зміг пережити, це було б відчуття невидимості.
Перебування у світі маґлів повертало його назад у ті дні, коли він завжди ходив у чиїйсь тіні. Постійно відставаючи на два ходи в грі, котра розгортається навколо.
Ні, маґлівська спільнота точно не для нього. Йому бракувало лихої слави, яку юнак мав, коли гуляв рано-вранці вулицями Алеї Діаґон або проходжувався коридорами міністерства.
Він ненавидів бути поруч з ними.
Маґли.
Люди люблять її.
Візлі не розумів, чому вона наполягає на тому, щоб робити елементарні речі «по-маґлівськи». Постійно закочував очі, дивлячись на те, як дівчина стоїть на кухні, тримаючи ніж чи прибираючи вручну, замість того, щоб використати чарівну паличку.
— Це фактично дикунство, Герміоно.
Тому вона зупинилася.
Звичайно, це відбувалося повільно. Зміни непомітно прокладали свій шлях у спільному житті пари.
Вона перестала бачитися з батьками.
За словами цілителя, зустрічі із донькою приносили більше шкоди, аніж користі. Пара не могла згадати свій світ, допоки дівчина не вирвалася з їх свідомостей. Але вони знали, що ненавидять її за це. Те, що вона більше не побачить батьків, було радше полегшенням, аніж втратою. Тривога через застиглі обличчя, які щотижня дивилися на неї, викликала напади паніки. Приступ, який, як тільки вийде з-під контролю, витісняє магію з кожної пори шкіри, вибухаючи навколо неї.
Минулого разу це сталося в її квартирі.
Від переїзду до Рона вона мала б щось здобути. Свого роду досягнення. Ще один крок вперед, до напрямку, який наставляв світ.
Але це відчувалося програшем.
Вся звикла буденність відпала невдовзі після цього.
Візити до місцевого бакалійника.
Тихий ранок в улюбленій маґлівській кав'ярні. До якої водив батько, поки вони чекали, щоб їх впустили на Алею Діаґон.
Прогулянки парком в обідню пору.
Відвідування місцевої бібліотеки, де дівчина читала магію іншого виду. Нагадуючи їй про дні, коли вона прагнула цього життя. Перш ніж вона зрозуміла, що це означає у дійсності.
Сім років.
Той факт, що Рон був чистокровним, зовсім вийшов із її пам’яті, до того часу, як гострі сторони його упереджень не почали прорізати собі шлях крізь оксамитову оболонку прийняття.
Це почалося з дрібниць.
Він сперечався з нею про те, як їй правильно вкладати волосся. Розчісування гребінцем робило його занадто пухнастим, маґлівські шампуні та кондиціонери не пахли нічим, що б йому сподобалося.
Хлопець нескінченно скаржився на радіо та музику, яку вона слухала. Чи то була класична оркестрова п’єса, чи то «I Want to Hold Your Hand by The Beatles».
Візлі не розумів такої любові до книжок про маґлів та бажання читати про чарівні світи, яких не існувало, коли ти живеш своїм життям.
Згодом вона почала втілювати те, що робило її щасливою, коли була одна, задля спокою юнака. Допоки той не застав картину дівчини, яка замішувала тісто для його іменинного торта. Знову почалася сварка.
— Чому ти так вперто виконуєш усе таким шляхом? — обличчя Рона злилося із кольором зачіски. Маленька вена на його лобі пульсувала від кожного слова. Вона здригнулася, коли він виплюнув у неї свої слова.
— Ти відьма чи ні, Герміоно? Чому ти маєш поводитись, мов ті… ті…
Нарешті дівчина повернулася до нього обличчям.
— Мов хто, Рональд? Маґли? Бруднокровні?
— О, припини, Герміоно! — він поглузував. — Виглядає, наче ти шукаєш причини причепитися за день до мого дня народження
— Ні до чого я не чіпляюся, Рональде! Я просто хотіла спекти тобі торт! Власними руками! Вкладаючи свою любов!
— Це не вид любові, який мені потрібен, Герміоно!
Він простягнув руку до прилавка з купою мисок, наповнених борошном та шоколадом, та жбурнув одну з посудин зі щойно приготованим тістом для торта задля польоту через всю крихітну кухню.
Герміона зажмурилася, відчувши як шоколад розтікся по голові й капав повз очі. Зливаючись зі сльозами, що падали з обличчя на порожню миску для тіста, що лежала біля ніг.
Вони обидва стояли по різні боки столу. Голова дівчини була схилена вниз, а його очі викрили її душу.
— Думаю, буде краще, якщо ти сьогодні не підеш зі мною в Барліг.
— Гадаю, що погоджусь з тобою, Рональде.
Зітхнувши, він обернувся, оглядаючи частково зруйновану, колись чисту кухню, яка через його темперамент була замазана шоколадним тістом.
— І…і прибереш це, гаразд? Нормальним способом. Мені набридло, що ти не поводишся мов звичайна відьма в моєму домі.
Дівчина відчувала, як у ній посилюється гнів. Образа та злість почали стискатися в її грудях, загрожуючи вибухнути. Герміона відчайдушно тримала себе, притискаючи руки до грудей, наче лише це зможе стримати розбите серце.
Візлі рушив до неї, ніби хотів обійняти на прощання, пара зазвичай так робила.
Вона ледве стримала тремтіння, яке пройшлося нею, коли він простягнув до неї руку.
Хлопець миттєво відскочив.
Герміона відчувала його погляд.
Вилаявшись, Рон різко розвернувся та вийшов із кухні.
Вона чекала, прислухаючись до його сердитих кроків, які топталися сходами. Дівчина все ще була прикована до того самого місця на кухні, як і протягом усього спілкування. Порожня чаша досі лежала біля її ніг.
Донині чула, як він шарудить у їх кімнаті нагорі. Ймовірно, збирає речі на ще одну ніч у Барлозі.
Шоколадне тісто тепер текло їй по шиї.
Звуки його крокування униз, що долинали сходами, знову прискорили серце. Герміона з тривогою чекала, коли хлопець увірветься на кухню і продовжить кричати на неї. Натомість, вона почула, як він пройшов коридором і вийшов з дому, хлопнувши вхідними дверима за собою.
Герміона все ще чекала, прислухаючись до ляскоту явлення. Лише знявши напругу в плечах, дівчина почула, як той явився до Барлогу.
Рон проведе ніч без неї.
Знову.
Це не турбувало її так сильно, як колись.
Вона витягла чарівну паличку з кобури й нарешті оглянула кухню на результат суперечки. Шоколад тепер капав по стінах.
— Брудозникс, — прошепотіла вона, очищаючи шоколад із себе, стін й підлоги.
Це був фініш. Вона зневірилася. Втомилася ніколи не бути тією самою. Ніколи не бути вдосталь бездоганною для нього.
Грудна клітка дівчини була напруженішою, ніж їй хотілося б. Дихання швидкоплинне. Неконтрольоване та нескінченне. Дівчина не могла сповільнити своє серце. Розпач переповнював її.
День за днем Герміона дихала все важче. Не легше, як того очікувалося. Часом, самотність була надзвичайною. В деякому роді, це нагадувало оркестр. Один із способів, за допомогою якого він деформує та переплітає вас у мелодії.
Проте, часом це спалахувало так сильно, наче у ній ярів вогонь, захоплюючи її в крещендо. Невблаганно, не бажаючи поступатися. Ноти, котрі вдаряються об клавіші, мов її серце, що калатає в грудях. Мелодія пролилася крізь неї, як припливна хвиля, призначена виплеснути останні мерехтливі вуглинки світла в її душі.
Вона більше не могла так продовжувати.
Дівчина тільки відчула, як щойно вийшла з дому, позасвідомо й безцільно. Напад паніки тягнув її на свій руйнівний шлях.
Герміона намагалася зупинити себе, коли нераціонально гуляла холодними вулицями Лондона, пронизаними вітром. Проте, власна магія керувала нею. Останні дні вона ледве тримала це під контролем. Під шкірою палало, як колись у дитинстві. Погрожуючи вибухнути із середини і спалити світ навколо. Вона витратила більшу частину свого життя, відмовляючи останнім живим іскрам своєї душі заради всіх інших довкола. Для Гаррі. Для Рона. Для батьків. Заради світу маґлів, який відштовхнув її інакшість та чарівного світу, який зробив те ж саме.
Після декількох годин прогулянки, дівчина опинилася перед красивим, смарагдово-зеленим і вкритим золотим листям пабом з маґлами, які, певно, прийшли одразу після своєї повсякденної роботи, щоб відпочити та закінчити день із прохолодним та пінистим пивом у своїх келихах.
Герміона не любила вживати алкоголь, тільки в рідкісних випадках могла насолоджувалася пекучим відчуттям холодного віскі. Наперекір Рону, вона завжди віддавала перевагу маґлівському віскі. Їй подобався взаємозв'язок між магічним і маґлівським світом у спільній любові до цього виду напою.
Це був чудовий приклад порівняльного результату.
Ніщо не могло відрізнити маґла від чарівника, в той час як вони кружляли пляшкою віскі навколо своїх склянок.
Разом із прохолодним повітрям до Герміони доносилися гомін та музика, котрі ширилися у маґлівському пабі. Вона стояла ззовні, дивлячись на веселі обличчя людей, що виходили на тротуари. Відвідувачі смакували напоями зі своїх келихів та жваво балакали один з одним.
Поглянувши на годинник, дівчина зауважила, що було ледве за сьому вечора п'ятниці. Люди, що затримувалися біля вхідної частини пабу, були одягнені згідно дрес-коду для типового робочого одягу. Жінки в спідницях-олівцях та чоловіки в костюмах із безладно перекинутими через руку пальто чи портфелями. Безтурботне життя, в якому ти спілкуєшся з товаришами, яких не мав змоги зустріти протягом тижня.
Колеги святкували ще один робочий тиждень, що підійшов до кінця, завершуючи його випивкою на заході сонця, перш ніж вони неминуче або поїдуть додому, або дозволять, щоб їх віднесли разом із натовпом до наступного бару чи клубу.
Герміона спостерігала за ними, її зацікавленість юрбою перевищувала над тривогою.
Тепер відьма була чужою в цьому світі. Вона оплакувала думку про те, що ніколи не зайде в один з цих пабів разом із подругою чи навіть батьком після довгого робочого дня наприкінці тижня.
Проштовхнувшись крізь двері, дівчина ввійшла із захопленою задумливістю, оглядаючи маленьку кімнату, у якій, здавалося, знаходилося набагато більше народу, аніж покладалося.
Заклад був сповнений терпким чадом розливного пива та віскі. Хвостики диму, що дрейфували крізь крокви пересилили її свідомість. Відвідувачі товпилися навколо неї, коли Герміона пробиралася, щоб стати позаду черги клієнтів, які очікували перед баром.
Відьма перебувала у стані подиву, адже після наступного вдиху всередині більше не було тієї стихійної бурхливості. На неї довго ніхто не дивився. Жоден не повів бровою через те що вона не оправдила їх очікувань. Ні один не намагався сфотографувати її чи відтягнути у сторону, щоб зустрітися зі своїми сквапливими родичами. Вона процвітала в анонімності.
— Яким буде замовлення, дорогенька?
Запитання вивело Герміону із задумів, голова різко повернулася, щоб зустрітися поглядом з барменом, який зараз дивився на дівчину, очікуючи остаточного рішення.
— Емм, чорт, — прошепотіла вона собі під ніс, дивлячись на безліч різнокольорових скляних пляшок, акуратно складених на сяючій стіні поміж блискучих вогнів, обплетених повзучими папоротями.
Зненацька, вона почала клясти себе за те, що потрапила в такі обставини. Певно, роки ізоляції в чарівному світі регресували її мозок.
Найяскравіша відьма свого віку не може замовити напій.
Дівчина зблідла лише від того, що їй буде потрібно поспілкуватися із маґлом задля примітивного прохання про напій. Звичне замовлення вогневіскі тепер було нереальним.
Віскі, звичайно! Маґли п’ють віскі, дурепо .
— Хмм... який у вас вибір віскі?
Бармен підозріло подивився на дівчину, перш ніж почав перелік назв, які для неї не мали жодного значення, напомацки показуючи до напрямку пляшок, які, здавалося, містили якийсь вид напою.
— Вгорі трохи дорожчі. Майже все, що там, коштує кілька сотень фунтів.
Герміона дивилася на нього, як баран на нові ворота.
— Фунтів? — перепитала відьма.
— Так, дорогенька, фунтів, — зітхнув бармен, хитаючи їй головою. — Ти немісцева?
Вона досі тупо озиралася на нього. Коли відьма усвідомила свою помилку, жах, як лід, прокотився по її спині.
Дівчина виросла в світі маґлів, народжена в сім’ї звичайних дантистів. І все ж, вона зараз поводиться, неначе вайлувата чистокровна, котра ніколи не ступала в маґлівський Лондон, намагаючись замовити напій. Приголомшена різними варіантами випивки й без жодних маґлівських грошей в кишені.
Вона почувалася такою дурепою.
Герміона відчула, як у ній знову зростала паніка, коли намагалася відійти від бару. Її руки піднялися вгору, а голова кивала в контексті вибачення.
Похитуючись від тремтіння, відьма пробурмотіла свої вибачення і почала відступати, доки задній край її п’яти не зіткнувся із барним стільцем, спотикаючись у натовп позаду. Ступня зіштовхнулася із чимось важким, і вона закинула руки за спину, щоб утриматися.
Дівчина готувалася до падіння, налаштувавшись піддатися неминучому.
Але паркет, до якого вона поривалася, так і не відчувся. Натомість, чужі пальці обхопили руки відьми, міцно тримаючи подалі від холодної дерев’яної підлоги.
Герміона відкрила очі, коли руки потягнули її вперед, зустрівши найбільш непередбачувану пару очей, яку вона ніколи не очікувала угледіти знову.
Він спостерігав як дівчина знайшла свою опору, опустивши руки й зробивши невеликий крок назад.
Відьма розуміла, що повинна подякувати йому, проте не могла. Натомість, вона стояла, наче паралізована й мовчала. Уста могли лише відкритися й закритися, намагаючись вимовити слова, що застрягли в горлі.
Його очі з острахом оглядали її лице, наче чекаючи, що вона скаже те, що їй потрібно. Усе, що хлопець споглядав на обличчі, здавалося, говорило йому все, що він мав знати.
Він нахилив до неї голову на знак підтвердження, притягуючи співрозмовницю до барної стійки. Його рука покрила спину дівчини та вела її вперед, захищаючи від натовпу позаду. Вона спостерігала, як юнак підійшов і підняв палець до бармена, привернувши увагу чоловіка, який вже намагався її обслужити, перш ніж вона зробила дурницю.
Здавалося, що все навколо прискорилося, але час досі відчувався повільно.
Її розум був не в змозі котролювати те, як вона дивилася на Драко Мелфоя, котрий легко сміявся та спілкувався з тим самим маґлом, з яким сама ледве могла вимовити два слова.
Мозок став млявим за роки ізоляції. Світ рухався вперед без неї, поки вона завалилася в куток із власною гнійною провиною та потрясінням.
Відьма спостерігала, як хлопець просунув банкноту через дерев’яний брусок, обмінюючи валюту на стакан випивки. Розум наздогнав реальність, коли той, хто колись дивився на саме її існування з презирством, повернув очі до неї, штовхнувши склянку їй у руку.
Різко усвідомлюючи, що його рука все ще обпікає спину, тримаючи її позаду, але він сам досі не вступає в контакт.
— Гарного вечора, Ґрейнджер, — прошепотів він на вухо, легко пройшовши повз неї. Його груди злегка торкнулися її плеча, забираючи всю увагу дівчини з собою в момент його виходу. Вона підійшла до найближчого столика, м’яко вмостившись на барному стільці й намагаючись стримати очі від погляду на відступаючу постать Драко Мелфоя. Невдовзі відьма програла бій і дозволила собі озирнути приміщення, шукаючи в тому напрямку, куди він йшов.
Отам, у протилежному кутку переповненого пабу. Він стояв, притулившись спиною до стіни, біля столу, за яким сиділа не зовсім приязна дівчині група. Там відпочивали її колишні «приятелі», Паркінсон, Забіні та ще хтось, як вона пам’ятала на рік молодший від них самих, проте, чиє ім’я вона не могла пригадати. Усі вони були розслаблені, вільно балакали та сміялися з групою маґлів, ніби відкинувши той факт, що сиділи серед людей, яких лише шість років тому зневажали за існування.
Герміона не бачила їх після того, як завершилися судові процеси після битви за Гоґвортс.
Вона свідчила на всіх їхніх судах. Згнітивши серце, вона зробила свій внесок на прохання Гаррі. Уникаючи історій, які довго намагалася залишити в глибині свого розуму.
Проте кожна мить того дня в маєтку Мелфоїв була витягнута з її пам’яті та показана усім членам Чарверсуду.
Її травма та біль вільно висвічувалися для всіх присутніх у залі.
Звичайно, це спрацювало. Жодна відьма чи чарівник не могли протистояти перед захистом золотого тріо.
Вона залишила образу, ненависть і біль там, щоб вони всі це бачили. Але покидаючи приміщення, взяла своє прощення з собою.
Ґрифіндорка дала слизеринцям свій захист, але не була готова пробачити їх.
Вона простояла ще деякий час, спостерігаючи, як м’який осад покриває стінки склянки, поки вона безцільно прокручувала бурштиновий напій.
Зрідка визираючи повз закручені пасма свого волосся на колись хлопчину, а тепер — чоловіка, немовби пазл, який їй ще належить об'єдна́ти. Дівчина відчула, як приглушені іскри її розуму спалахують знову, коли вона замислилася про сценарій, що виникав перед нею.
Драко Мелфой вже не та людина, якою він був увесь минулий час. Цей факт став очевидним через взаємодію, котра тривала лічені хвилини. Обмін, який складався лише з трьох коротких слів. Факт, який перевернув догори дриґом усе, що відьма знала про свій світ.
Ніби він міг почути всі ці нестямні думки та висновки, його голова повільно повернулася в її бік, коли очі хлопця нарешті зустрілися з її власними.
Глибокі басейни, заповнені сріблом та попелом. Тепер крилися в її душі та залишили її відкритою.
Кутики його рота злегка підвищилися, коли він підняв склянку до неї, вимовляючи тост, і знову звернув увагу на стіл, який тепер реготав від сміху, а його усмішка розтягнулася вже у посмішку, коли хлопець хихотнув у свою склянку.
Її серце боліло за маґлівським світом.
І ось він, чоловік, якого вона ненавиділа.
Процвітає в ньому.
Герміона побачила достатньо. Випивши всю склянку віскі, вона пройшла повз заповнений паб, дозволяючи пекучому відчуттю в горлі відволікти її від палаючих кутиків її очей, коли вона вже виходила за двері.