Work Text:
Останні (єдині) двадцять років Кіхьон жив і прекрасно себе почував в старому ботанічному саду, що розташовувався на останній зупинці автобуса, який ходив раз в день на околиці метушливого міста. Його особистий пишний зелений фікус заполонив майже весь куток оранжереї й нещадно видавлював з зайнятої площі бур’ян та інших більш благородних сусідів, які перші десять років старанні робітники саду ще намагалися розмістити поряд.
Після чергової напівживої рослинки садівники перестали щемити фікус і Кіхьон нарешті видихнув і зажив у своє власне рослинно-феїчне задоволення. І це задоволення проіснувало до тих самих пір, поки влада міста не зачинила “нерентабельний” ботанічний сад і не змусила всіх співробітників звільнити робочі місця та викинути непотрібні рослини на вулицю.
Якщо маленькі квіточки знайшли свою домівку або в руках садівників, або у жителів околиць, які пожаліли гарні рослини в горщиках ( “Позери!” – фиркав Кіхьон) і забрали їх для прикрашання кухні та вітальні, то здоровенний вазон з примхливим фікусом бенджаміна, про який ходить недобра забобонна слава, люди оминали. Декілька робітників тяжко зітхали, довго гладили листя, залили грунт на місяць вперед, але тягти додому Кіхьонів фікус так і не стали.
Спочатку Кіхьон фирчав і закочував очі, спостерігаючи, як чергову тупу орхідею тягне в машину чергова жінка, а миленьку драцену і грошове дерево впевнено несе в руках задоволена бабця, або кремезний чоловік.
Згодом він почав злитися і трішки панікувати. А коли чергового страшненького заміокулькаса з наполовину відламаним листям забрали дві веселі дівчинки, Кіхьон ледве задавив в собі бажання справдити нарешті людські забобони конкретно в цьому місці – біля сміттєвих баків і пацюків, що періодично намагалися підгризти листя у фікуса.
– І чому про це м’ясисте зелене псевдодерево ходять забобони, що воно приносить гроші, а про мене те, що я мужиків з дому ганяю і повітря отруюю?!
Кіхьон роздратовано нарізав круги під трішки пожухлим листям свого фікуса і так же роздратовано бурчав під ніс. Будучи феєю, прив’язаною до однієї рослини на все життя, він справді вважав, що його фікус прекрасний і люди багато втрачають, не звертаючи на нього своєї уваги. Не те щоб він хотів, щоб звертали, але нестача води почала позначатися на листі та й взагалі на загальному стані феї.
У відображенні металевого сміттєвого бака Кіхьон бачив, що з кожним засохлим листочком на його обличчі відбиваються помаранчеві й червоні смуги, що сам він схожий на того, кого переслідує лихоманка, а його невидиме для людей тіло стає наче прозорим.
Він був невпевненим скільки часу зможе проіснувати при тямі й тому на третьому тижні літньої спекоти Кіхьон пообіцяв собі, що з’явиться перед першою ж людиною, яка тут пройде, і буде молити забрати його додому.
На наступному тижні люди в цьому забутому богами та всесвітом місці так і не з’явилися, тому Кіхьон скрутився біля свого фікуса, засинаючи й милуючись в останній раз листям, що майже облетіло.
А через декілька хвилин щез.
***
Розбудив Кіхьона дивний галас і звуки падаючого скла. Він розплющив очі й спершу не міг зрозуміти, що за виття чується біля ного, чому тут пахне не сміттям, а спаленою їжею і хто так нещадно натирає його листок, що ще мить і там утвориться діра.
Кіхьон сів, притуляючись спиною до стіни, й в усі очі витріщився на високого хлопця, який обережно протирав ганчіркою фікус. Лице у хлопця було спокійне і зосереджене, руки теплі й ніжні, тому з кожним натиском на листочок Кіхьон відчував як у нього червоніє обличчя і дихання стає важким та переривчастим.
– Небачено! Нечувано! – фея кип'ятився, соромився і ледь стримував себе, щоб не втекти з криками, підхопивши вазон з фікусом одною рукою, а іншою – ляскаючи по безсоромним рукам незнайомого хлопця.
Дивуючись своїй реакції (з робітниками саду він такого не відчував) Кіхьон внутрішнє пищав і залипав на сильні руки з великими долонями й довгими пальцями. Від остаточного сходження з розуму фею врятував хриплий високий голос, що звучав з тієї сторони, звідки несло догораючими на пательні сосисками.
– Хьону! Я не впевнений, що це можна їсти. Якщо ви не хочете отруїтися, то пропоную замовити піцу.
– Ми їли її вчора, бо дехто спалив останні яйця у квартирі!
– Не останні…
– Іди в сраку, Чангюне!
– О, якщо ти запрошуєш…
До феї й хлопця з ганчіркою в руках донісся звук чогось падаючого, хриплий гикаючий сміх і відбірна лайка хлопця з сосисками.
Хьону тяжко зітхнув, ще раз обережно потикав пальцями в уже більш живий і зелений фікус, викликавши цим задушений писк феї, і попрямував в сторону баталії.
Кіхьон притис руки до щік, які вкрилися нерівномірними червоними плямами, й поспішив оглянути свою нову домівку. Його фікус стояв в кутку невеликої вітальні, займаючи собою майже увесь вільний простір. Поряд з рослиною зміг розміститися лише диван і крісло з лампою, яка стояла прямо на підлозі. Навпроти на стіні висів невеликий телевізор, а під ним горою були звалені журнали, книги і якісь незрозумілі коробки з яскравими етикетками.
Кіхьон не був відсталою феєю (не те що дикі феї, що і людей то не завжди за своє життя бачили) і розумів призначення людських предметів вжитку. В оранжереї, де він ріс, була скляна стіна і невелика комірчина, де завжди крутилися робітники й голосно обговорювали то футбольний матч, то чергову сльозливу диванну драму.
З вітальні вели дві двері й коридор, що утопав в темряві. Закуток, з якого зараз лунав сміх і голосні розмови, відділявся від вітальні аркою, яка була завішена довгими блискучими нитками з нанизаними на них яскравими бусинами. Від руху людей і невеликого протягу бусини стукали одна одну і видавали мелодичний дзвін.
Кіхьон підвівся на ноги й обережно зазирнув за цю дивну прикрасу. Звісно його не було видно і звісно ніхто б не відчув навіть його присутність, поки він сам цього не захотів, але чомусь фея затримав подих і ледь помітно зморщив носа від неприємного запаху, проникаючи до своїх нових співмешканців.
– Кухня. – задоволено пробурчав Кіхьон, пишаючись, що знає назву кімнати з купою посуду, столом і технікою, що допомагає людям готувати собі їжу.
Співмешканцями виявилось троє хлопців, які зараз займалися тим, що сиділи за круглим столиком і весело сміялися, обираючи щось з яскравого каталогу. Хьону фея встиг роздивитися ще раніше, тому з зусиллям перевів очі від м’язів рук, що так спокусливо виглядали в рукавах футболки, на інших двох.
Володарем хриплого голосу і спалених сосисок виявився високий стрункий хлопець з метушливими рухами рук і ногами, що періодично стукали по підлозі, видаючи нервовість свого господаря. Хлопець зосереджено гриз кінчик ручки, гортаючи каталог, і неспішно відштовхнув від себе голову третього хлопця, що так і норовив прихилити її на плече сусіда.
Третього звали Чангюн і в нього був хитрий вираз обличчя, бісики в очах танцювали лише їм відомий танок, а в куточках губ ховалася провокуюча усмішка. Чангюн намагався то скласти на свою “жертву” ноги, то спертися майже всім тілом на плече, то не сильно вщипнути за руку. Кіхьон не був впевнений чи це був ритуал загравання до своєї пари, чи спроба довести її до нервового зриву.
Оглянувши все навколо, фея проскочив до вікна і з цікавістю визирнув на вулицю.
– Вау… – захоплено пробурмотів Кіхьон і впився поглядом в парк, що простягався прямо під вікнами нового помешкання.
Було дуже високо і фея, який раніше не бував у квартирах, відчув як паморочиться в голові, але не міг відвести погляд від метушні людей внизу, шуму дороги й автомобілів, високих дерев та птахів, що билися за насіння біля лавки на вході у парк.
– Ви нічого не чули? – Хьону з подивом озирнувся навколо і потер потилицю. – Мені здалося я чув чийсь голос.
Хлопці нарешті відірвалися один від одного і теж озирнулися. Звісно нікого, крім них трьох, на кухні більш не було, а ледве чутний мелодійний дзеньк, що видали бусини на арці, можна було з легкістю списати на протяг.
Кіхьон притиснувся спиною до стіни в вітальні й уважно прислухався до розмов хлопців. Серце стукало майже в горлянці й він з острахом роздивлявся свої руки, сподіваючись, що магія ще діє і він в якийсь момент не з’явиться перед своїми вимушеними сусідами, доводячи їх до зупинки серця.
***
– Хьону, твій монстр скоро виселить нас з квартири!
Мінхьок злісно виловив листя, що насипалось йому тарілку з рисом, і відсунув вбік одну з гілок, що явно намагалася ляснути його по обличчю. Фукус розрісся так сильно, що вже зараз прослідковувалися проблеми з переглядом телевізора та звичайним сидінням на дивані. Друзі, які частенько заглядали у квартиру, були впевнені, що над рослиною проводять експерименти або, як мінімум, заливають добривом по самий край вазона. Якби Чангюн і Мінхьок не жили поряд з “монстрофікусом”, то були б впевнені в цьому ж, але вони самі частенько забували полити квітку навіть звичайною водою, що вже казати про добрива. Один Хьону сюсюкався з фікусом, протирав його від пилу, пшикав водою кожного ранку і купляв вітамінки в грунт. А на питання “як він у вас так швидко виріс?” загадково посміхався і відповідав “то все любов” . Фея в такі моменти ледве чутно пищав і червонів, а Мінхьок був впевнений, що комарине дзижчання у квартирі несеться саме з фікусного кутка, а сама рослина так пишно росте виключно на душах тих нещасних, яких виловлює в їх багатоквартирному будинку по ночам, коли всі нормальні люди сплять.
– Сам ти монстр! – Кіхьон сердито зиркнув на хлопця і подумки відвісив йому гарного копняка. – Наступного разу, коли ти забудеш полити мене, я тебе своїми коренями вдавлю!
Хьону, що з’явився з коридору, який вів в спальні кімнати, спокійно посміхнувся і пройшов до фікуса, обережно починаючи його обприскувати водою і щось тихенько мугикаючи під носа.
– Хьону, Хьону, більше ніколи не полишай мене на цих двох ідіотів. Вони навіть себе прогодувати невзмозі, а про мене так і взагалі забувають!
Кіхьон, легко ступаючи, тихою тінню слідував за Хьону і зазирав в обличчя, користуючись тим, що його ніхто не бачить і не чує.
Пройшло вже більше пів року з того дня, коли Хьону знайшов фікус на помийці й притягнув додому, майже зірвавши спину при цьому. За ці пів року Кіхьон звик до своєї нової домівки, звик до трьох безвідповідальних студентів, змирився з постійним безладом у кватирі й запахам в черговий раз згорілої їжі та повністю прийняв свої власні почуття до свого рятівника. І якщо спочатку фея майже не відходив від фікуса, то тепер з легкістю снував по всій квартирі та періодично бурчав, запинаючись то за купу одягу, то за цілий стос пустих коробок з-під піци.
А ще Кіхьон почав потроху допомагати сусідам. Інколи він прибирав сміття або готував просту їжу. Перші спроби в смаженні феєю яєшні майже коштували їм всім квартири, але хлопці навіть не зрозуміли, що в цей раз не вони спалили сковорідку. Зате зараз Кіхьон вмів навіть каву готувати й він частенько сидів на підвіконні, мружачи від задоволення очі, спостерігаючи як сонні хлопці п’ють міцний гарячий напій, навіть не замислюючись звідки він тут взявся.
Кіхьон закидав в корзину для брудних речей ношені футболки й клубки носків, естетично розкидані по всій квартирі, збирав до купи книги й журнали, здмухував пил з нещасної картини конів у полі, яка висіла біля вхідної двері, мабуть, з часів перших господарів. А ще інколи давав собі дозвіл вночі прослизати в кімнату до Хьону і, опустившись на підлогу біля ліжка, милуватися сплячим хлопцем.
Прибираючи безлад, фея відчував себе чимось середнім між домовим і домогосподаркою, у якої на шиї висів чоловік і діти. В уяві Кіхьон домальовував собі білий фартух й високу бабетту, як у тому чорно-білому фільмі, що постійно дивиться Мінхьок, хлюпаючи носом після чергового невдалого побачення, і кривився так, наче його знову полили залишками чаю з лимоном. Довгов’яза шпала, на ім'я Хьонвон, яка інколи забрідала у квартиру, за цю витівку з чаєм отримала гілкою по лобі, а коли звалилася з дивана, виставивши задню частину вгору, ще й гілкою по сраці зверху. Після цього Хьонвон з підозрою ставитися до фікуса і категорично відмовлявся пити чай у квартирі в друзів.
Сьогодні був понеділок і вже через годину всі троє студентів втекли на заняття, а Кіхьон, важко зітхнувши, кисло поплентався на кухню з єдиним бажанням таки домучити посудомийну машину, яка вже тиждень не піддавалася на його спроби й заливала всю підлогу піною, категорично не бажаючи мити тарілки.
І от знову вона щось прогуділа, двічі мигнула датчиком, а з-під дверцят полізли мильні бульбашки й полилась вода. Кіхьон зашипів і, стрибаючи в сторону від потопу, обернувся до арочних бусин та так і завмер на одній нозі в піні й з виразом крайнього подиву на обличчі. В арці стояв Хьону і з цікавістю спостерігав за картиною, що розвернулася прямо на його очах. Кіхьон ледь чутно видохнув повітря й обережно відійшов до вікна, з панікою у серці констатуючи, що очі Хьону продовжують уважно стежити за ним.
Фея помахав руками над головою в останній спробі довести собі, що його бачать, істерично розуміючи, що ТАК, БАЧАТЬ, бо Хьону на цей його імпровізований косплей млина лише посміхнувся і схилив голову вбік, огортаючи фігуру феї теплим поглядом. Кіхьон пискнув і подумки вивалився з вікна на тротуар, але скло, позаду притиснутої до вікна спини, не давало йому змогу спробувати себе в еволюціонуванні в літаючу грибну феєчку.
– Ти мене бачиш?!
– Угу.
– Я можу пояснити!
– Ага.
– Я глюк! Ти спиш! Ми всі спимо!
Хьону скептично поглянув на бліду фею в розтягнутій футболці (він був впевнений, що футболка була нахабно поцуплена з його власної шафи) та в підкочених спортивних штанях й не зміг втриматися від ще однієї теплої посмішки.
Може і треба було продовжувати прикидатися, що Хьону не бачить дивного хлопця, який одним сонячним днем просто з’явився в їх квартирі й мало не довів до психіатричної лікарні, але сьогодні той був таким милим, стоячи в сонячних променях на кухні повної мильних бульбашок, що Хьону не зміг втриматися і просто залип на цій картині, повністю себе викриваючи.
Коли два місяці назад перед Хьону проявився хлопець, який бурчав під носа і роздратовано намагався дотягтися до павутини в кутку за фікусом, то першим ділом Хьону вже набирав телефон лікаря, заливав в себе пляшечку заспокійливих крапель, і тільки після цього спробував розібратися з ситуацією. Удаючи, що хлопець - це плід його уяви, він спостерігав, як той легкою тінню блукає по квартирі. Як бурчить, коли стикається з черговим безладом на кухні чи вітальні. Як смішно морщить носа, коли Мінхьок і Чангюн знову влаштовують галас і жартівливі сперечання. Як весело сміється, коли Мін, в черговий раз, губить у своїй кімнаті підручник чи улюблений щасливий олівець без якого не може здати залік. А ще, як мило червоніє, коли Хьону піклується про фікус, або коли робить начебто випадкові компліменти смачній каві, яку, як виявилось, готує їх несподіваний сусід.
Звісно Хьону припускав, що в нього поїхав дах і скоріше за все йому потрібна професійна допомога, але, відкладаючи свій запис в лікарні, він зрештою змирився зі своїм “глюком”. Тим паче коли “глюк” настільки чарівний.
– Як тебе звуть?
Фея розгублено покосився на Хьону і перестав нарешті нервово заламувати пальці.
– Кіхьон…
– І ти?..
– Фея. Рослинна. Тобто фікусна… – Кіхьон важко зітхнув і примостився на широкому підвіконні, яке завжди займав, коли співмешканці збиралися на сніданок чи вечерю – Як ти можеш мене бачити?
– Це було моїм питанням.
Кіхьон опустив очі, розглядуючи свої руки, й намагався зрозуміти, коли та чому його магія перестала діяти. Відповіді руки не давали, тому він підняв погляд, наштовхуючись на тепло в очах Хьону.
– Не хвилюйся, я не збираюсь з криками тікати від тебе, або викликати екстренну службу екзорцизму.
– Ти напрочуд спокійний.
– Ну, в мене був час змиритися з будь-яким варіантом розвитку подій.
Хьону тихо засміявся і, протягнувши руку, обережно доторкнувся до холодних пальців феї, заспокоюючи. Кіхьон завмер під цим дотиком і напружено намагався зрозуміти, як себе поводити тепер. Він припускав, що одного разу в силу якихось обставин його природу буде викрито, але тепер, коли це і справді сталося, він почувався розгубленим і знервованим. Але той факт, що Хьону зовсім його не боявся, вражав.
– Хьону, ти вдома?! Ти справді вирішив відкосити від пар, а нам нічого не сказав? Дуже не по-братськи, дуже не по-сусідськи… Ой… – з коридору почувся голос Мінхьока і в ту ж мить на кухню ввалилися обидва сусіди, тримаючи в руках декілька пакетів з китайською їжею і цілим пакунком пива.
Кіхьон не встиг зробитися невидимим і тому зараз нервово дивився на Чангюна і Міна, давлячи в собі бажання заритися в вазон фікуса з головою і ніколи більше з нього не показуватися. Лише тепла велика рука Хьону, яку він так і не прибрав від Кіхьона, тормозила його від такого ганебного для феї вчинку.
– Хлопці, добре, що ви повернулися. В нас є розмова. – Хьону був настільки спокійним, наче він кожного ранку зустрічав у себе на кухні міфічну істоту, і цей спокій дивним чином діяв на фею, дозволяючи Кіхьону робити короткі видихи між панічними приступами серцебиття.
З початку розповіді й Мін, й Чангюн були повністю впевнені, що Хьону вдарився десь головою і зараз його жорстко криє від струсу мозку, бо в історію про фей і магію важко було повірити в XXI столітті. Особливо скептично поставився до цього Мінхьок, пориваючись періодично подзвонити у швидку допомогу, але після того, як фея натякнув на дещо, що міг знати лише Мін, впевненість якось трохи зникла. Лікуючи свої нерви плашкою пива, Чангюн не відводив зацікавленого погляду з феї й з кожною хвилиною, з якою він усвідомлював, що це не жарт, його очі горіли все яскравіше. Через деякий час Кіхьон почав відчувати себе піддослідним кроликом десь в підвалах злого професора з того фільму жахів, який хлопці дивилися цими вихідними. Під поглядом Чангюна і гострими різаками, в які перетворилися очі Мінхьока, Кіхьон нервово смикав плечима, намагаючись чи то злитися зі стінами, чи то таки вистрибнути з вікна.
– Я зараз повернуся. Поводьтеся добре. – Хьону потріпав фею по голові й ласкаво йому посміхнувся, підводячись і попрямувавши кудись за межі квартири.
Кіхьон тихо пискнув, змушуючи себе не бігти слідом за хлопцем, і витримати час наодинці з сусідами. Мінхьок свердлив фею тяжким поглядом і голосно сьорбав чай з ромашкою, демонстративно показуючи, що він не довіряє істоті, яка сиділа навпроти. Чангюн поривався потицяти пальцем щоку Кіхьона, щоб переконатися, що він справжній.
– То це ти спалив мені сорочку? Я, як придурок, ходив з відбитком праски на спині пів дня! – голос Мінхьока був різким і скрипучим.
– Це була випадковість. – Кіхьон поморщився і демонстративно потер вухо.
Нерви у Мінхьока таки здали й він задихнувся від обурення, тріснувши чашкою по столу так, що чай полетів в усі сторони.
– Я тобі недовіряю! І взагалі.. Взагалі ти ще й збоченець!
Тепер настала черга Кіхьону давитися повітрям.
– З якого це переляку?!
– Ти був тут постійно! Ходив невидимим по квартирі й підглядав за мною у ванній!
– Та я краще відрощу ноги з коренів у вазоні й втечу в пустелю, чим полізу дивитися на тебе!
– А ти так можеш? – Чангюн підсунувся ближче до феї, з цікавістю заглядаючи йому в обличчя.
– І взагалі, хто тут ще збоченець?! Це не я ходжу по квартирі голим!
Повністю ігноруючи Чангюна, в якого вогнями горіла цікавість в очах, Кіхьон обурено тицьнув пальцем в сторону Мінхьока, що почав покриватися нерівномірними червоними плямами по щоках і шиї.
– Звідки я міг знати, що тут ще й ти живеш?!
– Ходити голяка в місці, куди можуть в будь-який час прийти твої сусіди? Ну не знаю… Що це про тебе каже?
– Ах, ти!.. Щось я сумніваюся, що ти “фея”. Може ти демонюга якийсь? Що в козла вміє перетворюватися!
– Сам ти козел!
– Ось бачте! Ну не можуть феї бути такими придурками, та ще й лаятися! Феї взагалі це тендітні ніжні дів…
– Не смій продовжувати речення, Мінхьоку! – Кіхьон, попереджуючи, зашипів – За такий стереотипний вислів ти завтра на вулиці прокинешся!
– Викинеш мене з вікна? – Мінхьок скептично оцінив свого розлюченого опонента і кривувато посміхнувся. – Сил не малувато буде?
– Термітів натравлю, вони винесуть!
– А ти так можеш?? – Чангюн, якого знову проігнорували, вже повністю влігся на стіл, підсуваючись так близько до феї, що ще трохи й почав би хекати йому у вухо.
Мінхьок роздратованою фурією вилетів з кухні й досить скоро в глибинах квартири почулося дебеле гупання дверей в його кімнату. Кіхьон важко зітхнув і прикрив очі. Було відчуття, що з нього висмоктали всі сили.
Чангюн в цей час влесливо посміхався і намагався привернути до себе увагу розсіяної феї. Зірвавшись з-за столу, він похапцем збігав на балкон і повернувся з величезним пакунком в руках.
– Ти голодний?
– Це що? – Кіхьон недовірливо витріщився на пакунок в руках Чангюна – Ти що приніс мені сухі добрива? Що я маю з ними робити?
– Ну… Їсти…
– Я що схожий на собаку?! Ти мені їх ще на підлогу в мисочку насип!
Кіхьон розлючено зціпив зуби, десь в вітальні зашуміло листя фікуса, і лише прохання Хьону “поводитися добре” тормозило його від рукоприкладства.
– О, а як тоді їдять феї?
Чангюн опустив добрива на стіл і знову зацікавлено вперився поглядом в блідого нервового Кіхьона.
– Як рослини! – рявкнув фея і важко опустився за стіл, прикриваючи обличчя руками й намагаючись заспокоїтися.
Декілька хвилин тиші давали надію, що цей божевільний день нарешті закінчився і феї дали спокій, але ця надія повністю щезла в той момент, коли Кіхьон відчув, що йому на голову виливається холодна вода, додаючи ще більшого безладу в напівзатоплену кухню. Повільно піднявши очі, до останнього не вірячи в цей незапланований контрастний душ, Кіхьон витріщився на радісного Чангюна з кухлем води в руках.
– Смачно?
Від смертельно забиття кухлем Чангюна врятував Хьону, що повернувся з комори, яка знаходилася в підвалі, з цілою купою подушок, ковдр й постільної білизни.
Відправивши винуватого Чангюна до його кімнати, Хьону вкутав мокрого злючого Кіхьона в одну з ковдр і потягнув за собою.
– Залишся на ніч тут. Завтра ми щось придумаємо з твоїм спальним місцем.
– Я можу і вітальні поспати. Я вже звик… – Кіхьон почервонів і присів на краєчок ліжка, кутаючись в ковдру ще більше, наче в спробі повністю в ній розчинитися.
– Ти більше не будеш спати під фікусом чи на тому твердому дивані. – Хьону перевів погляд на червоні щоки феї – Але якщо тобі незручно, то я посплю на підлозі…
– Ні! – Кіхьон вчепився в руку Хьону і відвів погляд в сторону – Я не проти спати з тобою…
Двозначність сказаного повісила в напівтемній кімнаті дивну атмосферу чогось солодкого і теплого. Такого, від чого червоніють щоки, збивається дихання, а в животі лоскотливо метушаться метелики.
Наче не даючи собі передумати, Кіхьон влігся в ліжко, зариваючи себе в подушки й кутаючись по самі очі в ковдру. Хьону засміявся і, вимкнувши лампу, спокійно ліг поряд, майже торкаючись пальцями до руки з блідими пальцями, яка ледь виднілася в темряві.
– Хьону… А коли ти почав мене бачити?
– Два місяці тому.
Кіхьон пискнув і з головою вкрився ковдрою. Притискаючи долоні до своїх, стрімко червоніючих, щік, фея хотів провалитися через всі поверхи кудись в підвал, а то і глибше.
– А ти можеш удати, що сьогодні ти побачив мене вперше?
Голос феї був приглушеним та глибоко нещасним, але це викликало в Хьону тільки веселий сміх і він скосив очі, намагаючись роздивитися в темряві гору з подушок і ковдри, в яку перетворився зніяковілий Кіхьон.
– Ні.
Кіхьон заметушився і нарешті визирнув зі своєї подушко-ковдрової фортеці, відразу натикаючись на теплий погляд. На відміну від Хьону, Кіхьон гарно бачив в темряві й тому під цим поглядом відчув, що навіть його ніс стає червоним.
В повітрі повисло німе запитання і Хьону, посміюючись, наосліп протягнув руку й обережно доторкнувся до волосся Кіхьона, пропускаючи м’які прядки між своїми пальцями.
– Можливо мені сподобалось, як ти дивився на мене. А можливо з тобою мені снилися тільки хороші сни.
Повністю викритий, Кіхьон знову пискнув і, закутавшись в ковдру, відкотився якнайдалі від хлопця. Хьону тепло посміхнувся і заплющив очі. Сьогодні його сни знову будуть хорошими. Він був впевнений.
***
Пройде понад чотирьох років перш ніж Хьону закінчить університет, знайде роботу і зможе перевезти велетенський фікус Кіхьона в невеликий будиночок в передмісті.
Понад шість років, коли по сусідству поселяться Мінхьок і Чангюн, перестаючи удавати, що не закохані в один одного і не зустрічаються один з одним майже з часів університету.
Стільки ж часу знадобиться, щоб Хьонвон нарешті дізнався правду про фікус і нарешті попросив пробачення за лимонний чай.
І стільки ж часу, щоб доленосний фікус зайняв майже все подвір’я, кутаючи у своїй тіні й сам будинок, й затишні зустрічі друзів в саду, й тихі розмови зоряними ночами, й солодкі поцілунки.
Інколи навіть феям щастить знайти свій дім.