Work Text:
Коли Тонкс повернулася в будинок на Площі Ґримо, була впевнена, що впаде тут і зараз. Втома охопила її тіло та розум, тому, ледве переступивши поріг, вона вчергове завалила трекляту підставку для зонтиків. На шум відреагувала лише місіс Блек, портьєри відкрилися і звідти чулися знайомі викрики.
–– Бурднокровці! Покручі! Осквернили дім!
Тонкс байдуже махнула паличкою, не в змозі навіть пробурмотіти заклинання, і пройшла на порожню кухню. Її чергування було провальним: простеживши увесь день за будинком Мелфоїв, вона не помітила нічого. На завтра потрібно підготувати звіт для Дикозора, в якому вона так і напише:
“Результатами перевірки стали змоклий дорожній плащ, нежить, одна втомлена до нестями аврорка, яка вистрілить у себе авадою, якщо їй доведеться ще раз увесь день сидіти на одному місці”.
Невесело всміхнувшись думкам, Тонкс залишила мокрий плащ на стільці і лінивими рухами палички намагалась змусити чайник на плиті закипіти.
–– Тонкс? — тихий голос Ремуса ледве прорвався до неї через сонливість. Дівчина привідкрила очі і силувато усміхнулась. Вони не бачились майже тиждень після того чергування перед будинком Мелфоїв. Коли їй не вистачило витримки промовчати, і вона злякала Люпина своїм зізнанням. Лише втома та затуманеність мозку не давали їй зараз бігти нагору, ховаючи обличчя та вдаючи, ніби чоловік говорив не до неї.
— Я тебе розбудила? Розсипалась би у вибаченнях, але знаєш, сьогодні не маю сил, — сказала Дора, і Ремус тепло посміхнувся. Вона хотіла попросити його закип´ятити чайник, але натомість він перший викликав із комори пляшку вогневіскі та дві склянки. Від здивування розум Тонкс прояснився : Ремус ніколи не пив при ній і осудливо стискав губи, коли Сіріус діставав пляшку.
— У мене був важкий тиждень, — примирливо сказав чоловік і підштовхнув до Тонкс склянку з напоєм. Дівчина потиснула плечима і випила вогневіскі, відчуваючи колюче тепло по тілу. Нарешті можна було видихнути і розслабити напружене тіло, на хвилину забути про пильність, про незручне мовчання між нею і Ремусом, і навіть про таку дрібничку, як звіт для Муді.
Тонкс зручніше вмостилася на стільці, поклала руки на стіл і схилила ніби налиту свинцем голову. Сама не розуміла, чому не йде до кімнати. Ремус мовчав, і їй здавалось, що це частина сну, що вона бачила не раз — спокійний вечір, де лише вони удвох, і Люпин сидить біля неї, легко перебираючи в пальцях її волосся**.** Вони так рідко говорили, зустрічаючись лише на кухні, коли передавали звіти і переповідали новини. А після її майже-зізнання спілкування зійшлось до стриманого кивка Ремуса і її винуватої посмішки.
Тонкс сама не розуміла, чому почувається винною, адже була певна — того вечора Ремус був щасливий. Принаймні на хвилину, доки йому не прийшло усвідомлення сказаного дівчиною. Після завдання Тонкс очікувала, що той буде ховатися, натомість же вислухала сплутану лекцію “Чому Ремус Люпин старий та небезпечний”. Вона й сама це знала, і могла б навести йому навіть більше прикладів, ніж він сам. Та його мало цікавила її думка, чоловік лише намагався якомога швидше викласти усі причини, чому вони не можуть бути разом і втекти.
Тонкс збиралась поговорити з ним у той же вечір, але була змушена йти на чергування відразу після повернення в штаб-квартиру. Двічі вона ловила його в бібліотеці, але поряд завжди був Сіріус, очевидно згодний із позицією Ремуса. А далі — більше завдань, робота в міністерстві. Коли Тонкс приходила в дім Блека, їй вистачало сил лише начеркати короткий звіт про роботу, залишити його на кухні і розʼявитися в будинок батьків. Повернення Волдеморта, небезпека патрулів і постійне стеження — її та за нею — не давали їй часу прожити своє невзаємне кохання. Тонкс була смертельно втомлена.
Цього вечора вона теж планувала написати звіт, залишити його на столі і розʼявитись, але ж ця бісова *втома* і келих вогневіскі. Не засинала Тонкс лише через факт Ремуса поряд. Чоловік був не менш знесилений, його обличчя стало сірим, і тіні втоми залишали глибокі борозни, переплітаючись зі шрамами. Він здивував Тонкс, коли вдруге наповнив їхні келихи алкоголем. Чоловік уникав її погляду, а пальці тремітіли, коли він передавав вогневіскі.
— Ремусе, — почала Тонкс, але чоловік зупинив її доторком гарячих пальців до руки. Він справді палав, Тонкс не розуміла, як не помітила цього. Хвилювання та страх не були звичними для них емоціями, не в колі друзів та союзників. І точно не на цій кухні. Тут проводили засідання, передавали інформацію і щотижня піднімали келихи за загиблих знайомих. І Ремус не з тих, хто так просто піддавався страху. Та у цей вечір Тонкс відчувала його занепокоєння. “Він навіть не помітив, що торкнувся моєї руки”, — подумала дівчина, але не прибрала долоню. Вона намагалась дихати рівно і тихо, щоб не сполохати Ремуса, але той був настільки заглиблений у власні думки, що навіть не помітив, як вона ледве подавила позіхання.
— Щодо нашого минулого завдання, — сказав Ремус, — я хотів подякувати за твої слова і пояснити, чому це неможливо.
— Ще раз? — перервала його Тонкс. Її голос був знесилений та злий. Як би вона не кохала Ремуса, його лекція про неможливість їхніх стосунків була останнім, чого вона хотіла зараз. Дівчина підлила собі вогневіскі, Люпин не наважувся продовжити говорити. — Ти вже розповів мені тридцять три способи загинути від вовкулаки і переповів усі магічні закони про заборону вовкулакам обіймати посади.
Ремус піджав губи і був готовий відповісти, але Тонкс його зупинила:
— Люпине, я не відмовлюсь від тебе, і після твоєї пафосної промови не кинусь в обійми якогось перспективного аврора до тридцяти. Вибач, але якщо ти не маєш сказати нічого нового, я допʼю і піду додому, цей тиждень був пекельним.
— Я лише хотів сказати, що хочу бути з тобою, — тихо сказав Ремус.
Тонкс, яка саме підносила до губ склянку, тихо скрикнула від здивування. “Тільки не впадай у шал”, — подумала дівчина.
— Це саме те, що я хотіла від тебе почути, — сказала Тонкс. Від Ремуса це практично зізнання, та Дора розуміла, що далі повинно йти “але” і не збиралась його слухати, — та мені цікаво, чому сьогодні? Чому саме тоді, коли я ледве думаю від втоми і випиваю?
Тонкс не розуміла, чому зараз. Тому що є десятки “але”, про які він готовий говорити щодня, і вона б не здивувалась ще одному монологу про його старість та бідність.
— Я думав, що ти зрозуміла, бо не намагалась завести зі мною розмову.
— Сіріус наказав мені не чіпати тебе, — сказала Тонкс, і це була майже правда. Сіріус справді попросив її не діставати Ремуса хоча б кілька тижнів. — А потім було забагато справ, аби мати час на душевну драму.
— Так, я, власне, хотів поговорити про завдання, — голос Ремуса ставав усе тихішим.
— Якщо знову про те стеження за Мелфоями, то я не готова до лекцій, Ремусе.
— Ні, я про своє завдання, — швидко сказав чоловік, — я скоро піду на довготривалу місію.
Тонкс напружилась, він її злості не залишилось і сліду. Кожне завдання було викликом і можливістю не повернутись, а “довготривале” означало тільки більшу небезпеку. Дівчина подивилась у передчасно постаріле обличчя Ремуса і ледве стрималась, щоб не накрити його руку своєю. Ось до чого вогневіскі, його доторки і зізнання — Люпин намагався непомітно попрощатись. При цьому кожен його крок був незвичнішим за інший.
— Наступні кілька тижнів мене тут не буде, треба підготуватись, на мені залишились сліди перебування серед людей, — Ремус почав говорити збивчасто і тихо. Тонкс же намагалась вдавати, що не розуміє його завдання. Більш вони не говорили. Дора налила залишки вогневіскі у келих і випила, вдаючи, що сльози виступили від пекучості напою. Ремус стиснув руки в замок і поклав на них голову. Здавалось, він чекав, поки Тонкс щось відповість або піде. Та дівчина не могла поворухнутись, і думала лише про те, що не так уявляла момент зізнання Ремуса. Та зрештою, вони самі не мали нічого спільного з “нормальністю”.
— Тонкс, — нарешті промовив Ремус, але дівчина підняла руку і зупинила його. Піднялась зі свого місця і швидко підійшла до чоловіка. Він відсторонився, але рука Тонкс міцно стиснула його плече. Дора посміхнулась і наблизилась до його обличчя, залишила легкий поцілунок на його чолі.
— Поговоримо про це після твого повернення.
Вона не збиралась від нього відмовлятись, як і дозволяти собі інфантильність під час небезпеки. Вона вже проявила необачність, зізнавшись Ремусу у почуттях посеред важливого завдання. Він повернеться, і вони обговорять це знову. Без вогневіскі, небезпеки за порогом штаб-квартири. Як звик Ремус: зі списком причин “за” та “проти”. А доти вона сяде за звіт для Муді, візьметься за нові завдання, і на кожному із зібрань Ордену подумки перебиратиме цю солодку мить зізнання Люпина.