Work Text:
Колеї не вміла танцювати, не вміла вести світські бесіди з незнайомцями та в цілому не любила великих скупчень людей. Все, чого вона хотіла, – повернутись назад у свою кімнатку в Гандхарві, потренуватись у читанні й правописі, а потім лягти спати, як завжди, о десятій вечора.
Але перемога над несправжнім архонтом була великим святом, і ви не подумайте, Колеї правда була щаслива за Сумеру і за друзів, які чудом пережили зіткнення з Фатуї. Просто влаштування на честь цього балу-маскараду вона вважала особистим вироком. Тісний корсет зеленої сукні тиснув на ребра і не давав навіть насолодитись їжею і напоями, які носили по залу; туфельки на підборах уже натерли ноги дівчини, звиклої бігати босоніж або у зручному для дослідження лісу взутті; маска все норовила з'їхати з носа і неприємно липла на спітніле обличчя, а нав'язливі пропозиції потанцювати уже починали дратувати.
Побачивши чергового чоловіка в масці, який рухався в її напрямі, Колеї зітхнула.
— Пані, – звернувся він низьким голосом, від якого спина неприємно покрилась холодним потом. Голки, койка з сірими простирадлами, її кров тече по тоненькій трубочці в прозору колбу, чоловік в масці з великими холодними руками. — я був би щасливим, якби ви подарували мені танець. – незнайомець підніс її руку до губ, залишаючи на пальцях Колеї ледь відчутний цілунок.
"Хороша дівчинка, розумниця...Ще трошки...", – він цілує її маленьку руку, ніби вона принцеса. Експериментальні ліки знов не спрацювали: у Колеї іде кров носом і німіють кінцівки.
— Я не вмію...Я...Пане, вибачте, я не... — Колеї забурмотіла, опускаючи очі й ховаючи обидві руки за спину. Як на зло, Тигнарі залишив її, запросивши танцювати Нілу, і його було не знайти серед десятків пар.
— Я благаю вас, ні, я наполягаю! Ви жодного разу за сьогоднішній вечір не відходили від стіни. Не переживайте, я навчу вас.
Колеї хотілось плакати та тікати, скинути туфлі, порвати довгу спідницю і кинутись у вікно, зажити новим життям у Фонтейні чи, може, в Лі Юе, десь, де він ще не знаходив її. Але натомість вона кивнула та обхопила обома руками велику долоню незнайомця. Зрештою, той же був не єдиним високим чоловіком з низьким голосом в Тейваті, правда?
Рука лягає на її лопатки, друга переплітає їхні пальці.
— Ви читали про вальс? – чує Колеї над вухом. – Його придумали в Мондштаті, але місцева аристократія довго засуджувала і навіть забороняла цей танець, бо контакт між чоловіком і жінкою був занадто близьким для їхнього високоморального суспільства. – плавно розповідає чоловік, роблячи крок вперед. Вона інстинктивно відставляє ногу назад. – Правильно. Я вперед – ви назад.
"Не здумай чіпати зелені колби, зрозуміла? Цю отруту аристократи Мондштата носили під каменем персня, щоб мати можливість вбити себе до того, як до них доберуться вороги."
Колеї тремтить, коли розуміє, як сильно вона притиснута до нього. Архонти, вона відчуває, як рухаються його груди, коли він дихає!
— Ти не могла не впізнати мене, правда?
Дівчина ковтає повітря і мотає головою. Могла. І не впізнала. Вона бачить його вперше.
— Я не знаю, про що ви кажете...Мені час іти, пане, я не та, кого ви шукали! – Колеї робить ривок в паніці, потім ще раз, але відчуває, що навіть не поворухнулась. По щоках котяться перші сльозинки, і дівчина, зла сама на себе за свою слабкість, закусує губу.
— Дотанцюємо, і я залишу тебе, домовились?
— Благаю... – голос тремтить так жалюгідно, що стає огидно.
А Дотторе лише посміхається і продовжує вправно робити кроки вперед-назад, по кругу, вперед-назад... Його руки все ще холодні, і він все ще тисне на її спину, змушуючи їхнє серцебиття чути одне одного.
— Це не складно, Колеї. Хіба ти не чуєш музику? Раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три...
"Це не складно, Колеї. Просто випий таблетку. Вона солодка, віриш мені? Віриш?"
У Колеї гудить голова, і все навколо здається оглушливим: дихання Дотторе, його голос, топіт його ніг, але згодом звук нарешті пропадає, залишаючи лише спокій і темряву.
***
— Колеї... Колеї!
Вона різко сідає на ліжку, її ліжку, у її кімнаті, слава Архонтам!
— Що сталося?
— Ти знепритомніла, коли танцювала. Тебе приніс твій партнер, ти не уявляєш, як ми всі хвилювались... – починає голосити Тигнарі, але Колеї спішить перервати.
— Де він зараз?
— Хто?
— Чоловік!
— О, він виявився іноземцем, але сказав, що затримається в Сумеру, бо дуже хвилюється за тебе. – він посміхається і жартівливо плескає її по плечу. – А що, сподобався?