Work Text:
Від Лін Шу пахло локшиною.
Це був запах, що залишився після тарілки з'їденого супу, приємний та комфортний. Дядько Джов не полишав бажання вислужитися перед цією великою дитиною, тому приготував для нього самостійно.
Від Лін Шу пахло рідною домівкою.
Юе Дінтан мав своєрідне поняття родини. Мати зазнала ранньої смерті ще до моменту його повноліття, із-за сварки сім'ї Юе з гілкою Ґванів, вони взагалі не підтримували ніякий зв'язок до нещодавнього запрошення на похорони. Для нього сім'єю були люди, з якими він почувався невимушено, яким він міг розкрити свої істинні почуття та емоції. Лін Шу був чоловіком, що приніс в його незначне життя душевний непокій, але саме й він був тим, хто навчив його відчувати.
Юе Дінтан волів забути їхню з Лін Шу подорож на північно-східні окуповані землі.
Він не мав права жалітися за їхнім минулим, однак все одно відчував утрату. Стільки років, витрачених у пусту. Юе Дінтан досі пам'ятав, як покладав великі сподівання на неочікувану зустріч з Лін Шу, студентом по обміну, в невідомому куточку Франції або університетській авдиторії. Можливо, все було б не так, як зараз, ймовірно, життя Лін Шу склалося б інакше, а їхній перехід до близьких стосунків проходив м'якше.
Він не мав права жалітися, але з кожною сигаретою і димом, що заповнював легені, відчував бажання витягнути з портсигара наступну, щоб похоронити в собі подібні переживання.
Тож зараз він не вагався, він більше не був тією безсилою фігурою, що стояла за деревом. Він цілував, цілував і цілував м'які губи Лін Шу, повністю припадав до них і відчував смак дому. Запах сигарет Юе Дінтана огорнув розслаблене тіло, дорогі цигарки віддавали солодким. Лін Шу любив солодке так само сильно, як кохав Юе Дінтана.
Лін Шу довіряв йому.
Юе Дінтан знав це, коли той постійно повертався до нього спиною, міг засинати у його присутності та приймав разом з ним їжу. Проте від цього розуміння тремтіли руки. Лін Шу довірився йому. Вони стільки разів між життям та смертю покладалися один на одного, що не злічити. Лін Шу, цей чоловік, що пережив справжнісіньке пекло, знайшов у собі сили повірити йому.
Нігті дряпали його спину, коли Лін Шу вигинався з легким зітханням. Юе Дінтан закарбував цей момент на сітківці свого ока. На напруженій шиї Лін Шу смикалося адамове яблуко, Юе Дінтан нахилився нижче та легенько прикусив його. Він хотів залишити на блідій шкірі більше слідів, забарвити її в м'який червоний, однак лише покусував низ оксамитової шиї, щоб Лін Шу без труднощів міг прикрити ледь помітні почервоніння.
Пролунав тихий усміх.
— Лао-Юе, ти збираєшся з'їсти мене?
Лін Шу дійсно мав талант читати людські думки. В Юе Дінтана руки чесалися від бажання міцно стиснути багатостраждальне тіло в обіймах та віднині ніколи не відпускати. Він допустився величезної помилки, колись залишивши Лін Шу в Шанхаї. Написані листи, що навіки осіли на дні моря, досі обпікали серце.
Ось він сидів у своїй каюті, тільки закінчивши школу, і вирушав у невідомий вир закордонних мандрів, рука виводила пір'євою ручкою слова, які не вдалося вимовити віч-на-віч. Ця сама рука зараз перепліталася з пальцями чоловіка, якому він присвятив свої юнацькі почуття, свої думки, і після довгоочікуваного повернення додому й серце.
Юе Дінтан мріяв присвятити Лін Шу своє життя. Зробити все можливе, щоб позбутися фантомних болей глибокого шраму.
Навіть якби Лін Шу залишалося всього два дні, до його останнього зітхання Юе Дінтан намагався б догодити йому.
Він вирішив сліпо слідкувати за Лін Шу до самої старості, поки їх не затягне у прірву природної смерті. Юе Дінтан мав усе, щоб забезпечити їм комфортне життя, і без вагань виконає свою обіцянку.
Думки нещадно змагали, після ранкової сигарети поцілунки гірчили, втім Лін Шу не противився впродовж років розділяти цей післясмак гірких цигарок та солодкість їхніх почуттів на двох.