Work Text:
глибокі почуття схожі на величні твори, сенс яких завжди ширше висловленого свідомо, але що як спробувати дати їм можливість вирватись на волю в повному обсязі? можливість литись, як найстрімкіші та найбурхливіші водяні потоки, та розбиватись об реальність, як морські хвилі розбиваються об скелі недосягаємих вершин.
та як з цим владнати, якщо стихія води абсолютно тобі не підвладна?
мабуть, правда, що людина ніколи не буває осягнута нами до кінця, в ній завжди зберігається щось, що вперто від нас вислизає. але що як все ж таки спробувати дістатись дна найтемніших та небезпечно холодних вод?
та чи не затягне тебе з головою?
ши цінсюань як визначення слова хаос, дефініція безладу.
хе сюань як уособлення стабільності, синонім спокою.
їх крихкий до неможливості світ, що вартував кількох десятиліть для будування, стоїть прямісінько на порозі армагедону. питання лише в тому, хто зробить перший крок.
та коли саме?
чи міг хе сюань здогадатись з наскільки жалюгідним відривом ши цінсюань його випередить?
хто знає, винний страх перед справжнім божком пустословом чи імпульсивність, що заклали в характер повелителя вітрів при самому його народженні, але з наслідками розбиратись довелось безпосередньо іншому.
правда було б легше, якби голова досі функціонувала нормально. якби ті слова, промовлені зі збитим диханням від страху, не обпікали та не розпалювали вогонь ще сильніше. якби не змушували серце, вже давно таке мертве, стискатися так болісно, неначе погрожуючи зламати ребра.
якби ши цінсюань мав за мету його знищити, він би точно досяг успіху.
слова досі лунали на периферії свідомості, заважали думати. проте хе сюаню це й не було необхідно. поки вони не відхиляються від плану, це не більше аніж тимчасові незручності.
хто ж знав, що ці, так звані, незручності віднині вигравірувані в свідомості так само, як десятилітній план помсти. щоправда до них додалися нестерпно порожній погляд та прохання з поступово згасаючою надією:
— "просто дозволь мені померти.."
мабуть, правда, що потоплених важко знайти, адже води до останнього не відпускають те, що їм тепер належить по праву. скільки ж таких сміливців, що посягнули на найдорожче та безсоромно вдерлися в чужі володіння, загибло та зникло безвісти? хе сюань міг би перерахувати кожного, але запитай його і у відповідь отримаєш лише "один".