Chapter Text
Університет Куроо ー дуже цікаве місце. Брюнет досі не знає, як його не вигнали. Потрапити туди важко. Потрібно бути або дуже розумним, або мати багато грошей. Тецуро пробитися то пробився, але зараз тримається на соплях на своїй стипендії. Ще й підробіток забирає час так, що навіть не завжди він має час на пари, не те щоб почитати новини. Тому зазвичай його кращий друг Кемма розповідав найважливіше.
– Відчуваю себе довбаним голубом, Куро, почни вже стежити сам хоча б за новинами свого курсу. Я тут до чого, - поки хлопець жалівся по телефону, Куроо був абсолютно не в темі розмови. Він зачепив поглядом блондина в кінці коридору. Незнайомець виглядав ніби з обкладинки журналів, які Тецуро продавав раніше. Хлопець навіть не помічає брюнета. А в самого брюнета в голові вже весілля і щаслива старість разом.
– Блять, Куро, не ігноруй мене, засранець! Сам будеш шукати новини про відміни пар.
– Вибач, Кемма, я трошки пізніше наберу, я зустрів кохання всього свого життя, - Куроо скинув дзвінок, навіть не чуючи, що по ту сторону його вже називають ідіотом та крінжем, що явно опозириться. Кодзуме давно ненавидить цю сторону друга. Він робить, не думаючи.
Але Тецуро просто спостерігає. Він поки не хоче зайвих проблем. Він не знає абсолютно нічого, тому він дочекається Кемму, аби той йому допоміг. Так ніби він не знає, що той ніяк навіть не збиратиметься допомагати.
Дивлячись на годинник, Тецуро різко розуміє, що може запізнитися на зміну в кав’ярні. Хлопець хапає свій рюкзак й біжить до виходу, ледве не збиваючи блондина з ніг. Він бігло вибачається і отримує у відповідь лише “Нема блять більше де бігати”. Що ж голосу гарного незнайомця брюнет ставить 10 з 10. Його точно варто буде якось зачепити. Цікаво, які квіти він любить і чи любить взагалі.
Прибігаючи в кав’ярню, та навіть не запізнюючись, Куроо стає за стійку. В закладі час-пік, замовлень багато, тому тимчасово Тецуро припиняє думати про новий об’єкт свого захоплення. Він тримає в голові лише рецепти напоїв та думку про те, як же витримати цей день. Навіть отримуючи задоволення від спілкування з клієнтами і не тільки, він втомлюється. Його дістало це все, проте і кинути це він не може. Стипендія не покриває оренду його однокімнатної халупки. А просити в батька чи Кодзуме він не може. Його мучає совість. Йому 23 і він ще просити буде в когось гроші? Ну ні, він швидше загнеться від перевтоми, ніж попросить.
Тому кожного вечора він повертається додому і лише плюхається на матрас, бо ліжко для лохів. Куроо і цього вистачає. От отримає він освіту журналіста і почне добре заробляти. Він сподівається на це. А надія помирає останньою.
В такі моменти Кемма вважає його дурнем та навіть пропонує жити разом, аби Куроо було легше з грошима. Але він вічно відмовляється. Знаючи, як Кемма любить самотність і тишу, брюнет лише заважатиме.
Але відійдемо трохи від Куроо та дізнаємося, на якого ж блондинчика він запав.
Цукішіма Кей або просто Цукі, як дозволено називати його лише Ямаґучі ー першокурсник. Він потрапив в університет і тому що він розумний, і тому що має багато грошей. Про нього ходять багато чуток, проте він їх успішно ігнорує. Якщо вони заздрять тому, що має Кей, то це не його проблеми, нехай щось роблять, аби не бути лузерами.
Кожного дня після пар він йде в компанію брата, якою згодом і сам почне керувати. А поки він працює на півставки, вивчаючи інших працівників та темп роботи в цілому. Кей аналітик, він любить прораховувати усі можливі варіанти абсолютно в будь-яких речах. Його життя складається з суцільних статистик. Перші місця в школі та перше місце в рейтингу у виші. Він з дитинства докладає усіх зусиль, аби не стати гірше брата, хоча б в очах батьків. Тому що сам Акітеру давно не приклад для Кея. Ледь не втратити всю компанію через дурість. Пощастило, що батьки тоді різко взялись за це. Акітеру ー дурень, проте вони досі ним пишаються. Він ніколи не зрозуміє їх.
Точно так само він ніколи не зрозуміє таких, як той незнайомий брюнет, що ледь не збив його з ніг.
— Нема блять більше де бігати. Теж мені. Чому взагалі таких, як він, пускають вчитися тут. Це ж дурня повна.
— Цукі, заспокойся, може він розумний, такі мають навчатися тут для розкриття потенціалу. Ти і сам мусиш це розуміти.
— Він виглядає, як ідіот. Але він точно гірше, ніж просто ідіот.
— Тоді я теж виглядаю як ідіот?
— Боже, Ямс, не порівнюй себе і його. Мені боляче від цього, — Ямаґучі закотив очі і лише похлопав друга по плечу.
— Перестань вимахуватися своїми грошима, ти ж знаєш, що ти не такий, хоча б не перед мною.
— Тц, сам знаєш, який в мене образ по чуткам, мушу його дотримуватися, — Кей вздихнув та лише сперся руками на підвіконня, дивлячись на вулицю.
Хлопця і справді вважали зазнайкою, що має корону на голові. Але є але. Цукішіма просто не любить дурних людей, проте він чутливий до особливих. Він буквально найбільша підтримка Тадаші усе те життя, що вони знайомі. Так, мати гроші добре, бо суспільство з грошима має набагато кращі умови. Але блондин не любить всього цього. Можливо він би втік кудись на іншу сторону землі, але він боягуз. Хлопець настільки звик до того, що має, що лише через це готовий продовжувати їхню справу та жити ніби в клітці. Звісно, ніякої клітки немає, навіть образно. Кею нічого не забороняють, але і сенсу робити чогось такого він не бачить. Він втомився. Він хоче чогось цікавого в житті, проте сам же ставить перед собою стіну. Він не хоче стати дурнем, як Акітеру.
Похитавши головою, відкидаючи зайві думки, хлопець все ж поправляє сумку та йде до виходу. Він не забув попрощатися з Ямаґучі та сказав, аби той написав, коли закінчить з роботою і добереться додому. Блондин завжди переживав за те, як його друг дістається додому, враховуючи, що їх знайомство відбулося лише тому, що Тадаші задирали якісь старшаки, а Цукі лише вступився за нього, це має сенс.
Для Цукішіма робота не є чимось складним. Він перевіряє папери та ставить підписи. Інколи перевіряє роботу інших. Він швидко знаходить помилки в розрахунках. Хтось можливо неправильно ввів дані. Хтось надто довго працював що машинально почав писати одне і те ж. Акітеру так би не зміг. "Айщ, досить вже думати про цього ідіота". Голова починає розколюватися. Міг би Цукі одразу після школи піти працювати, проте він наполягав на навчанні сам. Хто ж знав, що в університеті його приймуть, як занозу в дупі з короною на голові. Ніякого соціального життя через це. Цукішіма наївний. Він справді хотів вірити в чудо, проте доля зіграла з ним жахливий жарт. З ним хочуть дружити лише через гроші, через компанію. Довіра хлопця повільно, проте знову повернулася, до періоду розчарування в браті.
Наврядчи він взагалі почне довіряти комусь, крім Тадаші.