Work Text:
занадто яскраво. настільки, що хочеться зажмуритись з усієї сили, аби тільки сонячні промені перестали випалювати очі. здавлено кашляючи, дзьоно останніми силами намагається вхопити хоча б частинку кисню.
яскраво?
від подиву сайгіко забуває про свої спроби відновити дихання та на декілька секунд втрачає можливість думати.
він лежить на мокрому піску, морські хвилі омивають його ноги, а спека плавить мозок, не даючи дійти навіть до одного логічного висновку.
всепоглинаючий синій небозвід придавлює своєю масивністю. надлишок оточуючих барв віднімає мову. світ кольоровим калейдоскопом обертається навколо приголомшеного солдата, з кожною секундою затягуючи в колообіг божевілля та жаху. і його нудить.
нудить від страху, що холодом розповзається по тілу. від скажено швидкого пульсу, що відбивається гучними ударами в вухах. від різнобарвних плям, що нещадно ріжуть очі.
невідомо скільки вже точно часу сайгіко губиться в такому стані, коли в один момент все зупиняється.
— дзьоно!
викрик, неначе рятувальний круг виштовхує його з нічного кошмару наяву.
— дзьоно.
в цей раз тихіше, але набагато ближче. здавалось, наче людина, що так відчайдушно намагалась знайти його, опинилась поруч лише за долю секунди.
хтось обережно доторкнувся плечей та ледь-ледь струснув намагаючись привести до тями.
— ти живий..
не зрозуміло, чи то питання, чи то ствердження, але ця людина точно була рада його знайти. та сайгіко навряд чи розрізнив особистість свого рятівника, навіть якщо б розплющив очі. все ще не отямившись від пережитого стресу, дзьоно міг лише стискати одяг на грудях іншої людини.
в будь-якому випадку сайгіко навряд чи наважився б знову подивитись на оточуючий його світ. темрява давно стала його вічною супутницею, а слух та дотики повністю замінили зір. відмовлятись від них та покластись на ледь функціонуючі очі - все одно, що втратити ґрунт під ногами. все ж таки повертатись в вир паніки та страху не дуже хотілось.
дзьоно тільки зараз помітив, що цей "хтось" мовчазно охопив його руками та тендітно гладив обличчя, чекаючи, поки його дихання вирівняється.
але мовчання людини, яка щойно врятувала його від втрати розуму, змушує нервувати.
тільки приготувавшись нарешті звернутись до благородного незнайомця, як він тихо промовив:
— ну і що з тобою стало? де твоя славнозвісна кмітливість та поведінка видатного шукача?
чоловічий голос не був наповнений гнівом чи глузуванням, а навпаки, сповнений тепла. у відповідь сайгіку вмить розплющив очі і без вагань прохрипів:
— те..тчо.
суехіро перевівши погляд з сухих губ напарника на його широко розплющені очі, м'яко посміхнувся.
— не варто так напружуватись. ти заборгував мені стільки самотніх змін, що до кінця життя не відшкодуєш. нам час повертатись додому, дзьоно.
в цей момент здавалось, що всі минулі хвилювання просто зникли. на березі залишилось лише дві людини: одна знайшла те, що так невпинно шукала весь цей час; інша знайшла те, що навіть не сподівалась більше знайти.
дзьоно ніколи не буде змушений протистояти бурхливим хвилям відчуттів самотужки.
тетчо завжди буде поруч. тетчо завжди буде лагідно тримати за руку та шепотіти заспокійливі слова під час появи чергових лякаючих думок. або завжди буде мовчазно підтримувати теплим поглядом своїх світло карих очей.
раніше дзьоно навіть не уявляв наскільки вони вражаюче гарні.
не поспішаючи, тетчо покаже йому весь світ. хоч він і не підозрював, що вже давно це зробив. тоді, на березі моря, світ дзьоно зосередився на одній людині.