Work Text:
Звуки дощу не завжди були такими заспокійливими для Зуко. Він боявся дощу, ще коли був дитиною; вода нагадувала про загрозу блискавки, яка била у вікно в такт його калатаючому серцю. Темні хмари виглядали набагато зловісніше, коли закривали зірки. Коли надворі тріщала блискавка, він часто заспокоювався в маминих обіймах. Вона завжди ховала його від обпалюючої електрики - від блискавок як у небі, так і від блискавок вдома.
Тепер вид густих сірих хмар і м'який стукіт дощових крапель приносив йому втіху. Він дозволив м'якому шуму огорнути себе, поки сидів зі схрещеними ногами на підлозі своєї старої кімнати на Вугільному острові. Перед ним горіло кілька свічок. Вікно праворуч було привідчинене. Він відчинив його перед початком дощу і не потурбувався про те, щоб закрити.
Зуко насолоджувався дощем. Він нагадував йому про матір. Якщо він дозволяв собі зануритися в медитацію, то практично відчував її теплу руку на своїй спині та під колінами. Майже бачив її світлі очі, коли вона підносила його малого до вікна палацу і казала, що буря йому не зашкодить. Заплющивши очі, він відчував, як її пальці перебирали його волосся, як вона цілувала його в лоб. Якщо він простягне руку, то зможе схопити її за рукав...
Шелест дерев і тихий стукіт вирвали його з медитації. Він розплющив очі й нахмурився. Схоже на Аппу. Вони, мабуть, повернулися.
Ранок був теплим і безхмарним. Решта команди одразу рушила на пляж, але попри благаючий щенячий погляд Аанга, Зуко вирішив залишитися сам. Він любив своїх нових товаришів та був безмежно вдячний за їхнє прийняття та підтримку, але йому потрібна була перерва. Він занадто звик до самотності.
Більшу частину дня він медитував і зовсім не помітив, коли почався дощ. Шторми на острові були швидкими й сильними, часто без попередження. Мабуть, дощ почався зовсім недавно, якщо вони тільки зараз повертаються.
Зуко встав і підійшов до вікна, простягнувши руку, й одразу зловив на долоню кілька дощових крапель. Вони були холодними, але випаровувалися в його руці, швидко перетворюючись на пару. Він не побачив групи, а згодом зачинив вікно і пішов до вітальні.
І почув їх раніше, ніж вони з'явилися в полі зору.
- Ага, моє взуття наскрізь промокло!
- Може, тобі варто ходити босим, як я?
- Ні, дякую, моїм ногам подобається бути чистими.
- Гей!
- Досить сперечатися, ви двоє! Сокка, дай мені свої капці.
Почувся гучний звук, за яким послідували вигуки здивування.
- Обережніше, Швидкі ноги!
- Вибачте, але я страшенно замерз і весь мокрий! Всього лише намагаюся висушитися....
- Ну, постарайся не здути нас наступного разу!
- Тоф, перестань його діставати. Аанг, я знайду тобі рушник.
- Катаро, може варто розвести багаття? Там, здається, був камін.
- Гарна ідея, Суюкі. Хоч хтось тут вміє думати.
- Гей!
- Усе гаразд, Сокка, вона говорила не про тебе.
- А де Зуко? Думаю, він краще за всіх впорається з всякими вогняними штуками.
Зуко закотив очі.
- Я тут. А ви, здається, весело провели час.
Сокка стояв і тремтів, обхопивши себе руками. Він насупився, хоча виглядав радше смішно з водою, що капала з кінчика носа:
- О так, якщо вважати веселим те, що ми промокли до нитки!
Аанг перестав витрушувати воду із взуття і посміхнувся:
- А мені здається, що було весело! Шторм з'явився буквально нізвідки!
- Вони тут завжди такі, - Зуко попрямував до комори, ступаючи між калюж, та витягнув стопку ковдр. - Це має допомогти. Моя мама зберігала їх тут саме з цієї причини.
Катара поставила своє взуття поруч зі взуттям Сокки біля каміна, а потім підійшла до Зуко і забрала майже всю стопку:
- Дякую, Зуко.
Він кивнув. Після їхньої експедиції з пошуку Південних загарбників, їм стало набагато легше спілкуватися. І все ж він намагався стежити за мовою в її присутності. Він би збрехав, якби сказав, що вона його не лякає.
Катара кинула ковдру Соцці. Він спіймав її й почав витирати волосся від води. Суюкі стояла перед каміном навколішки й розпалювала невеликий вогонь. Тоф плюхнулася поруч із нею і простягнула пальці до тепла, гріючись. Аанг слухняно поставив своє взуття поруч зі взуттям Катари та Сокки.
Озброївшись останньою ковдрою, Зуко підійшов до Аанга і простягнув її.
Аанг усміхнувся.
- Дякую! - Він стиснув м'яку тканину в руках і охнув, приклавши її до щоки. - Ох, воно тепле!
Зуко підняв брову.
- Думаю, це від тепла моїх рук.
- Правда? - його очі загорілися, Аанг простягнув руку і схопив Зуко. Його щелепа відвисла, коли пальці стиснули пальці Зуко. Він кинув ковдру на підлогу, перш ніж Зуко зміг заперечити, ступив ближче та обійняв його.
Аанг притиснув обличчя до футболки Зуко і задоволено зітхнув.
- Ти такий теплий...
Зуко ніяково стояв із піднятими руками й дивився на Аанга. З усього, що він міг очікувати, обійми були найбільш несподіваними, а насправді навіть не входили до його списку найнесподіваніших речей. Він розгубився.
Його шанси на пошук відповіді різко зменшилися, коли Тоф скрикнула:
- Хто там теплий? Зуко?
- Ага, він немов... шматочок тосту! - відповів Аанг.
- Можливо, згорілий шматок тосту, - пробурмотів Зуко, закочуючи очі.
Аанг розсміявся.
- Та ні, той який, в самий раз.
Зуко придушив усмішку.
Тоф підбігла до них із розкинутими руками.
- Посунься, Швидкі ноги!
Аанг посунувся. Тоф обійняла Зуко за талію.
- Оооо, так тепло! - вона підняла очі й звинувачувально ткнула в нього пальцем. - Чому ти не сказав нам раніше? Ти що, трусишся над своїм теплом?
Зуко знизав плечима, ще більш спантеличений.
- Вибач, я просто не подумав про це.
Аанг зиркнув назад.
- Гей, Сокка, якщо тобі все ще холодно, йди сюди! Зуко дуже теплий!
Сокка, зігнувшись біля вогню, нетерпляче підняв очі:
- Правда? - він відкинув ковдру і миттю кинувся до них, а потім став позаду Зуко й обійняв того за шию. - Ага... дійсно. Суюкі, ти тільки не ображайся!
Суюкі розсміявшись, пішла за Соккою, й обійняла його за талію.
- І не думала.
Аанг гукнув Катару:
- Гей, Катаро, йди сюди! Тут затишніше!
Вона розсміялася і закотила очі.
- Добре, іду-іду, - Катара пройшла повз море з калюж і кинутих ковдр. Коли вона підійшла до них, її рука опинилася на плечі Аанга. Друга зупинилася на руці Зуко.
- Ого, ти справді теплий.
- Дякую, мабуть? - сказав Зуко.
Решта розсміялися.
Зуко опинився десь між панікою і щастям. Хоч би як невпевненість не сковувала груди, задоволення просочувалося крізь тріщини й розтискало залізний кулак занепокоєння.
Він подивився на невинне, веселе обличчя Аанга. Його серце почало танути і руки поступово розслабилися. Якимось чином цей маленький підкорювач повітря, притискаючись щокою до живота і стискаючи в руках його футболку, нагадав Зуко самого себе.
Він пам'ятав нескінченну кількість разів, коли обіймав свою матір, і те, як часто й міцно хапався за її рукав. Він згадав Лу Тена, хлопчика, який міг бути його братом. Він пам'ятав, як його обіймав, особливо коли Лу Тен виріс і став вищим, і йому доводилося вставати на коліно, щоб Зуко міг обійняти його за шию, і піднімав його нагору.
Він пам'ятав моменти, коли він обіймав дядька Айро. В дитинстві - коли його маківка ледь доходила до дядькового коліна. Коли він став старшим - швидкі обійми перед тими фатальними військовими зборами й відчайдушні після Агні Кай. Ті, що трапилися через роки в чайній крамниці, й останні, які він міг пригадати. Тоді він вхопився за тканину його сорочки, як завжди хапав рукави матері або тканину форми Лу Тена.
Точно так само, як робив зараз Аанг.
На очах виступили сльози, гарячі й нестримні, а руки затремтіли в такт нижній губі. Він прикусив її та заплющив очі, сподіваючись відігнати сльози. Він молився, щоб інші не бачили зрадницької води.
- Зуко? З тобою все гаразд?
Занадто пізно. Аанг побачив.
Зуко глибоко вдихнув і розплющив очі. Він зустрівся з поглядом Аанга. Хлопчик міцніше притиснув його до себе й усміхнувся.
- Тільки не починай плакати, - дражнився Сокка. Зуко не міг не почути занепокоєння в його голосі.
- Перестань трястися, ти виводиш мене з рівноваги, - поскаржилася Тоф. А потім обійняла його трохи міцніше.
Катара стиснула його руку.
- З тобою все гаразд?
Він подивився в обидва боки на свою нову команду, своїх нових друзів, перш ніж повернути погляд до Аанга, а потім приобійняв Тоф за плечі й поклав свою руку на руку Аанґа.
Заплющив очі. Серце в грудях билося рівномірно, тепло і сильно. Він дозволив спогадам про минулі обійми нахлинути на нього й змішатися з теперішніми.
Зуко посміхнувся.
- Так. Я в порядку.