Work Text:
Чесно кажучи, Форд був настільки в розпачі, що не здивувався власній ідеї: попросити допомоги у міністра закордонних справ з сусідньої країни.
Пан Марк мав приїхати на днях для вирішення деяких питань та підписання бумаг, королева — мати Форда — не вдавалася в подробиці. Замість цього, під час сімейної вечері вона розпитувала сина щодо підготовки до балу. Свято у Водяному королівстві мало відбутися вже через півтора місяці, ставши для принца не першим, але одним з наймасштабніших виходів у люди в якості самостійної фігури. Тож хлопець мав виключити будь-яку можливість осоромитись. Етикет, розмови, плітки — все це легко вкладалось у репертуар, проте дещо, неймовірно важливе для майбутнього балу, не виходило зовсім.
“Невідмовний” — танець, родом з королівства Повітря, що був постійною складовою кожного святкового вечора. Більше того, не танцювати на ньому було майже неможливо, бо якщо вас запросять, ви не маєте права відмовити. І Форд не проти, тільки радий, але ніяк не може правильно відтворити рухи.
Тому, коли чує, що до них скоро навідається представник повітряних, радіє та щиро клянеться, яким би стариганом не виявився міністр, принц все одно запросить того стати вчителем.
Тому, коли вперше бачить пана Марка, не може стримати подиву, опускаючи погляд до блискучих туфель. До яких підходить інша пара.
— Ваша Високосте, — звертання прокочується по тілу теплою хвилею.
Міністр схиляться в поклоні, Форд подає руку.
— Радий нарешті з вами зустрітися, — торкається вустами ткани пальчатки.
— Навзаєм, — здається, вихопив руку занадто швидко..
Чому ніхто не казав, що Марк Пакін з королівства Повітря такий молодий? Років двадцять п’ять максимум. Ще й на пів голови вищий за Форда, з широкими плечима і пишним чорнявим волоссям. Гарний. Хлопець тільки не встиг роздивитись очі.
Точніше не зміг, відвівши власні. Так само він вчиняє і під час наступної, більш приватної зустрічі в парку.
— Ви хотіли мене бачити, Ваша Високосте?
— Так, — Форд сподівається, що його зазвичай мелодійний голос звучить хоч трохи рівно, — у мене є до вас прохання.
— Намагатимусь зробити все, що в моїх силах.
— Навчіть танцювати.
Третя зустріч все ж змушує підняти очі — погляд м’який та привітний, так само, як і весь Марк у своїй розслабленій фігурі. Рукава та воріт його вбрання у сяйві свічок поблискують розсипом напівдорогоцінного каміння, що трохи не вписується в аскету бібліотеки, у якій вони збираються навчатись. Можна було б обрати більш підходяще місце, але Форд не хотів, аби мати дізналась про його труднощі з танцем. На щастя, місця тут було достатньо.
— Насправді, Ваша Високосте, — слова Марка переривають потік думок, — я не певен, що можу навчити вас чомусь новому. Наскільки мені відомо, ви майстер усього, що стосується танців і музики.
— Не перебільшуйте.
— Кажу лише те, що чув. А зараз сподіваюсь побачити.
Форд не певен, але, здається, він почервонів усім лицем. Чомусь звичні ввічливо-ласкаві слова, які принц чує ледь не щодня, справляють на нього дивний ефект. Викликають відчуття, наче Марк каже їх щиро, як мінімум, Форду дуже хочеться в це вірити.
— Тож, який саме танець вас цікавить? — знов заводить розмову.
— “Невідмовний”, — міністр киває, — я знаю рухи, але чогось не вистачає. На жаль, місцеві вчителі не можуть, ммм, — він намагається підібрати слово.
— Передати атмосферу?
— Так! — Форд вигукує і сам дивується власній гучності, все ж вони в бібліотеці.
— Я зрозумів, — всміхається Марк, — для вашого народу наш танець може здатися занадто вульгарним.
— Так, — це вже тихіше і трохи ніяково, — хоча я так не думаю.
— Добре.
Міністр робить крок в сторону, а потім ще один, починаючи ходити по колу. Форд доєднується, відзеркалюючи.
— А що ви про нього думаєте?
Марк завертає дугу в спіраль, наближаючись.
— Тобто?
— Ну, дехто вважає, що наш танець був придуманий виключно для того, щоб дратувати та фліртувати, маючи можливість ігнорувати відмову. — він простягає долоню, — Дозвольте?
Форд вкладає свою. Принц часто чув подібні коментарі, досить доречні, але вони чомусь не мали відклику у власних думках.
— Не знаю. Гадаю, він просто відмінний та урізноманітнює бал.
— Он як.
Марк на мить виглядає задумливим, а у другу вже всміхається та, стиснувши руку, смикає на себе. З Форда вилітає тихе “ух”, коли він попадає в чужі обійми. В голові обох заграє потрібна мелодія.
Долоня, що до того підтримувала спину, ковзає нижче до талії, пальці перехоплюють зручніше, а відстань між ними трохи менша, ніж під час інших танців, але класична для цього. Принц тихенько видихає, вгамовуючи легке тремтіння, що проноситься тілом від незвичної близькості. Ведучий робить крок вперед.
— А чи хотіли б ви дізнатись його історію?
— А?
Вони починають рухатись по колу, яким до того ходили роздільно, подекуди роблять петлі.
— Пробачте, але я не чув, щоб у нього була якась історія.
— Як і більшість.
Одну з рук принца відпускають, і він крутиться навколо осі, інша лишається в партнера — це друге правило, яке не дозволяє розривати тактильного контакту. Зупинившись, Форд виявляється притиснутим до грудей, вперше відчуваючи за спиною міцну опору — колишні вчителі подібного цуралися, залишаючи відстань.
— Проте вона є, а точніше сенс, — голос шепочучий, але чути чудово, бо чужі вуста лишень в кількох сантиметрах від вмить почервонівшого вуха.
— Який?
Форд чує хмик, перш ніж робить крок вперед, втім, його контролює рука, що тепер сповзла на стегно. Вони розходяться в сторони, але не далеко, повертають голови, створюючи зоровий контакт. Принц докладає зусиль, аби його очі дивились рівно, а не бігали по чужому обличчю, чи то в бажанні сховатись, чи то роздивитись.
— Це був один із варіантів головного танцю. — починає Марк, заводячи їх в новий оберт, — Проте його назвали занадто інтимним і сумним.
— Чому?
Партнери знов міняються, і ведучий вклоняється, підносить до вуст руку, наче збирається її поцілувати. Форд ловить себе на думці, що хотів би, аби так сталося. Можливо, тоді він зміг би відчути тепло дотику, яке крізь дві пальчатки — свої та чужі — не проходить зовсім.
Що діється в його голові.
— Танець розповідав про дар, який приборкав енергію, даючи нашим королям і королевам можливість керувати погодою.
Марк вирівнюється, і тепер вже Форд робить крок, ведучи їхню пару.
— Чому ж це сумно?
— Бо “невідмовно”, — швидко злітає з вуст, — обрані стали такими без власної згоди.
Форд зморгує, зганяючи власну фіксацію на дотиках, зацікавлюючись розповіддю.
— Так, це поважно, — здається, Марк трактує зміну емоцій на обличчі принца по-своєму, — але хіба ви ніколи не відчували невдоволення через вагу відповідальності, що урочисто обрала вас, але не дала шансу відмовити?
Пара розходиться настільки, наскільки дозволяють зціплені руки. Користуючись уявним перепочинком від близького контакту, Форд задумується.
— Здається, це справді глибше, — проте відповіді дати не може.
Він не певен. Не дивився на це з такої точки зору і зараз відчуває себе трохи ніяково, бо у нього ніколи не було проблем з власною роллю. Але, якщо подумати, в інших вона могла б бути.
Форд відчуває незвичну важкість від власних роздумів.
За нею не помічає, як Марк знов смикає за руку, але, на щастя, ловить під спину, інакше б принц точно впав. Партнер нахиляє його та нависає зверху.
— Вибачте, я не мав на меті засмучувати вас.
— Ні-ні, продовжуйте.
От тільки танець на цьому закінчується. Форд фоново відчуває сум, коли його вертають у вертикальне положення і відпускають.
— Тож запрошуючий відіграє роль дару, запрошений — обраного. — підсумовує, — початок це хаос всередині, поцілунок і зміна ведучого — підкорення енергії, розходження в кінці — спроба втекти він неї, фінальний випад — безрезультатність.
— Справді… сумно.
— І досить особисто, — невесело всміхається міністр, — наступний після цього спільний танець, де всі з усіма. Він мав би пом’якшити відчуття інтимності, наголошуючи, що королі та королеви діляться всім цим з іншими, але — він стискає плечима, — танці лишилися, сенси втрачено.
Форд може лише кивнути. Йому сумно за спотворення, але щось всередині обурено підтвердило: сенс занадто особистий та драматичний. Наче викриває те, що кожна голова королівства намагається приховати навіть від самого себе. Приховати настільки, що він міг би не викрити це, не сформулювати у повноцінні речення, якби Марк не завів розмову.
Форд певен, що воно так і лишалося б багато років неозвученим. З принцом, насправді, майже не говорили на подібні теми.
Мати взагалі рідко “звалювала на плечі” — як вона це називала — королівські проблеми, віддаючи перевагу обговоренню театру, танців, музики і романів, які вони читали разом. Форд зовсім не жалівся, але якщо подумати, він навіть не знає, заради чого до них приїхав високопосадовець з іншої країни. Тему політики королева не обговорювала з юним сином взагалі.
— Не хочете прогулятись, Ваша Високосте?
— М?
— Сонце вже сіло, але мені розповідали, що придворцевий сад чарівний навіть вночі.
— Так, правду казали, — Форд пригадує основну особливість — сяючі ліани, — я складу вам компанію за однієї умови.
— Якої?
— Розкажіть, будь ласка, ціль вашого візиту.
— Вона вам не відома?
— Хочу почути з вашої точки зору, — ухильно відповідає принц.
Зміг він запевнити Марка у власній освіченості чи ні, хлопець не певен, але щиро намагався не виглядати здивованим під час розмови. Тим часом, міністр виказав щирий захват сяючим рослинам, що оповили стіни замку. А під кінець прогулянки поцікавився про можливість наступної зустрічі.
Звичайно ж, Форд відповів згодою, побажавши ще попрактикуватись в танці. Щоправда, наступні три дні вони зустрічались набагато частіше, ніж один раз ввечері в бібліотеці. Марк очікував документів на підписання, які їхали з іншого кінця країни, тож міністр мав купу вільного часу, чим Форд з радістю користувався.
Вони снідали разом, гуляли по обіді, а за день до від’їзду завітали в столичний театр. Заради цього Форд навіть зміг перетерпіти насмішки друзів, що шепотіли за спиною всілякі неподобства. Він шикнув на них тільки тоді, коли Марка відволік хтось зі старих знайомих.
— Не у всіх на думці те, що й у вас.
— А що у нас? — Форт широко всміхається, напівлежачи на грудях свого хлопця, — До речі, ви сьогодні знов закриєтесь в бібліотеці на всю ніч?
— Не роби такі очі, це викрилось в перший же день, — пояснює Джемінай, — певен, твоя мама теж знає.
— Жахіття, — виривається стогоном, що на пів шляху перетворюється в зойк, коли рука Марка лягає на плече.
— Що жахіття?
— Та так, антракт занадто довгий, — бурмоче Форд, поки парочка поряд давиться від німого сміху, — інтригує продовження.
— Згоден, цікаво, що далі.
Він сідає поруч, а коли світло тухне й портьєри розбігаються, хилиться. Принц майже не дихає, прислухаючись, хоча голос поряд достатньо — занадто — близько.
— Ми танцюємо сьогодні?
— Так.
— Чекаю з нетерпінням.
Сюжет другого акту Форд дізнається з обговорення Форта і Джеміная, хоча дуже сумнівається, що парочка приділяла всю свою увагу виставі. Та лихословити про них було б лицемірством, він сам знаходився думкам в іншому місці. Хоча й дуже поруч, зліва від себе — прямісінько там, де Марк.
Це було чимось дивним і ні на що не схожим. Наче пісня, яка ніяк не йде з голови, та й прогоняти її немає бажання. Наче ароматна страва, яку хочеться скуштувати, але не можна. Наче тільки почата книга, що зацікавила з перших сторінок, і дражнить продовженням, від якого не знаєш, чого очікувати. Хоча, якщо вхопитись за аналогію з книгою, дещо подібне він вже читав. І не один раз, ховаючись від вчителів в кутку між полиць та відчуваючи, як тіло вкривається сирітками.
Ними ж воно вкривається ввечері, коли Марк заходить в бібліотеку.
— Дозволите дещо попросити? — питає, спираючись на стільницю позаду себе.
— Що саме?
Знав би Форд, що з тими сирітками робити.
— Це наш останній танцювальний вечір, — принц киває, намагаючись не здатися засмученим фактом, — і я боюсь, що не зможу бути присутнім на балу Водяного королівства.
Брови обурено злітають догори раніше, ніж Форд встигає їх зупинити. Судячи з миттєвої посмішки, Марк це помічає.
— Тому хочу, аби сьогодні все відбувалося найбільш наближено до реальності.
— Що саме ви маєте на увазі?
Марк витягує руку вперед, показуючи два пальці.
— Перше, дозвольте зняти пальчатки.
— О.
— Я не прошу вас це робити, ні в якому разі, — швидко пояснює, — я б ніколи не посмів порушувати правила вашого народу. Дозвольте зняти мені. Так, як би я зробив це за межами королівства.
Форд роздумує недовго.
— Добре, — прослідковує, як Марк загинає палець, — що друге?
— Наспівуйте мелодію.
Принц вкотре за вечір дивується й трохи губиться.
— Я хочу слухати ваш голос і більше ні про що не думати.
Форд підозрює, що схожий зараз на рибку, яку викинуло на берег. Прохання мало б відчуватися менш дивно, ніж перше, але саме формулювання. Наче Марк теж… Форду вдається лише кивнути.
Йому здалося, чи очі навпроти вмить загорілися від почутої згоди? Їхній власник швидко стягнув обидві пальчатки та, ігноруючи крокування по колу, подолав відстань, схиляючись у поклоні.
— Дозвольте?
Форд вкладає долоню та дрогнувшим на першій ноті голосом починає мелодію.
Це відчувається інакше. Хлопець знав, що сьогодні відчуватиметься інакше. Але гадав, що в голові гудітиме хаос із переживань, здогадок, недомовок та суму через скору необхідність попрощатися. Але коли він нарешті відчув тепло — хоча один шар тканини залишився — та почав наспівувати, то вся напруга враз зникла. Він ні про що не думав.
Плавні рухи, зціплені руки, доторки до талії та усмішка, що трохи звужує очі. Все це огортає приємною хвилею, яку Форд відчув ще при першій зустрічі. Вона підкупає легкістю, а Марк підтримує надійністю, якій хочеться віддатись повністю.
Лише поцілунок, який знов стає несправжньою постановою, вертає принца на землю. Він намагається не думати про це, все ж, сьогодні і так було достатньо неочікуваностей та подоланих меж. Тому просто веде танець продовжуючи наспівувати, заглушаючи власні думки, які від такої малої деталі почали вириватись назовні.
Пара розходиться, тримаючись за витягнуті руки. На відстані думки гучнішають, Форд збивається. Водночас з цим його смикають на себе.
Він виявляється пійманим в обійми у повній тиші.
— Дякую, — Марк повертає їх у вертикальне положення, але кільце рук на талії не розмикає.
— За що?
— За танець.
Форд першим не витримує зорового контакту, але з захвату не виривається, і, схоже, відпускати його не збираються. Тому він починає тихенько мугикати наступну мелодію, а Марк повільно хитати їх у такт.
Коли ці двоє виходять з бібліотеки, не знає навіть служка, що підслуховувала під дверима більш ніж до опівночі. Тож найрізноманітніші плітки швидко розповзаються палацом. Вириваються з-за кордонів корлівства.
Через місяць вже у Водяній столиці, до вух Форда долітає різне. Щось — близьке до правди, щось — сміхотворно обурливе. Проте йому нема до того діла. Всіма думками він залишається у справах королівства, якими після від’їзду міністра зацікавився достатньо, аби перебороти бажання матері відтягувати неминуче. Це був лише початок, він вчився, але докладав усіх зусиль.
І збрехав, трохи, одна зайва думка залишилась.
Саме вона вистрілила на маскараді, бо Форд не міг не впізнати цю розслаблену фігуру, а голос, досі викликав сирітки по шкірі.
— Мій принце.
— Ви тепер так звертаєтесь? — запитує, маючи на увазі всіх присутніх на балу принців.
— Тільки до вас.
Ця усмішка — не приховає жодна маска — він скучив за нею.
— Чогось бажаєте?
— Так, — хлопець схиляється в поклоні, — запросити вас на танець.
Заграє знайома мелодія, на яку в обох накладається спів. Марк вкладає свою долоню, Форд радіє, що вона без пальчатки, і що він зможе її поцілувати.