Work Text:
В готелі вогко і холодно, зі стелі крапало. На вулиці давно осінь, вітер тріпає шибки в рамах і фіранки в кімнатах. Двом безсмертним ні до чого витрачатися на зручності.
- К-курво, - цокоче зубами Хідан, закутуючись в ковдру, - ну хоча би два матраци можна було взяти? Валяєшся тепер на підлозі, незручно ж. Аби гроші заощадити, скнара йобнутий.
Какудзу вирішив, що вони зупиняться в одномісному номері. Відпочити можна було і на долівці, а від холоду чи хвороби вони все одно не помруть. Хідан, як ображена і незадоволена сторона, зайняв ліжко, а Какудзу просто ліг на підлогу. Без ковдри, простирадла, прямо на підгнилі дошки, навіть плащ зняв, щоб не забруднити.
До ранку було ще десять довгих годин. В цій країні ночі довгі, особливо восени, і схоже, що ці десять годин будуть складними. До цього на протязі кількох годин вони тягнули втомлені тіла під дощем через пів країни в пошуках дорогої людини. Сорок мільйонів рьо в прейскуранті виглядали дуже спокусливо, і те, що ця людина знаходиться незрозуміло де, Какудзу не зупинило. Людину успішно знайдено, труп давно було продано, а до сховища було нестерпно далеко йти, тож навіть безсмертне тіло скімлило від утоми.
І ось тепер у них перший відпочинок за такий довгий час.
- Тут, блять, холодно, якщо тобі цікаво, - Хідан не роздягався, він ліг до ліжка прямо в плащі, і поверх нього намотав на себе ковдру. Напарник вічно мерз та жалівся, Какудзу звик. Йому начхати, де ночувати, він цілком міг зупинитися просто неба, навіть в дощ. Гроші треба заощаджувати та заробляти, щоб Акатсукі мали змогу виконати перший етап плану в найкоротші терміни.
Але Хідан жахливо мерз. Безсмертний, непереможний, він тремтів, і цим тремтінням дратував.
- Кхе, курво, дідько б його взяв.
Хідан кутається сильніше.
Какудзу бачив багато чортівні протягом свого довгого життя, але Хідан був найнезрозумілішою і найненормальнішою з них усіх. Він пам’ятає, як вперше спробував убити його. Пам’ятає кров та кінцівки всюди, і як кричала від болю голова на зламаній шиї.
Хідан на ліжку припинив обурюватися і хіба кашляв час від часу.
Безсмертя, схоже, не применшує страждань людини. Його власне життя було таким довгим, що біль почав притуплятися, поки зовсім не зник. Відчуття холоду та тепла з часом також вищезали, хоча іноді він теж мерз. Але його безсмертя було сурогатним, його необхідно було постійно підтримувати чужими життями.
Це неможливо було порівняти з тим, що він спостерігав у свого істинно безсмертного напарника. Він насправді страждає кожною клітиною тіла, хапається за поранені кінцівки і волає, коли проштрикує себе довжелезним прутом, і потім довго боїться торкнутися пораненого місця, обережно ходить і присідає, аж поки рани не загояться.
Через тіло, що постійно вовтузиться на ліжку, та постійні покашлювання, сон ніяк не йшов. Погляд Какудзу мляво плавав брудною стелею номеру. У скількох схожих місцях йому довелося побувати? Нічого не спадає на думку, занадто довгим виявилося його життя, аби пам’ятати щось далі, ніж сімдесят років тому. Какудзу хіба злегка цікаво, чи відчуває ті самі втрати Хідан, власник справжнього безсмертя? Як давно він живе? Що він пам’ятає?
Звук за вікном раптом змінився, по хирлявих шибках застукали краплі. Дощ. В кімнаті був жахливий протяг, і раптово задубіле від дощу повітря почало проникати в їх тимчасовий притулок.
- Хай йому, кхе-кхе, хуй, - Хідан зіщулився на ліжку і згорнувся в клубок. Намагався зберегти тепло, - Ще курво захворіти тут, і місія просто заграйся буде.
Його напарник був обтяжений абсурдним існуванням. Хідан хворіє, як звичайна людина. Самого Какудзу не брали хвороби навіть ще коли у нього було своє власне серце, найперше, тож він і не знає, як воно.
А от Хідан хворіє, як всі інші смертні. Його застуди затягуються без лікування та переростають в пневмонії. Він страждає, поки не починає лікуватися, або поки його легені не пошкоджуються так, що бактеріям нестає чим там харчуватися, нічого взяти з відмерлої підгнилої тканини. В такі часи Хідан стає схожим на Ітачі, який кашляє на кожному кроці, відрізняючись хіба тим, що Хідан відкашлює шматки відмерлих і смертельно смердючих легень. Какудзу не жаліє Хідана, але його існування видається йому невеселим. Може тому він і погодився на номер в готелі і навіть поступився ліжком.
- Ще й ліжко тверде, що хуй, - це Хідан каже вже собі під ніс.
У своєму безкінечному житті Хідан – мученик, що страждає в ім’я свого Господа. Вимазуючись в крові, наносячи собі смертельні рани, стогнучий від холоду чи голоду, хворіючий, він виглядає жалюгідно в очах Какудзу. Десь глибоко в одному із своїх сердець він відчуває щось схоже на співчуття до цього знедоленого створіння, яке приречене тягнути лямку свого вічного страждальницького існування.
Какудзу вже не пам’ятає відчуття болю, забагато разів він змінював серця та перешивав власне тіло. Його ж напарник безупинно страждає.
Зі стелі все крапає і крапає. Какудзу незручно лежати на голому долі, але якби не безсмертна немічність на ліжку не тремтіла і не лаялася час від часу, то він давно би вже спав.
Плащ Какудзу без діла валявся на стільці.
Хідан мерзне, кутається в щось, схоже на ковдру, натягує комір плаща до самого лоба, страждає, страждає, страждає…
- Можеш взяти мій плащ.
- Хуящ.
… і поводить себе як покидьок.