Work Text:
вону – це тиша і спокій, одинокі вечори, зоряне небо, присмак ранкової кави на вустах та завжди теплі руки. для всіх він був правильним хлопчиком, гордістю сім‘ї та мрією дочки маминої подруги. всі його знали, як сіру мишу з гарним личком – «не цікавить, хто наступний?». ніхто не міг навіть уявити, що твориться в його думках, наскільки багатим він був. звісно, всередині цінних роздумів, а не банківських систем. жодна душа навіть не намагалася цікавитися його прекрасним внутрішнім світом, що яскраво відрізнявся від справжнього. ніхто, окрім нього. мінґю – це галас і метушня, гучна музика в дорогих закладах, дорогі цигарки та рев мотору подарованого батьками мотоциклу. кім не був пустою лялькою, його змусили в це вірити. всі так захоплювалися «тим самим хлопцем», що бідолаха забув справжнього себе, забув, як це любити просто так. юнак ненавидів свої власні думки, ідеї, бажання та мрії. думав, що любить бути холодним і різким; любить ставлення інших, як до легковажного хлопчини, що не має нічого за гарними очима, а ще йому здавалося, він любить себе. всі ігнорували щирого і справжнього мінґю, окрім нього. а разом вони – хаос, ніжність, пристрасть, дотики і поцілунки до ранку. здавалося, вони ж такі різні, але юнаки потребували одне одного. їхнє кохання – не іскра, а вогнище. не хімія, а космічна сила. не просто почуття, а крик самої душі. їх тягне одне до одного, коли весь світ намагається забрати в них найцінніше. ніхто і ніколи не зможе зрозуміти їхнього безкрайого кохання, адже його не можливо описати словами, побачити чи підслухати – можна лиш відчути кожною клітинкою свого тіла і запам‘ятати це пекуче відчуття на все життя.
часом вону бажає зникнути, аби ніхто не бачив його засмучених очей, не чув стомленого голосу і не починав знову і знову зачіпати болючу тему. ну яке їм діло, кого кохає юне серце? чому їх так хвилює не власне майбутнє? як зміниться їхнє життя, якщо чон все ж таки, за чужими забаганками, відречеться від свого щастя?
— «яке ви маєте право лізти в моє життя? навіщо вам керувати мною?»— знову сам себе запитує хлопчина, ховаючи обличчя в тендітних долонях, які кім виціловує щоночі.
його втомили люди, але де йому ховатись? вони всюди: вдома, на вулиці, в його голові. чужі голоси висмоктують всі сили і сльози з молодого тіла, що має насолоджуватися власним життям. куди б йому втекти, аби жодне слово не дістало його душу знову?
бідолаха сидить на прохолодній землі неподалік дороги, якою мінґю завжди повертався додому, та старший його не чекав, навпаки – хотів побути наодинці, вислухати голоси і дати відпір власним сумнівам.
складно. йому здавалося люди стояли над душею, дихали в спину і підслуховували його думки – серце б‘ється в шаленому темпі, а власне тіло відчувається чужим. голоси кричали так голосно, що чон не чув, як проїжджали автівки; не відчував поривів прохолодного вітру на шкірі; не помітив, що тепер він тут не один.
— вону, що трапилося?— стурбовано запитує молодший, помітивши напружені м‘язи обличчя, страх і смуток в очах, та тремтячі вуста.
— що?— перепитує парубок, різко перервавши потік небажаних думок. — що ти тут робиш?— замість занепокоїння на личику вимальовується здивування, як тільки він усвідомлює, що перед ним стоїть його порятунок.
— я хотів проїхатися містом перед сном,— пояснює кім. — а ти чому один тут? вже пізно і темно,— незадоволено запитує.
— знову втік з дому,— коротко відповідає чон, не підводячи очей на коханого.
— вони знову щось тобі казали?— запитує молодший, сідаючи коло хьона.
— ні.
— була сварка?
— ні.
— і нічого поганого не сталося?
— ні. я просто хотів розібратися зі своїми думками, але нічого не вийшло,— ледь промовляє юнак. — не переймайся.
мінґю лиш зітхає. він не може не перейматися, коли любов всього його життя страждає. його серце стискається, коли ці зморені оченята більше не сяють. боляче… аж до сліз. аби ж він тільки міг забрати всі чужі муки і подарувати спокій взамін. аби ж тільки його поцілунки загоювали чужі рани. аби ж…
— що тебе тривожить?— знову кім подає голос.
— все… точніше, всі. люди навколо так багато говорять зайвих речей, а я не можу перестати думати перед сном про кожне колюче слово. в мене вже немає сил плакати, а голоси не зникають.
кім уважно слухає, оглядаючи рідні риси обличчя. всередині нього вирували жаль та гнів. він не сприймає чужі слова так близько до серця, як вону, але, все що ранить коханого – ранить самого молодшого. душа наповнюється смутком.
— ще й батьки…— різко зупиняться чон.
— що… батьки?— юнак не залишить без уваги жодну деталь.
— нічого…
мінґю бачить, що старший щось приховує.
— кажи кажи… я вислухаю тебе, ти ж знаєш!— підбадьорює, хоч виходить не дуже добре.
— я не можу,— зізнається вону. — я не хочу в це вірити!— нарешті емоції починають виходити з його замкнутої душі. руки знову прикривають обличчя, але він не плаче. другий не перебиває, тільки невагомо торкається плеча, даруючи тепло. — вони вирішують все за мене! навіть не попереджуючи!
говори говори! дай волю гніву! випусти з клітки образу!
— в кінці літа я переїду в лондон на навчання,— нарешті зізнається юнак.
— ну так це чудово!— раптом починає кім. старший не розуміє, що тут взагалі хорошого. — ти ж давно мріяв!— здається, молодший пам‘ятає кожну детальку про любого.
— мінґю,— починає парубок, повністю розвернувшись до обличчя другого. — я чхати хотів на свої мрії, коли реалізуючи їх, я втрачаю тебе,— його голос звучав серйозно, як ніколи раніше.
— будь ласка, не втрачай свій шанс!— беручи, на диво, теплі руки хьона у свої, благає молодший. — я нікуди не дінуся, чекатиму тебе… хоч до кінця життя! клянуся!— кім сподівається змінити думку коханого. — ми все переборемо. подивись, ми стільки всього пройшли разом! попереду нас чекає тільки спокій і щастя. обіцяю, я зроблю тебе найщасливішим…— в його глибоких очах сяяли зорі, що дарували надію старшому, але це відчуття різко розвіялося в реальності.
— мені набридло,— різко промовляє чон, відчуваючи, як тривога давить на груди.
вираз обличчя мінґю змінюється, вогонь в його очах стухає, а пальці відпускають рідні долоні.
— вибач,— тихо видавлює з себе парубок. вону здалося, що чує, як серце молодшого тріщить, наче крихке скло. боляче.
— ні, мінґю… я не… боже, пробач!— чон не може підібрати потрібних слів. — мені не набридло кохати тебе, я просто втомився від того, що постійно маю боротися з іншими, котрі не мають ніякого відношення до нас з тобою, за своє щастя. я хочу спокійно насолоджуватися життям з тобою; хочу кричати на весь світ, що люблю тебе, не очікуючи осуду; хочу, аби всі відчепилися від нас, і ми самі вирішували, як нам жити. це все!
старший торкається ніжними подушечками пальців м‘яких гарячих щок, трішки стискаючи їх, щоб вуста кіма випиналися вперед, як хьон любить. ще секунда і рідні губи торкаються засмаглої шкіри, даруючи багато ніжних поцілунків, метеликів всередині і тепла. весь біль, смуток і всі сумніви розвіюються, як тільки їхні серця зливаються в одне єдине. тілами пробігають мурахи – такі знайомі і приємні. хочби цей момент тягнувся вічність, як тягнеться час, коли вони не разом. хочби ці неземні відчуття переслідували їх до кінця життя.
вону відчуває, як міцні руки зручно умощуються на його талії, від чого прогинається. чомусь це викликає усмішку на обличчі кіма, додаючи у поцілунок більше кольорів. чон навіть приховувати не буде, йому зносить дах. давно знесло… коли молодший вперше пошепки промовив «я тебе кохаю», обпалюючи молочну шкіру навколо вуха. хьон втратив контроль над собою, коли той вперше усміхнувся, дивлячись йому у вічі. його життя швидко і несподівано змінило, своє русло, коли доля звела з молодшим, і, не зважаючи на всі складнощі, старший вдячний всім зіркам і всесвітам за те, що має зараз.
— давай втечемо з міста? хоч на вихідні,— ледь відірвавшись від коханих вуст, пропонує вону. йому хочеться втекти від людей.
мінґю не відповідає, лиш мовчки залишає останній поцілунок на рожевих вустах і підривається з місця, прямуючи до свого мотоциклу. хьон прямує за ним, відчуваючи, як серце горить від страшно сильної любові. перший бере у руки важкенький шолом і обережно одягає його на чона, перед цим прибравши чорне, як сьогоднішнє небо, волосся.
ще трішки і свобода. парубки відчувають вібрації мотору своїми тілами і, нарешті, рушають. ніч була темна, але вуличних ліхтарів було достатньо, та й майже дороги пусті. молодший ще не знав маршруту, але впевнено рухався у сторону виїзду з міста, безстрашно набираючи швидкість. чесно кажучи, вону боявся, тому дужче і дужче притискався до рідного тіла, жмакаючи тоненьку білу кофтину, але всередині буяв цвіт з приємних почуттів, бо знав, як сильно кім любить волю. а тим часом він знову усміхається: дорога, зоряна ніч і коханий поруч – все, що йому потрібно для щастя.
краєвиди швидко змінювалися один за одним: невисокі будинки, де вже спали зморені люди; хмарочоси, в яких деінде з вікон виднілося світло; поля і понад річкою ліс. запах природи відрізнявся від повітря у місті – це відчувалося навіть під шкірою. між високими будівлями прохолодний вітер не міг розгулятися, відчуваючи себе стиснутим бетонними стінами. він підкорювався людям, що безупину порушували його спокій. тепер на цій відкритій місцевості серце, яке було створене для свободи, встановлює свої правила і закони, свою швидкість і силу. та це не про вітер. це про кіма, що в своїх руках тримає небачену владу. весь світ належить тільки йому та вону, і цьому ніхто не завадить. хлопець не знає, що чекає на нього та його кохання в майбутньому, але він впевнений, що жодна душа не здатна забрати в нього ці безцінні хвилини життя.
старший більше не слідкує за зміною картини, а заплющує втомлені оченята. його тілом пробігають мурахи чи то від холоду, чи від дикого почуття щастя. його душа наповнювалася пахощами лісу, прохолодного повітря та любові, повільно загоюючи рани. всі турботи відходять на задній план – то все десь і колись, а він тут і зараз. його не наздоженуть друзі-зрадники, не знайдуть батьки, не засудять знайомі. всі слова-пулі сказані раніше більше ніколи не поранять його розум знов, всі гарячі погляди ненависті не пропалять в ньому нових дір – це минуле, а його не існує. чон знає: вони повернуться додому, і проблеми не зникнуть, але він обіцяє собі, що знайде вихід. він залишиться зі своїм коханням за будь яких умов. так, хьон втомився від боротьби ні з ким за своє життя, та чи перестане він давати відпір? ні за що!
подорож обіцяє бути цікавою, змінюючою життя та напрям думок – серце калатає від мрій про щастя, що ось так близько. здається, сама доля молить бога не забирати в них одне одного. суджених не розлучить навіть смерть.