Work Text:
В дитинстві Емма не знала, хто її справжні батьки, які вони, ким працюють, як їх звуть.
Але одне вона знала тоді точно:
Що її майбутнє кохання буде повною протилежністю її батькам.
Звичайно, Емма вибачила Мері Маргарет та Девіду. Звичайно, вона їх любить та готова пожертвувати життям заради них, піти на будь-що.
Але вона не могла уявити, що її майбутня кохана людина буде така ж, як вони. Доблесний(а) рицар(ка). Добра до усрачки. Не в змозі дати відсіч так, щоб назавжди залишили в спокої твою родину. Щоб ця людина не залишала свою дитину в клятому магічному дереві в іншому світі на 28 років.
Отже, Емма познайомилася з прийомною матір'ю її рідного сина. І вона занадто не підходила під усі анти-критерії.
—Міс Свон,— несподівано сказала Реджина своїм суворим голосом, присівши на стіл шерифині, тим самим прокинувши Емму з думок про цю ж саму жінку, —Знову спите на робочому місці? Ви ж розумієте, що Вам і так було надто багато доган, і я з легкістю можу Вас звільнити.
—О, пані мер. Перепрошую, просто думала, яка ж ви чудова матір для Генрі. Ви не думали про те, щоб виховувати його разом і побудувати міцну родину?—запитала Свон, явно думаючи, що вона досі в думках, і тільки пізніше зрозуміла, що вона сказала це вголос.
—Що? —Реджина подавилася ранковою кавусею з "у Бабусі", чим самим виплюнула її на Рятівницю.
Саме так Емма і зрозуміла, що ж вона ляпнула.
—По-перше, — Реджина, ще відкашлюючись і, наче, прийшовши до себе, нарешті відповідає,— це не етично таке питати на робочому місці в своєї начальниці, а тим паче в мера міста. По-друге, я не вважаю Вас гарною матір'ю для Генрі. Ви його залишили, я - його справжня мати. Це Вам ще пощастило, що я дозволяю Вам, міс Свон, бачитися з моїм сином. Якби не бажання Генрі, Ви б вже давно поїхали куди та й подалі, я б залюбки це влаштувала. Ти диви, родину...—вже уходячи (або втікаючи) з відділку, цикнула пані Мер, явно в шоці, що їй прийшлося відповідати саме на цю витівку Рятівниці.
Але все ж це було не неприємне для неї запитання. Просто дуже несподіване.
«Тобто вона не казала, що вона не може бути з жінкою».—З дурнуватою сонною посмішкою, вся у каві, подумала про себе Емма, і з ентузіазмом прийнялася до плану "по захвату серця Злої Королеви", або, як би його назвав Генрі, операція «СвонКвін».
—Що ж.... перший пункт готовий,—Емма дивилася на майже пустий пронумерований папірець у своєму нотатнику, де вона записує стратегії та мозковий штурм для операцій з Генрі,— показати Реджині, що я гарна матір для Генрі. Да як раз харкнути. Або як два пальці-... Так, добре, не відволікаємося. —Емма явно була повна ентузіазму. Можливо навіть занадто.
Домовившись з Генрі про зустріч "у Бабусі" за двома горнятками какао з цинамоном, Рятівниця направилася на уявних крилах з відділку, ледве не вистрибуючи зі штанів.
—В тебе тільки один пункт?—Генрі не зрозумів, чому Емма так погано підготувалася, бо почувши про цю операцію, він ледве не заплакав від щастя і вже уявив їхню щасливу родину та те, як вони будуть проводити час разом, дивлячись ґіківські серіали та граючи в різні ігри, —Я вважаю, ти надто багато радієш і надто мало робиш. Нам треба більше стратегії! Більше ідей! Мозковий штурм, Еммо!—хлопець легенько постукав кулаками по столу, бо він дуже хотів успіху цієї ідеї. Він дуже хотів бачити Реджину щасливою, а ще й поряд з Еммою... Звучить як мрія.
—Хлопче, хлопче, полегше. Я думала в мене горять очі, але тут спалахнули твої, зараз загориться будівля і ми з тобою, і тоді точно Реджини мені не бачити.—Ема була справді щаслива, що Генрі відреагував позитивно, бо вона за цей короткий проміжок часу дуже прив'язалася до нього.
Вона так хотіла стати для нього гарною матір'ю, і не тільки для того, щоб Реджина прийняла її. А щоб він прийняв її, хоч малий це вже зробив. Вона бачила в ньому частинку своєї душі. І душі Реджини, що заселилися у хлопцеві з того моменту коли Королева назвала його на честь її любого батька.
—Добре, Еммо. В мене є ідея. Давай влаштуємо підставний трюк, де ти мене врятуєш!
—Е, ні, Генрі, на таке ми точно не підемо. Раптом з тобою що станеться, буде хоч подряпина на тобі — то твоя матір з мене шкіру зтягне,—в цей момент жінка мимоволі задумалася про це, як Реджина проходиться своїми тонкими, але сильними, пальцями по білосніжній шкірі Рятівниці. Наче відчувши це на собі, на Еммі виступили сироти та змусили вструхнутися,— давай так. Ми влаштуємо міні-вечірку. Вечерю. Потім кіно-перегляд. Можна погратися в якийсь...Твістер?
—Твістер? Мамо, в якому ти віці живеш? Чи краще сказати епосі?—Генрі не впустив би момент посміятися над Еммою. З Реджиною таке б точно не проканало, то він відривався над Свон, а вона ніколи не була проти посміятися зі своїм малим,—добре, жартую. Твістер це весело, я б хотів подивитися як ти на це вмовиш маму. Це буде справді незабутній день.
—Полюбляєш дивитися на страждання рідної матері... І в кого ти такий- ...Хоча можеш не відповідати, —гигикнула вже Емма, одразу згадавши пані Мер. Чомусь їй здавалося, що Реджині б таке точно причинило задоволення. І одразу думки поплили до туди, що ж ще могло принести задоволення брюнетці...
«Так, до туди ще далеко. Треба взяти себе в руки. Вечеря. Вино. Кіно. Твістер.»—знову про себе думає Рятівниця, вже розписуючи графік дня у себе в нотатнику, щоб встигнути підготуватися.
—Та-ак, відправити,—Генрі не втрачав часу, і вже запросив Реджину на вечерю з телефону Емми.
—Постривай, ти що наробив? Ти вже відправив? Це можна видалити? Боже... Це ж точно вже не відмінити... Мені гаплик, —здається, Свон вже почала молитися, не певна тільки кому. Але варто здогадуватися, що Реджині-,«Блін, знову не в те русло, чому вона така... Королева, не дарма кличуть.»
—Та все добре, вона вже погодилася. О 7 вечора, не запізнюйся, цитую: "як на роботу". —Генрі щасливо сьорбав з трубочки своє какао та вручив телефон назад матері.
—Дякую, сину, я тебе люблю, а тепер Я ТОЧНО ПОЛЕТІЛА ГОТУВАТИСЯ. Не можна запізнюватися...«Інакше вона мене накаже... А може й варто запізнюватися...ТАК, СВОН!», все, Генрі, точно побігла!
—І я тебе люблю, ма!—крикнув хлопець їй услід. Його забавляло яка Емма була останнім часом смішна, але він був радий, що вона здобувала своє щастя. Він вірив, що вона на це заслуговує, як ніхто інший.
Реджина кожен день проживала наче під дулом пістолету. Свого ж власного. Вона вже давно не вірила, що знайде власне щастя. Вона жила тільки заради сина, який й так, на її здогадку, не любив її. Міллс було шкода, що Генрі дісталася така матір. Що це вона. Часом Реджина згадує, як хотіла залишити його, але не змогла. Тільки не ці очі, що бачили в Злій Королеві тільки гарне. Він єдиний бачив.
—Так-так, міс Свон вирішила знову щось утнути мені на злість. Але новеньке: вечеря, кіно, тві...стер? Хах. Тут вона справді мене насмішила. Що ж, тільки через це я й погоджуся на те, щоб витратити вечір на неї...«А може й ніч...» Про що я думаю... Реджино, це Емма Свон. Клята Рятівниця. Дочка цієї... «Сніжки». Не можу навіть вимовити, думати огидно. Дуже дивно, що її доця вирішила зв'язатися з такою як я, повною протилежністю її матусі. Невже все ж не пробачила її, хм, не дивно. «Або ж... Вона справді зацікавилася мною». Ні, сподіваюся, вона просто пожартувала тоді, щоби знову мене позлити, бісова Рятівниця та ця родина Чармінґів!—враз на долоні Королеви запалала вогняна куля, яку вона загасила, стиснувши кулак до фізичного болю, але відчувався тільки емоційний.
Реджина дуже старалася вмовляти саму себе, що її не цікавить Емма. Бо вона не хотіла знову розбитого серця. Вона тікала від думок. Що ж Емма робить на роботі, під столом шерифині, коли нікого немає. Чим вона займається, коли приходить додому після зміни втомлена і хоче розслабитися. Як вона приймає душ, і з її довгого білявого волосся стікають струмки води по її сильній спині вниз до пружних...«Реджино, знову. Прошу. Не час»
—Цей день треба закінчити скоріше... А зараз думки тільки про роботу.
День досягав свого кінця. Час до вечері спливав дуже швидко. Емма вже купила все необхідне: вино, квіти, гарну блузу. Зробила зачіску: її фірмові накручені локони. Начебто все, але морально підготуватися вона забула. Не встигла. Не подумала, що це важливий етап перед естафетою «Реджина».
Вже підходячи до порогу з квітами та пляшкою, Свон нервово перевірила час, було 18:59. Запихавшись, вона зробила вдих та видих: «Все буде добре, Свон. Вона тебе не вб’є при Генрі», і рівно о 7 вечора натиснула на дзвоник.
Ті-лінь. І серце в п’яти. Може час накивати тими самими п’ятами?
—Міс Свон, власною персоною. І, неймовірно, як раз вчасно. Ідеально. Невже ви справді намагаєтесь справити на мене враження?
Реджина була в брючному костюмі, але в блузи було глибоке декольте. Ні, вона її вдягла не через Емму. Просто... такий був настрій.
—Вечір добрий, пані мер. —Свон ледве промовляла слова, дивлячись кудись в далечінь, поки з неї стікали літри поту та червоніло обличчя.
—Сьогодні можете кликати мене Реджина. Допоки я дозволяю, звісно ж, при Генрі. Можливо, це його порадує.
Міллс любила, коли син посміхається, особливо, коли ця причина пов’язана з нею. І коли Емма дивиться на неї таким поглядом, прямо як зараз.
—Що вже таке? Еммо, Вам може лікаря чи щось? Проходьте в дім, дякую за вино та квіти, це дуже мило з вашого боку. Не думала, що Ви так підготуєтесь. Доволі відповідально.
Емма стояла мовчки, в шоковому стані. Видно, все ж треба було більше часу, ніж одна хвилина, на підготовку.
Все ж, видихнув, вона переступила поріг фортеці Королеви та пройшла на кухню, де стояв сильний аромат фірмової «Шарлотки» Реджини.
—Знову вирішили мене отруїти?—Емма нервово присіла за стіл, перебираючи кучері.
—Якби я хотіла, то я б вже давно це зробила. Та й при Генрі я не хочу більше влаштовувати такі експерименти,—підсаджуючись за стіл до Емми, Міллс нервово, але щиро посміхнулася, згадуючи сина.
—Я дуже вдячна за те, як Ви любите хлоп’я та як ви його виховали, гарною людиною,—Свон намагалася завести розмову так, щоб Королева зм’якшилася перед нею, бо так скоро Емму точно вб’є сердечний приступ через хвилювання та страх.—Пані Мер, я вірю, що такого чарівного хлопчика могла виховати тільки така ж сама чарівна людина. —Вона сама не знає, як такі речення автоматично з’являються на язику. Вже хоче сама себе побити по голові.... Принаймні, казала від чистого серця.
—Не думаю, що мені потрібна ваше схвалення, Еммо, але дякую за щирість. Я це запам’ятаю.
«Боже, невже це ті самі очі... Дідько.»
Реджина вже панікує на рівні зі Свон, хоча й не подає виду. Тремтячими руками, але впевнено, розливає вино по келихах, кликаючи Генрі.
—Синку, вечеря! Прийшла Емма!—В її голосі, хоч і гучному, є багато любові. Але те, як вона вимовляє ім’я Емми... змушує Рятівницю встрепетнутись.
—Мені подобається, як ви кличете мене на ім’я, можете так робити завжди?—Емма думала, що вона вже п’яна, що таке говорить до Королеви, але вона ще не доторкнулася до келиху.
—Може, спробуйте й Ви, Еммо, хоч раз навзаєм? Вам сподобається.—Реджина прийняла цю естафету.
Гра почалася.
І Генрі спустився зі своєї кімнати, радіючи двом мамам в одному приміщенні, що не вбивають одна одну. Й не збираються. Наче. Він сподівався на це.
—Генрі, малий, привітик,—Свон обійняла хлопця за плече, питаючи як в нього справи та як він почувається.
—Я дуже щасливий бачити вас разом, мами.—Генрі думає, що це покращить обстановку між жінками. Час покаже, чи виявився він правим.
Вони приступили вечеряти, розбавляючи тишу розмовами з сином, шумом тарілок і сьорбанням вина.
Реджина на диво була привітна та усміхнена, й дуже вдивлялася в очі Свон.
Емма ж палала на місці червоним полум’ям. Вона відчувала, що Реджина роздягає її поглядом. Бачить її натуру ззовні. Всі її потаємні думки про Королеву.
—Що ж,—Емма розриває довгий зоровий контакт з Реджиною, пропонуючи піти подивитися фільм,—то що ми дивимося? Реджино, ти обрала?
Щоки Міллс так само несподівано спалахнули, але вона виправдовувала себе, що це все вино.
—Ну бачите, це було не так страшно, справді?—пані Мер таємниче посміхнулася жінці навпроти.
—Насправді, дуже страшно.
Емма думала, що зламає язика, називаючи Королеву при ній на ім’я, і то були її останні слова. «Взагалі-то, можливо цей язик мені сьогодні ще знадобиться. Розмовляти, звичайно»
—Я не така страшна, як Ви думаєте, Еммо. Я навіть бачу, що Ви це знаєте.
«Що вона бачить? Невже вона справді читає мої думки? Господи, там же така непристойщина...»
—Генрі, сонце, може ти вибери нам фільм на сьогодні? —Реджина явно хотіла побути наодинці зі Свон. Здається, вона повільно втрачала контроль, сама того не усвідомлюючи.
—Так, ма, звичайно. Але якщо не сподобається вибір – самі винні!
Хлопець побіг наверх сходами у кімнату за диском. Реджина ж намагалася скоротити відстань між ними.
—А я знаю ваш план.
Реджина нахилилася над нею, приставши зі стільця, виставляючи своє декольте на рівні з обличчям білявки.. З Емми тим часом зійшло вже сто потів і вона прочитала три молитви. Знову ж Святій Реджині.
—Я-який план?—Свон ну дуже намагається дивитися не прямо.
—Ви хочете мене напоїти, міс Свон! Та *пошепки* з’їсти весь пиріг самотужки. Я бачу це по ваших голодних очах.
—Ох, дідько! Каюсь, Реджино, Ви мене розкусили.—Емма тихо хохотіла істеричним сміхом. Слава Богині, пронесло.
—Взагалі-то, я казала так робити тільки при синові. Але... Я можу й передумати. Якщо заслугуєте.
—Гм. Добре, я постараюся заслужити ваше схвалення. «Мені воно потрібно як повітря.»
Емма вже не знала, куди діватися, так дуже вчасно примчав Генрі з диском.
Перегляд фільму пройшов дуже тихо в напруженій обстановці. Обидві жінки сиділи на дивані пообіч від сина. Але Генрі любив втікати ненадовго, залишаючи їх на самоті посеред фільму. Тож, коли хлоп’я в черговий раз кудись вибігло, Міллс вирішила не втрачати моменту:
—То чому ж Ви хочете побудувати зі мною родину, Свон? —Реджина щиро запитала, не відриваючи погляду від екрану.
—Бо ми були б зовсім не як моя родина. Повною протилежністю.—Емма явно не очікувала цього запитання, але вирішила, що якщо й відповідати, то знову щиро. Вже немає сенсу увілювати.
—Але це ж ваші поважні всіма батьки-герої. Я думала Ви їх пробачили та любите більш за все у світі.
—Так, але маленька Я не може. Велика ж просто змирилася. І більше не хоче болі,— трішки з надривом та великим смутком за душею, відкривається Реджині Рятівниця. —Вона хоче кохання та спокою,—повертає голову до Реджини.— Щастя. Та своєї родини. Не родини Чармінґів. Родини Білосніжки та Чарівного принца. Нащо мені їхня доблесність та доброта, коли я не відчуваю себе по-справжньому щасливою?
—Але чому ти думаєш, що я зможу подарувати тобі щастя? —Міллс справді не знала, чому задала саме це питання, а не зворотне. І вже на Ти.
—Бо я б хотіла подарувати його тобі.
—Ти вже це зробила. Подарувала мені Генрі, —Реджина теж повернулася обличчям до Емми. Вона вже точно хотіла дивитися в очі Рятівниці. Її Рятівниці.
—І я не хочу зупинятися на цьому. Не зараз. Тільки якщо дозволиш мені.
Свон завершила цю розмову, знов повернувшись до перегляду фільму, залишаючи Королеву в роздумах. Вони обидві знали, що їм потрібно трохи часу, щоб переварити сьогоднішній день.
—Мамо, ліва нога на синє!—Генрі весело гомонів, коли його обидві матері корячилися на клейонці з різнобарвними колами.
—Боже, і задля чого я на це погодилася...—Реджина була в шоці, чим вона займається, але це був один з найкращих моментів за останні роки. Вона сміялася, та була справді щаслива. Невже так швидко дала Еммі той дозвіл?
—Реджино, кріпись, бо якщо зараз випаде не те, то я можу впасти на тебе, —Свон вже ледве трималася в присяді впритул над Міллс, ще й заводячи одну руку за нею.
Насправді ж Реджина таємно тримала одну руку не на жовтому за Еммою, а трималася за дупцю Рятівниці. Генрі не бачить, а Емма хоче подивитися, чим же закінчиться ця гра.
—Мамо Еммо, руку на червоне! Але не мухлюй, щоб було легко, давай за Реджину! —здається, можна не згадувати, що хлопча полюбляв катувати матусь.
—Ну добре, ви самі мене змушуєте. Потім будете мене в лікарню нести, якщо не розігнуся потім.
Емма заводить другу руку за Міллс, повертаючись до неї знову обличчям, але вже спиною до Генрі. Вони не могли дивитися нікуди, як одне на одну. Хіба що.... Трішки нижче, куди Реджина думала краще дивитися, ніж в очі Еммі.
Але ж Свон ще трішки нахилилася до вуха Королеви, та прошепотіла:
—Реджино, мої очі трішки вище. Чи може вже закінчимо гру?
Реджина, так само пошепки:
—Яку з?
І рука Емми зісковзує та вони обидві все ж падають, голосно сміючись.
—Мами, які ж ви все ж... Забавні. «Виглядаєте щасливо...»,—подумав про себе Генрі.
—Еммо, не хочеш залишитися в нас на ніч в гостьовій кімнаті?
Сьогодні рейтинг неочікуваних питань точно очолювало це.
Реджина ж казала собі, що це все задля сина.
—З чого б це? Мені здається, ти б хотіла відпочити від мене...—зрозуміло, що Емма хотіла, щоб її трішечки повмовляла сама Королева. І коли вона стала настільки сміливою поруч з нею?...
—Генрі б цього дуже хотів, так, синку?
—Звичайно, мам, залишайся з нами!
—Добре, сину, все заради тебе.
«Перемога» — водночас промовили про себе обидві.
І, звичайно, вони обидві не могли заснути.
Жінки крутилися в ліжку, думки крутилися в голові. Мучило багато питань. Хто вони одна одній, чому саме «вона», як взагалі так сталося, що зовсім різні люди сплетені однією долею. Це забавляло всіх, що матір’ю дитини Емми стала саме Реджина. Наче було сплановано споконвіків.
Знову ж раптове ті-лінь.
Міс Свон: Вийдеш до вітальні?
Пані Королева: Вийдеш до вітальні?
Навіть це повідомлення вони написали одна одній одночасно. Може й це було долею.
Емма вийшла перша, за нею Реджина. На столі стояв вже остиглий пиріг, дівчата по черзі присіли на диван в нічних одежах. Можна здогадатися, чий же одяг позичила Свон. Реджина була в захваті, побачивши на ній свою мереживну піжаму з майки та шортиків, що оголювали сильні руки та ноги жінки.
—Генрі вже спить?—Першою перервати надокучливу тишу наважилася Емма, закутана в плед та підігнувши ноги на диван.
—Так, він сьогодні вдосталь повеселився та втомився так, що одразу заснув. То ж... Можу я спитати?
—Так, звичайно, Ви, Королево, вільні робити все, що забажаєте. Як мінімум, це ваш дім. Та й ваше місто,—відповіла Емма все ж з долею сумного сарказму, бо що ще вона може відповісти Міллс в її власному будинку. Та й може підсмажити в будь-яку мить.
—Я питаю щиро, Еммо. Я хочу дізнатися, чи ти хочеш цієї розмови так само як і я.
І вона не брехала.
—Окей. Я цього хочу. Не дарма ж я прийшла сьогодні до тебе.
—Добре. То що ти хочеш в майбутньому? В нашому майбутньому?
—Невже ти справді хочеш спробувати, Реджино?—Звичайно Свон здавалося, що Королева кепкує над нею.
—Боже, ти й не уявляєш, як дурнувато я себе зараз почуваю. Я, Мер міста, Королева, що володіє тут усім та усіма, але я не знаю, чому поруч із тобою моє чорне зачерствіле серце починає знов битися яскравіше. Як до зустрічі з твоєю матусею. До того, як через її необережність загинув мій коханий.
—Реджино, боже, я завжди казала тобі, мені справді шкода. Моя матінка встигла нашкодити багатьом людям, хоч вона цього й не хотіла насправді. Але ж... Ти досі хочеш помсти, так?
—Чесно? Я вже нічого не знаю. Я була настільки впевнена, що хочу цієї помсти, що хочу, щоб вона страждала до кінця своїх діб. Але це було до зустрічі з тобою. Я не знала, що ти подарувала мені Генрі. І що вона подарує мені Тебе.
—Ти так кажеш з почуття вдячності, бо я народила нашого сина?
—Ох, Свон. Ти неймовірно наївна, але водночас неймовірно сліпа.
—В мене є багато вад, але ж не я зробила себе Рятівницею. По суті, це зробила ти, коли створила це закляття,—дуже багато чого проясняється, коли розкласти події по поличках. Вони надто пов’язані долею. —Хоча я ніколи не хотіла нею бути. Але без цього я б так само не знайшла Генрі та тебе. Наче світ засяяв новими фарбами, бо він був максимально чорно-білим. Але ви додали в нього яскравий червоний.
—Не дарма я асоціююсь з яблуками.
—Аби не з отруйними...—Емма прошепотіла, радіючи, що пиріг все ж виявився не таким.
—Так-так, вже не отруйними. Я все чула.
—Мені варто боятися?
—Вже більше не варто, Еммо. Я надто багато втратила, щоб зараз настільки багато втрачати. Я не хочу втрачати тебе. Твої запізнення на роботу, за яку я плачу тобі копійки, але ти все одно на неї ходиш. Те, як ти спиш на робочому місці, допоки в місті не станеться щось, за що мене можна буде посадити, хоча мені все одно, бо я побачу тебе, як ти всіх рятуєш, хоч і від мене. Те, як сяють твої очі, коли ти кажеш, що бачиш в мені добро. Ніхто не бачить, окрім вас із Генрі.
—Бо ми твоя родина. Тільки якщо ти це дозволиш. Ми можемо спробувати, але я не можу змусити тебе. Вас, пані Королево-Мер Реджина-мати мого сина.
—Звучить цікаво, але давай все ж просто Реджина. З твоїх вуст це звучить справді.... рідно.
—Ре-джи-на. Люблю казати це.
Вони ніяково посміялися. Все ж такі теми розкривати справді дуже ніяково. Особливо вночі в повній темноті, одна навпроти одної і більше нікого. Тиша. На самоті. Що ж може відбутися такого?
—Можеш це сказати ближче? Я хочу краще почути.
—О, добре, я нахилюся до тебе ближче.
Нахиляючись, плед спав, Емма потягнулася за ним, але Міллс вирішила, що він їм не потрібен, перехвативши руку Свон та взяла у свою руку, переплевши їхні пальці.
—Реджино... —пошепки промовила Емма, дивлячись на їхні руки.
—Так, тепер я добре почула, дякую. Тепер моя черга,—нахиляється прямо до вуха,—Емма Свон, — говорить ще більш пошепки та ніжно цілує прямо у мочку, ледве торкаючись губами.
Знову викликала в Рятівниці гусячу шкіру по всьому тілі, і це було дуже помітно в одязі Королеви.
Друга рука Емми переходить на обличчя Реджини, допоки перша задивляється в зіниці другої, що відблискують місячним сяйвом.
Вони справді були як Сонце та Місяць. Сонячне сяйво та опівнічний дощ. Щастя та смуток. Світло та пітьма. Але разом вони створювали ідеальний баланс.
—Я хочу, щоб цей момент ніколи не закінчувався,—Емма шепотіла та з її очей почали падати солоні краплі прямо на їхні сплетені пальці.
—О ні, ні, Еммо. Я не хочу, щоб ти плакала. Не через мене. Я завдала достатньо болю.
—Але це не від болю.... Я не вірю, що цей день справді....існує. Це не сон? Я і людина, що була для мене прикладом того, як треба боротися за себе та свою родину, шукати своє щастя попри все, що готує тобі життя, і ніколи не здаватися. Не забуваючи, що є люди, що тобі дороги.
—О ні, я забувала, і постійно. Я надто багато втратила. Своє щастя. Але знайшла... в подвійному розмірі, тільки зупинившись і оглядівшись навколо. Поруч завжди була Ти.
—Ти на смак така ж солодка, як твої яблука?
«.........Це вже був провал, Свон»
—Кхмпф. А у флірті Рятівницю треба самій рятувати,—але Королеву забавляє те, яка Емма мила в своїй дуркуватості.
Не встигнув оправдатися, її вуста накрили Реджинові. І справді, наче солодке яблуко, що ось-ось і почне перестигати. Але в цьому моменті й треба його зірвати.
Свон хоч і була зачарована миттю, та не могла відірватися від Королеви, не в змозі насититися. Але й не дозволяла собі зайвого, допоки не дочекається слова або дії Реджини.
—Чи можемо ми...—Емма все ж перериває поцілунок, бо вже не може втриматися, щоб не побігти руками по бажаному тілу.
—Боже, так. Я вже думала ти й не попросиш.—Тримаючи в руках обличчя білявки, не вірить своїм очам: вона насправді її. — Але давай все ж підем до тебе в кімнату.
Вони нишком дібралися до гостьової, і, захлопнувши двері, Міллс одразу тягнеться до майки Свон, обережно відтягуючи її нагору. Волосся білявки розпадалося по її тілу золотими струмінями. Реджина відчувала купу тепла від їхнього аромату...Світла? Наче сонячне проміння, що пронизало наскрізь її темну душу.
—Ти справді ще прекрасніше, ніж я собі уявляла.
—То ти...мене уявляла...голою?—Емма дуже збентежилася, не кожен день дізнаєшся, що в Королеви були думки про тебе....оголену. Можливо з різними сценаріями. І позами.
—Еммо, тобі ще багато доведеться про мене дізнатися. Такого батьки тобі не розкажуть.
—Фу, Реджино! Тільки не зараз...
—Вибач, золотце, справді невдалий жарт, ха-ха, 1:1.
—Добре, це неважливо. Важливі наразі тільки ми вдвох тут і зараз.
Тепер Емма цілує перша, так відчайдушно, боявшись, що це насправді сон або закляття, і Реджина може зникнути в будь-який момент.
—Добрий ранок, мами!—Генрі ще в піжамі швидко спускається сходами вниз до кухні, де його мами тихенько снідають вчорашньою фірмовою «шарлоткою» Реджини.
—Привіт, любий, а ми тут снідаємо, сподіваюся тебе не розбудили.—Тримаючи в руках горнятко з чаєм, «Зла» Королева свіжо посміхається в усі 32, наче й не було якогось закляття, чорного зачерствілого серця та зламаної долі.
—Ні, але я відчув уві сні, що ви двоє поруч, це треба обов’язково закарбувати в пам’яті власними очима.
—Малий, то сідай до нас,—Емма обійняла Генрі, коли він підійшов, наче зачарована всім, що відбувається. А може й не наче?—Не обов’язково карбувати, бо таких моментів, буде відтепер набагато більше. І взагалі, не хочу звідси уходити тепер, твоя мати так готує, що можна не те що пальчики облизати, а з’їсти разом з їжею, то й не помітиш. Чи це є теж таке якесь закляття, щоб я залишилася тут назавжди?
—Ні, Еммо, тільки мої пальчики, які я поки що не з’їла. —Те, як Реджина понабиралася в Генрі кепкування над Свон, могло тільки умиляти.
—І не треба, заради мене,—Свон зробила благаюче обличчя, зовсім не натякаючи на продовження сьогоднішньої ночі.
—Тільки заради тебе. І твоїх чарівних очей, якими ви з Генрі любите мене зачаровувати, наче самі ті ще чарівники.
Невже це все просте щастя було здобути так легко?
Хоча для цього й знадобилося закляття на 28 років, де всі були нещасливі... Але все це було не дарма, вони це відчували.
Операція «СвонКвін» тільки починає свій успішний розвиток.