Work Text:
ДІЙОВІ ОСОБИ
Ерен, дембель
Гріша, ветеран праці, батько Ерена
Жан, місцевий поц
Конні, місцевий поц
Армін, чортов умнік
Мікаса, наречена Ерена
Хісторія, колишня Ерена
Леві, капітан в запасі
Ханджі, фельдшерка
Райнер, новоспечений кум Хісторії
ДІЯ ПЕРША
Автівка Арміна котиться вздовж весняного поля. Трава, не знаюча трактору, тягнеться ген-ген аж за обрій. Радіоприймач тріщить: «Смажений кабанчик, курка з майонезом...» Ерен грається омріяними погонами; Армін тим часом тисне на педаль, піддаючи газу.
Е р е н (цілуючи погон на лівому плечі). В тебе є скинуть визов?
А р м і н. Дивлячись, який оператор.
Е р е н (цілуючи погон на правому плечі). Папин оператор, шо не ясно? Похвастаця хочу.
Армін простягає йому телефон, не відволікаючись від глинистої дороги.
Е р е н (тяжко дихаючи в слухавку). Альо, папа? Хто-хто? Син твій! Нагуляний. Додому їду, кажу. Да, додому!
А р м і н. Там трішечки динамік барахлить. Подмухай.
Е р е н (дмухаючи). Ну а чоб і нє?
Вони почергово присмоктуються до динаміку, силкуючись добути звідти пісок чи бодай щось.
Е р е н (до батька в слухавці). Чого ореш там?
А р м і н. Може, щось зі зв'язком?
Е р е н. То в цього старого козла телефон як кірпіч. Кажу, додому їду! Встрічай дембеля!
ДІЯ ДРУГА
Не асфальтована вулиця, обабіч якої стирчать паркани блювотно-зеленого кольору. Райнер штовхає візок з дитиною. Хісторія йде позаду, невпевнено вітаючись з сусідами.
Р а й н е р (схилившись до хрещеного сина). Ми ім сдєлаєм, малєнькій! Ми твоєму отцу покажем, гдє ракі зімуют!
Х і с т о р і я. Я тебе благаю! Не кричи!
Р а й н е р (все ще звертаючись до хрещеного сина). Глупая мамка у тєбя? Глупая! Нічєво, у тєбя крьостний нє ліком шит.
Х і с т о р і я (торкаючись візку). Я не глупая, я закохана.
Р а й н е р. Ти нє закоханая, просто у тєбя всьо єщьо щєль чєшется. Ну, нічєво! Я поставлю тєбє внутріматочную спіраль!
Повз них йде місцевий поц Конні.
К о н н і (посміхаючись). Це ви звідки такі гарнюні?
Х і с т о р і я. Малого хрестили.
К о н н і. І куди далі?
Р а й н е р (плюючись). К дємбєлю!
К о н н і (надриваючи живіт від сміху). Ну, йдіть. Він вам здєлає.
Вони прямують далі. Дитина видуває сопливі кульки ніздрями.
Х і с т о р і я. Схожий хоч трохи?
Р а й н е р (наново розглядаючи дитя). Отнюдь. Но кого ето, собствєнно, волнуєт?
ДІЯ ТРЕТЯ
Еренівська хата. Точніше, Грішина. Мікаса розігріває голубці в мікрохвильовці. Гріша читає місцеву газету, де йому посвятили півтори сторінки статті про ветеранів праці.
Г р і ш а (витираючи сльозу). Яка шана. Яка честь!
М і к а с а. Це ви про дембель Ерена?
Г р і ш а (витираючи величезну сльозу). Це я про ветеранів праці. Знаєш, яка в мене тепер пенсія? Вважай, що генеральська!
М і к а с а (накриваючи святковий стіл). Дядя Гріша, а продайте пай.
Гріша стискає газету в тремтливій руці.
Г р і ш а (стурбовано). Гроші треба? За які такі заслуги?
М і к а с а. Бо ми з Ереном плануємо поїхати на Київ.
Г р і ш а. Не можна на Київ. Там поруч Чорнобиль.
М і к а с а. Та він вже відмитий, той Чорнобиль.
Г р і ш а (хапає голубець). Я ліквідатор. Я з'їв радіацію. Мало тобі Ерена, то ти і дітей радіаційних хочеш? Ну, їдь, як дурна. А про паї мої забудь.
М і к а с а. То дайте нам построїться.
Г р і ш а (жуючи). Я працював до опиздініння. Я ветеран праці. В мене генеральська пенсія.
Мікаса з розумінням киває. Вона доїбе дядька Грішу за паї пізніше, коли той хильне чарку. З двору долинає лайка. Мікаса та Гріша підводять голови, обмінюючись поглядами.
Г р і ш а (задумчиво). Неси мій вальтер.
М і к а с а (поклавши вальтер між тарілок з голубцями). Я цілилась ним в ваші яйця останні десять хвилин.
Г р і ш а (не кліпаючи). Чому не стрельнула?
М і к а с а (качає головою). Ми ж родина.
Гріша ховає вальтер за пояс брюк. Мікаса виходить на ґанок першою.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Райнер лупить залізну хвіртку ногою. Дитя звисає з його ліктя, дригаючи дитячими п'яточками в дитячих шкарпетках.
Р а й н е р (горланячи). Ну што, отєц? Нє ждал?
Хісторія точиться, помітивши Мікасину постать.
Р а й н е р (все ще горланячи). А вот і она! Паді сюда, Мікас, взгляні в ліцо бєзотцовщіни.
М і к а с а (наближаючись). Ну, дивлюся. І шо?
Р а й н е р (звертаючись до хрещеного сина). Відіш, малєнькій? Она увєла твоєго батєньку.
Мікаса не поспішаючи підкурює «Кісс енерджі».
М і к а с а (видихаючи вишневий дим). Чуєш, Райнер, а воно так само буде балакати, коли виросте?
Х і с т о р і я (ворожо). Воно буде балакати суржиком!
На ґанку з'являється Гріша. Райнер вирячає очі.
Р а й н е р (звертаючись до хрещеного сина). Ну-ка, глянь-ка на дєду.
Г р і ш а (тримаючись за ширіньку, з-під якої стирчить вальтер). Який я йому «дєда»? Хісторія, ти що це влаштувала знов?
Х і с т о р і я (ковиляючи ніжкою). А що я?
Загальна колотнеча привертає увагу сусідів. Леві кульгає до лавки, важко всідається, береться смалити самокрутку, добуту з-за вуха. Хісторія хутко опускає погляд. Місцевий поц Жан мчить на велосипеді з відірваним сидінням. Побачивши юрбу у Грішиної хати, зістрибує на ходу. Велосипед падає поруч з понівеченою ногою Леві.
Ж а н (складаючи долоні в молитвенному жесті). Вибачаюся, пане капітан в запасі. Закурить буде?
Леві багатозначно мовчить. Його осліпше око дрижить, немовби хтось виколює зіницю зсередини.
Ж а н (розвертаючись до калітки Гріши). Поняв, пане капітан в запасі, не дурак.
Р а й н е р (зустрівши погляд Жана). Ну і поц.
Ж а н (сміючись). Сам ти поц, поц.
М і к а с а (зводячи очі під лоба). Чого тобі?
Ж а н. Курить є?
М і к а с а. Я курю «Кісс».
Ж а н (кривлячись). Я ще до такого не опустився. Ну, розказуйте.
Р а й н е р (трясучи хрещеним сином). Ждьом явлєніє Хріста народу. Дємбєля, інимі словамі.
Ж а н (оглядаючи дитя). Ну і дурак той дембель. А я ось встиг витягнути, тож дитя точно не від мене.
Мікаса та Райнер переглядаються. Хісторія дивиться кудись у бік.
Х і с т о р і я. Присягаюся, він витягнув.
Г р і ш а (задоволено). А кажеш, що Ерен батько.
Р а й н е р (шепочучи Хісторії на вухо). Ти што, бога за бороду поймала? Мєстному поцу дала?
М і к а с а. Зараз дізнаємося, хто і кому дав.
З-за рогу вулиці виїзжає автівка. Ерен розмахує руками з відчиненого вікна, та, побачивши натовп у воріт, ховається під сидіння.
Р а й н е р (кидаючись до автівки і підкидаючи хрещеного сина). На ловца і звєрь бєжит! Виході, подлєц, взгляні в ліцо бєзотцовщіни.
Виходить Армін.
А р м і н (посміхаючись Хісторії). Ти знову за своє?
Хісторія мовчазно ковиляє ніжкою.
Г р і ш а (тримаючись за ширіньку). Армін, ти теж встиг витягнути?
Х і с т о р і я. Та за кого ви мене маєте?
М і к а с а. За психічку.
Х і с т о р і я. Відповісиш за слова?
М і к а с а (жбурляючи недопалок за ворота). Заходь.
Г р і ш а (налякано). Мікаса, вона ж неповнолітня! Не смій!
Райнер тим часом зазирає в автівку. Дитя регоче в його руках.
Е р е н (припадаючи до крісла). Шо ти видумуєш, малахольний?! Не мій він! Я в армії був!
Р а й н е р (відриваючи Ерену лівий погон). Ти зачал его в самоволкє!
А р м і н (здивовано). А й справді, Ерен! Він діло каже.
Е р е н (рятуючи правий погон від Райнера). Та ви що, подуріли? Подивися на хлопча, де воно моє?
Армін вивчає риси дитини, почісуючи підборіддя.
А р м і н. Ну, так одразу і не скажеш. Треба робити ДНК.
Р а й н е р (розвертається до Арміна). Умнік чортов, на слабо нас вздумал взять? Та я тєбє яйца откручу, коль тронєш крьостніка.
Е р е н (радістно). Нашо те ДНК, коли воно копія Жан? Подивися, які брови тонкі, подивися, яке воно риже!
Це припущення Жану не подобається, тож він тягне Ерена за тільнік, між тим відриваючи правий погон.
Ж а н (хекаючи). Повторюю для тупих: я встиг вийняти!
Е р е н (перехиляючись через вікно автівки). А я, по-твоєму, не вмію витягать?
Жан та Ерен падають додолу, гамселячи одне одного ліктями. Місцевий поц Конні оминає їх, сідає поруч з Леві.
К о н н і (мрійливо). А я іще жінку не познав.
Леві встромлює погляд у Грішин двір. Там, налетівши на рукомийник, Мікаса видирає білокурі пасма Хісторії.
Г р і ш а (тримаючись за ширіньку). Я обіллю вас бензином і підпалю! Бачить бог, підпалю обох!
Мікаса відштовхує Хісторію, аби знову несамовито вдарити.
Х і с т о р і я (тримаючись за ніс). Ти мені в носа попала!
М і к а с а (спокійно). А ти мені життя ламаєш. Здався тобі мій Ерен, коли є Жан?
Х і с т о р і я (відбуркуючи в долоню). А нормально, що Ерен тобі зі мною зрадив? Нормальний сюр?!
М і к а с а. Нормальний! Ми з ним в ту пору розійшлися! На день! Але ж ти встигла, ти, курво...
Гріша метається туди-сюди, хапаючись то за серце, то за ширіньку з вальтером.
Г р і ш а (сердито до Хісторії). Я на тебе навіть пай перепишу, тільки котися звідси!
М і к а с а (не спускаючи з Хісторії очей). То наш з Ереном пай.
Х і с т о р і я (схлипуючи). Не потрібен мені ваш пай, пане Гріша!
Г р і ш а (завмираючи). А що тобі потрібно?
Х і с т о р і я. Батько для сина!
Райнер гупає підборами з хрещеним сином, перекинутим через плече.
Р а й н е р (збуджено). А коль не хочєт Ерен брать отвєтствєнность, так пусть сідіт в тюрьмє. За растлєніє малолєток!
М і к а с а (гнівно). Як же ти мені остогид.
Мікаса простягає руки до дитини.
Р а й н е р (вскрикуючи). Гдє в етой дєрєвнє защіта по правам нєсовєршеннолєтніх?
А р м і н (спокійно). В цьому селі такого нема, і ти це знаєш, бо сам звідси родом!
Райнер завмирає. Його донині шалені очі наливаються слізьми.
Р а й н е р (плачучи). Сука ти, Армін. Знаєш, всьо ти вічно знаєш.
Армін вихоплює дитину з його рук, притуляє до себе. Райнер сідає навпочіпки, затуляючи вуха долонями.
Р а й н е р (плачучи). Хто я? Што я?
А р м і н (плескаючи губами). В нього злом особистості.
Ерен час від часу спльовує суміш крові та слини, та не забуває поцілити в Жанівську пику кулаком.
Ж а н (втомлено). Перекур?
Е р е н (б'є ще раз). Я не курю.
Зненацька чується постріл. Гріша притискає пальці до закривавленого паху, виючи в небо. Перелякане дитя плаче. Райнер досі скавчить навпочіпках.
Р а й н е р. Зачєм мені це все?
М і к а с а (з насолодою). Дядько Гріша вмирає.
Х і с т о р і я (звертаючись до місцевого поца Конні). Клич лікаря!
Місцевий поц Конні видерається на покинутий велосипед, остерігаючись штиря на місці сидушки. Ерен та Жан стрімголов рушають до Гріши.
Е р е н (схилившись). Папа, ти собі яйця прострелив.
Ж а н (пошепки). Ну, я пішов.
Е р е н. Куди?
Ж а н. По сігарєти.
Армін усаджує вередуюче дитя на ґрунт, припадає колінами біля Гріши.
А р м і н (натискаючи на Грішин пах). Необхідно зупинити кровотечу.
Кров розтікається величезною плямою, фарбуючи брюки та сорочку. Мікаса стоїть як вкопана.
М і к а с а (похмуро). Конні не встигне.
Х і с т о р і я (озирається довкола). Райнер, зроби хоч щось!
Р а й н е р (розгойдуючись). Треба, однако, прішить яйца.
Г р і ш а (втрачаючи свідомість і звертаючись до Ерена). Це ти винен.
Е р е н. Я тільки-но з армії!
Армін зриває з себе кофтину, промочує нею штанину Гріші. Той визжить як скажений. Кров з прострілених яєць ледве не булькає. Дуло вольтера димить і тхне чимось смаженим. Конні звіщає про своє повернення, бринить дзвіночком у керма. З багажнику зсипається фельдшерка Ханджі.
Х а н д ж і (визирає з-за окулярів). Кому відстрелили прутня?
Р а й н е р. Дєду Гріше, но лучше би Ерену.
А р м і н. І не прутня, а яйця.
Х а н д ж і (взявши іржаву аптечку допотопних часів). Пане Гріша, дітей плануєте?
Гріша мимрить щось нечленороздільне.
Х а н д ж і (добувши голку). От і я кажу: нашо ті діти? Нам на діти — що, пане Гріша? Правильно, нам на діти напердіти. Знімайте пану брюки, будем латать статеві ознаки.
Райнер скидається на загнану тварину. Мікаса встромляє йому «Кісс енерджі» між губ.
М і к а с а. Не жери соплі.
Р а й н е р (ковтаючи соплі та причмокуючи сигаретою). Стидно.
М і к а с а. Шо стидно?
Р а й н е р. Не вписуватися.
М і к а с а. Ясний хуй, стидно. А шо робити?
Р а й н е р. Вот і я нє знаю. Хто я? Што я, Мікас?
М і к а с а (не роздумуючи). Ти все й одразу.
ДІЯ П'ЯТА
Гаптовані нитками яйца пухнуть на сонці. Гріша, розвівши коліна, блаженно посміхається, ніби осягнув хитросплетіння людського буття.
Г р і ш а (повчаючи). Помилки молодості треба оплачувати, діти мої. То чиїм хрестом буде дитя? Де Жан?
Е р е н. Пішов по сигарети.
Г р і ш а (посилає усмішку Ерену). Отже, твоїм хрестом буде дитя.
Е р е н. Може, Жан повернеться.
А р м і н (співчутливо до Ерена). Він вже не повернеться.
М і к а с а (знервовано). Серйозно? Ми будемо вважати батьком Ерена, бо Жан пішов по сигарети? Ви що, зовсім тупі?
Фельдшерка Ханджі поливає яйця фізрозчином. Ніхто не здогадується, що вона діє навмання.
Х а н д ж і. А чого це Ерен батько?
Р а й н е р. А хто?
Х а н д ж і (ліпить пластир на мошонку). Вік дитини?
Р а й н е р. Годовасік.
Х а н д ж і. Рік тому Хісторія вчилася в школі.
М і к а с а (пригадуючи). Ерен втік в самоволку два роки тому!
Х а н д ж і (витираючи руки). А знаєте, з ким Хісторія здибалася в школі в ту пору? Ні за що не вгадаєте.
Місцевий поц Конні згинається навпіл від сміху.
К о н н і (киваючи на Хісторію). Всі випускники знають, що вона здибалася з паном Леві, коли той працював в школі фізруком!
Шість пар очей вибалущуються на Леві, що качає сплячу дитину на руках. Хісторія ковиляє ніжкою поруч з ним, обдає закоханим поглядом.
Р а й н е р (до Хісторії). Ну ти, мать, дайош.
Х і с т о р і я (пересмикуючи плечима). Вибачте, пане Гріша.
Г р і ш а (роззявляє рота). Це якась акторська гра? Нащо? Нащо цей спектакль?
Х і с т о р і я. Бо всяке кохання будується на перепонах.
Г р і ш а. Головна перепона — мої яйця?
Л е в і (оповиваючи рукою стан Хісторії). Не чуди, Гріша. Хто ж вальтер ховає в труси?
Ерен притримує злющу Мікасу за плечі.
М і к а с а (до Леві). Ти сядеш. Зрозуміло тобі чи нє?
Р а й н е р (позираючи на свої долоні). Я тоже так счітаю.
Х і с т о р і я (затуляючи Леві). Як же він сяде, коли я не поскаржуся?
М і к а с а. А ось так сяде. Бо я так хочу. Бо ти мені остогидла. Ви всі мені остогодли, ви — ви, всі ви! — і дитя ваше теж остогидло!
Р а й н е р (знічуючись). Мікас, нє порі пургу. Малєнькій-то в чьом повінєн?
Мікаса відмахується, рюмсаючи, ховає ніс в дірку від погону на плечі Ерена.
Ерен (ніжно). Ти в мене така молодєц.
Аж раптом Гріша прокашлюється.
Г р і ш а (до Мікаси та Ерена). Забирайте пай.
Е р е н. Ти ба, який щедрий! З якого такого переляку?
Г р і ш а. Бо я не хочу з вами жити.
Леві та Хісторія воркочуть над дитям.
Л е в і (до сина). Ти точно мій?
Р а й н е р (скалячись) А об етом, господа харошиє, історія умалчіваєт.
Рожевий вечір сходить на село. Армін підтанцьовує біля автівки. Лунає пісня «Мамина світлиця».
ЗАВІСА