Chapter Text
Чорт, чорт, чорт. Все, що встигає пронестись в думках Скарамуччі, перш ніж в очі вдаряє яскравий спалах, супроводжуваний характерним клацанням. Часу на дії не вистачає, він ледь встигає піднести руку, щоб хоч трохи сховати обличчя. Але перечуття всередині підказує, що це було марно.
Наступні миті відбуваються немовби в тумані, він відчуває як руку стискають і тягнуть назад. Ступор розвіює різке гупання дверей. Тепер він помічає, що знов опинився в невеликій кімнатці.
Жар від нещодавніх подій досі не минув, як і характерний запах все ще лишався тут. На диво, це діє отверезлююче, і Скарамучча підіймає погляд до стурбованих очей навпроти. Хлопець попереду, все той же, з яким вони й були в цій кімнаті до спалаху, стоїть перед ним, досі міцно тримаючи за руку.
Скарамучча насуплюється, одразу її висмикуючи. Думки хлинуть знову. Це вже втретє за місяць, як його помічають публічно за таких обставин — червоні щоки, розпатлане волосся, помʼята одежа — породжують багато чуток, щоправда перші два на його щастя обійшлися без фото. Тепер ситуація набирала нових обертів, існував ще й доказ.
— Ти в порядку? — лунає голос хлопця, а погляд так і не покидає обличчя Скарамуччі.
Його ім‘я той так і не запам‘ятав — не допомогли цьому ні погана пам‘ять на імена, ні пристрасть моменту. Та й він просто обирав не ускладнювати життя, змушуючи себе відкладати в пам‘яті ім‘я кожного на-одну-ніч.
— Так, — різко відказує Скарамучча і збирається додати ще чогось неприємного, щоб хлопець остаточно відчепився від нього, як в голові спалахує усвідомлення.
Плітки повзтимуть. Не страшно бути поміченим декілька разів, все ж, яку б популярність Скарамучча не мав, він все ще лишався людиною. Не страшно, коли заголовки лише текстові, але фото все завжди занадто ускладнюють. До того ж попередні свідки навряд стануть мовчати щодо несхожості цього на інших двох, і така репутація точно не піде на користь.
Скарамучча стомлено зітхає. Плітки повзтимуть, а отже він має їх випередити. В голові з‘являється невтішна ідея.
Хоча, зрештою, це не має бути так погано. Вони дуже добре проводили тут час всього з десяток хвилин тому, а отже Скарамучча зможе знайти в цьому ще й таку вигоду. В тілі досі відчувається приємна слабкість, й доводиться прикладати немалих сил, щоб ноги не тремтіли. При згадці про останню годину тілом йдуть мурахи, а на губах хоче розтягнутися задоволена усмішка, але він, звісно, її стримує.
Скарамучча поспішно відганяє думки, повертаючи всю увагу до хлопця. Той все ще мовчить, даючи Скарамуччі бажану тишу й час для роздумів. Його обличчя все ще ледь розпашіле, а до лоба прилипає розпатланий чубчик, що точно буде помітно на фото.
Дідько. Ця картина точно не лишатиме місця для уяви щодо того, чим вони тут займалися. Скарамучча кліпає декілька разів, перед тим як глибоко вдихнути й підняти погляд.
— Станеш моїм хлопцем? — промовляє він, цупко дивлячись на того й очікуючи на реакцію.
Та ж не змушує себе чекати. Майже одразу хлопець навпроти широко розплющує очі, невіряче вилуплюючись на Скарамуччу. Останній ледь стримує бажання закотити очі. Мовчанка триває ще з кілька хвилин, й він вже хоче її порушити, але той заговорює першим.
— Я звісно радий, що був аж настільки хорошим в сексі, але…
Скарамуччу зітхає знову й поспішно перебиває:
— Слухай, я теж не в захваті від цього, — він спирається спиною на стіну позаду та складає руки на грудях, не перестаючи говорити, — але ті вилупки встигли нас сфотографувати. І завтра… ні, навіть сьогодні, це опиниться всюди.
— Ти можеш просто звернутись до поліції.
Почувши це, Скарамучча таки закочує очі.
— Це нічого не вирішить. Звісно, ти не розумієш про що я, — все ж ці на-одну-ніч піддаються пошуку всього, що можна нарити на них в інтернеті, до зустрічі, — але вони ті ще гієни, а моя фанбаза точно цього не упустить. Зіпсовану репутацію поліція не виправить.
Хлопець кліпає кілька разів, тому Скарамучча сприймає це як запрошення продовжувати.
— Я не зобов‘язую тебе на справжні-справжні чи тривалі стосунки. Зустрічайся з ким хочеш, живи своїм життям. Просто треба буде зустрітися десь публічно декілька разів, зробити кілька селфі, можливо з‘явитися на якомусь шоу. Як в тебе взагалі з акторськими здібностями?
— Я не зможу, — тихо відповідає той, опускаючи погляд.
Скарамучча зітхає.
— Скільки?
— Що? — стривожено перепитує хлопець.
— Скільки ти хочеш? Не буду ж я тебе змушувати прикидатися безкоштовно.
— Я вже сказав, що не зможу, — карміновий погляд гострішає.
— Якщо думаєш, що я цю суму не потягну — не переживай. Я не питав можеш ти чи ні. Я питаю за скільки ти зможеш?
Врешті, грошам ще ніхто не відмовляв. Все в цьому світі купляється і продається. Проте обличчя хлопця не змінюється. Й лише зараз Скарамучча розуміє, що тиснути треба не на те. В спогадах спливає його стривожений погляд одразу після ситуації.
Він глибоко вдихає, перш ніж почати. Мовчання триває, і його плечі починають повільно опускатись. Він впевнюється, що очі теж м‘якшають, а губа ледь помітно трясеться. Однак, пустити сльозу здається занадто ризикованим та недоречним, тому він лишає все як є.
Минає ще кілька секунд, перш ніж хлопець навпроти помічає зміни — погляд знов стає стривоженим і він трохи сіпається вперед. Скарамучча подумки усміхається й продовжує.
— Будь ласка, — голос трохи надривається, стаючи вищим, — це моя остання надія. Я не хочу, щоб світ бачив мене лише таким… — він зупиняється, щоб шморгнути. — Я занадто довго працював над своєю репутацію, щоб зруйнувати її так швидко.
У довершення Скарамучча відштовхується від стіни й притискається до тіла хлопця, зариваючись обличчям в його плече та починаючи легко тремтіти. Той напружується, й на секунду Скарамуччі здається, що він провалився. Але в наступну мить чужі руки охоплюють його спину та легко погладжують в намаганнях заспокоїти.
Тепер же, зі схованим обличчям, самовдоволену посмішку можна не стримувати, що Скарамучча й робить, шморгаючи ще раз для переконливості.
— Як довго ти плануєш це грати? — подає хлопець голос.
Скарамучча відчуває, як холоне тіло. Невже здогадався?
Не почувши відповідь, хлопець прокашлюється, щоб додати:
— Продовжувати грати стосунки? — Скарамучча стримує полегшене зітхання.
— З місяці два… можливо три, — тихо вимовляє він. — Поки ЗМІ достатньо не охолонуть, щоб можна було сказати про розрив.
Хлопець гмикає, продовжуючи ніжно проводити долонею по спині. Рух насправді заспокоюючий, і врешті Скарамучча перестає дрижати. Допомагає цьому й запах хлопця, тепер, коли жар бажання та хіті спав, він може розчути тонкий аромат сандалу та ще чогось приємного та свіжого, ніби вітер після дощу. Певно, саме тому він не проти затриматися в цих обіймах трохи довше.
Хлопець не поспішав з наступними словами, тому Скарамуччі залишалося лише терпляче чекати. Зрештою, спішити то й нікуди, за дверима все ще, певно, знаходяться ті папараці, а отже необхідно буде додзвонитися до охорони, перш ніж виходити.
Обійми, як і тиша, занадто комфортні, й через ще декілька хвилин Скарамучча відчуває, що хоче спати. Стримати позіхання здається неможливим завданням, але він справляється, перетворючи його на черговий схлип. Це ніби діє на хлопця отверезлююче.
— Нам ще треба багато обговорити, — нарешті говорить він. — Але добре.
Скарамучча моментально відривається від нього, щоб невіряче заглянути в очі.
— Правда? — намагається звучати не занадто радісно.
— Так, — зітхає хлопець. — Я згоден.
— Дякую, дякую, дякую, —зачинає Скарамучча, не зупиняючи гру, проте інший різко його перериває.
— Можеш вже закінчувати, не думай, що я погодився через цю дешеву драму, — каже він з нечитаним виразом обличчя. — Тобі варто попрацювати над грою, якщо хочеш, щоб всі інші нам повірили.
— Про що ти таке…? — невинно питає Скарамучча, але хлопець на це лише підіймає одну брову в насмішці. Його ж власний вираз моментально змінюється й він невдоволено зиркає на іншого з під лоба, що викликає в того смішок.
— Та жартую, розлабся, — врешті каже він. — Можливо інші й купляться, але мене так просто не обдуриш.
— Пф, — лише видає Скарамучча, дратуюючись. — Не важливо.
Бажане він отримав, все інше не має жодного значення. Що б не сталося, він зможе з цим впоратися.
— Сподіваюсь, що ти актор не гірше, — додає він.
Хлопець на це лише посміхається та киває:
— Здається, в тебе все одно немає вибору.
Це дратує Скарамуччу ще більше. І це він десяток хвилин тому відмовляв йому. І це з ним йому доведеться вдавати кохання наступні кілька місяців. Сьогодні точно не його день, як би все добре не починалося.
Він лишає останню фразу без уваги, натомість зосереджуючись на тому, щоб скоріше покинути цей готель. На столі лежить візитівка, отже додзвонитися до рецепції, щоб озвучити докори, не створює складнощів. Він чує, що це займе деякий час, тож коли закінчує — роздратування нікуди не зникає.
Злість дівати нікуди, оскільки відлякати цього хлопця зараз точно не було б хорошою ідеєю, тож не лишається нічого іншого, як направити її в позитивне русло. Він починає обдумувати план знову, і в голові спливає ідея.
— Слухай, — привертає він увагу хлопця, який, здається, весь цей час був занурений у свої думки, — деталі й справді обговоримо завтра, зараз доволі пізно, та й не розумно робити це без мого менеджера. Але є дещо, що варто зробити. Йди сюди.
Той супиться, не розуміючи, але таки підходить та сідає поруч. Скарамучча задоволено киває й витягає телефон. Лише ввімкнувши фронтальну камеру, він помічає, що хлопець досі сидить напружений. Скарамучча зітхає.
— Розслабся, я не кусаюсь, — він легко штовхає його плечем, на що інший підіймає брови.
— Я б не був так упевнений, — відповідає він, відтягуючи край футболки, виставляючи на світ сліди нещодавніх укусів.
Скарамучча не втримується й відчуває, як по щокам розповзається жар. Дзеркало навпроти стає підтвердженням рум‘янця на ньому. Він штовхає хлопця ще раз.
— Я не те мав на увазі, — хлопець на ці слова лише сміється.
Проте, ситуація справді розряджається, дозволяючи обом розслабитись.
— Отже, — опанувавши себе, Скарамучча згадує, що взагалі хотів зробити, — щоб випередити плітки, поки вони ще не встигли розповсюдитись, я викладу пост в мережу, — менеджер, ймовірно, його вб‘є, але це буде завтра, він обов‘язково йому все пояснить. — Придвинься ще трохи, я зроблю селфі.
Хлопець покірно киває та виконує прохання, яке, насправді, більше схоже на наказ. Притискається занадто близько, але Скарамучча не суперечить, оскільки так того гарно видно в кадрі. Біле волосся лоскоче шкіру й він дивується, як взагалі волосся може бути таким м‘яким.
Він вже майже натискає кнопку фотографування, як щоки ніжно торкаються чужі губи. Відчуття, звісно, не нове, проте палець сіпається, таки роблячи фото, поки рум‘янець знов знаходить своє місце на обличчі Скарамуччі. Щоправда, він швидко переходить в легке роздратування.
— Що ти робиш? — ледь стримується він.
— Додаю правдоподібності, — підморгує карміновоокий, заглядаючи в екран телефону. — От дивись, непогано ж вийшло.
Сперечатись Скарамучча не збирається — фото справді вийшло вдалим. На його губах все ще та сліпуча посмішка, як завжди, коли він звертається до фанатів, щоки приємно рожеві, поки одної з них торкається поцілунком інший, з очима нахабно спрямованими до камери.
— Добре, — Скарамучча зітхає, — згодиться.
Викладає фото він майже одразу, підпис ніби придумує себе сам, а точніше — на думку спадає рядок з його власної пісні, такий, що точно личитиме. Звісно це все викличе у фанів питання, але дадуть відповіді вони вже завтра.
Скарамучча простягає телефон хлопцю поряд, з відкритою контактною книгою, просячи записати номер. Той так і робить, не забуваючи одразу й набрати, щоб номер Скарамуччі зберігся у нього самого.
Майже одразу після за дверима чується делікатний стукіт, а потім і голос, що повідомляє — неприємність усунена. Скарамучча полегшено зітхає, підводячись з ліжка.
Вони разом покидають готель. Свіже нічне повітря приємно огортає, наповнює легені, полегшує відчуття на душі. Звісно, ця вся штука не буде легкою, але до труднощів Скарамуччі не звикати. Погляд повертається до хлопця.
Вітер грається в пасмах, неймовірні кармінові очі звернені до неба. Все ж, грати пару з таким гарним — цього він заперечувати точно не стане — хлопцем буде не так вже й погано. Той, відчувши погляд, повертається, і Скарамучча усвідомлює, що витріщався занадто довго.
— Тоді до завтра, — говорить він, ніяково кахикнувши.
— Так, до завтра, — відповідає той, але не йде.
Як і Скарамучча не поспішає відвертатися, в грудях невпинно шкребе почуття, ніби він щось упускає. Ніби він щось забув.
— А нагадай-но своє ім‘я? — він розуміє, що не пам‘ятає чи представлявся той взагалі.
— Кадзуха, — відповідає хлопець, обертаючись. — Каедехара Кадзуха.
Скарамучча завмирає. Десь в глибині свідомості здається, ніби десь він вже чув це прізвище. Й раптом і кармінові очі, і червоне пасмо до болі мають сенс. Але недостатньо, щоб усвідомити точно. На язиці формується наступне запитання, але занадто пізно. Кадзуха вже пішов.