Chapter Text
-Ти можеш мені підіграти?- раптово питає її Стелла.
Вони посеред зали Алфеї, ось-ось має розпочатися бал на честь перемоги над кривавими відьмами.
-Що?- перепитує Беатрікс. Її голова забита геть іншим: декор, меню, куди кого посадити на вечері…
-Ну… Можеш прикинутися моєю дівчиною?- питає Стелла, трохи схилившись до неї. Так, щоб чула тільки вона.
Беатрікс здивована таким раптовим питанням. Не знає, що відповісти.
-І… Навіщо це тобі?- перепитує вона, дивлячись на дівчину.
-Взагалі, тебе це не обходить…- починає Стелла.
-Тоді ні.- швидко відповідає Беатрікс. Хоче піти геть, та Стелла раптово хапає її за руку.
-Гаразд.- важко зітхнувши, каже вона.- Річ у тому, що я посварилася з матір’ю…
-Знову?- стомлено перепитує Беатрікс.
-Так. І вона… Ну, сказала, що я ніколи не знайду собі пару через свій стервезний характер. І…
-І, дай вгадаю, ти сказала, що доведеш протилежне і тепер тобі терміново потрібен хоч хтось, хто зіграє твого партнера?
-Як проникливо, Трікс.- закочує очі дівчина.
-Ну то що?- питає Беатрікс.
-Можна й так сказати.- зітхає Стелла.- То… Ти допоможеш?
-Чого свого колишнього, Ская не попросиш про допомогу?-питає вона.
-Він з Блум, сама ж чудово знаєш.- зітхає Стелла.
Беатрікс киває.
-То… Ти допоможеш мені?- знову питає вона.
-А що мені за це буде?- примружившись, з натяком на посмішку, питає Беатрікс.
Стелла кидає швидкий погляд на залу, чи бува, не підслуховує ніхто.
-Ти знову за своє?- питає вона, все ще стискаючи зап’ястя дівчини. Та лише мовчки посміхається.
-Гаразд.- зітхає Стелла.- Пропонує угоду. Ти прикидаєшся моєю дівчиною, а я… роблю так, щоб всі забули про те, що це ти допомагала кривавим відьмам захопити школу.
Беатрікс кидає здивований та зацікавлений погляд на Стеллу.
-Ну, гаразд.- повільно промовляє вона.- Я згодна.
Стелла повільно відпускає її руку.
-То що мені потрібно робити?- питає Беатрікс. Стелла нахиляється до неї та пошепки розповідає про свій план.
***
Вони зустрічають почесних гостей на сходах в головній залі.Гостей стає все більше, а нові все прибувають. Люди з різних куточків Всесвіту, зі всіх королівств. Стелла помітно нервує і з кожним новим гостем, знервовується все більше. Беатрікс бере її за руку, і, відчуває, що долоня у неї холодна і волога. Мовчи кидає погляд на дівчину, яка аж побіліла від хвилювання.
-Все буде гаразд.- шепоче вона, не повертаючи голови.
-Я знаю.- так само пошепки відповідає Стелла.
Нарешті на порозі Алфеї з’являється вона, королева Солярії, матір Стелли. Дівчина сильніше стискає руку Беатрікс. Беатрікс краєм ока помічає, як Стелла нервово усміхається, при появі жінки, яка прямує до них.
Беатрікс одразу ж бачить схожість між ними. Схожі очі, постава, навіть міміка. Стелла справді схожа на свою матір.
Жінка рівняється з ними.
-Стелла.- тільки каже вона, злегка киваючи головою.
-Ваша Величність.- тихо відповідає Стелла, роблячи реверанс. Беатрікс чомусь думає, що на Стеллу це зовсім не схоже. Принаймні, на ту Стеллу, якою її знає Беатрікс. Королева критично оглядає саму Беатрікс, яка внутрішньо здригається від цього холодного погляду.
-Може представиш мені свою подругу.- пропонує жінка.
-Так.- киває Стелла.- Мамо, познайомся, це Беатрікс, вона… Це моя дівчина.
Королева злегка схиляє голову, зацікавлено посміхнувшись. Беатрікс здається, що погляд у королеви якийсь недобрий.
-Справді?- питає вона, знову кидаючи погляд на Беатрікс.- І як же ви познайомилися?
Це питання вже адресується самій Беатрікс, погляд спрямований на неї, від неї чекають відповіді. Набравши повітря в груди, Беатрікс на одному подиху вимовляє:
-Ми навчаємося в одному класі, мадам.
Вона розуміє- така відповідь не задовольнила королеву. Занадто коротка. Правдива, але звучить неправдоподібно . Дівчина починає гарячково думати, вигадувати історію знайомства. Королева уважно спостерігає за нею.
-Ми… Разом працювали над проектом якось.- починає вона.- І… Пам’ятаєш?- звертається вона до Стелли. Не їй же одній викручуватися.
Якби поглядом можна було вбивати, вона б, певно, вже була мертвою, таким невдоволеним був погляд Стелли.
-Так.- переграючи підтверджує вона.- Проект, авжеж. З історії магії. Ми разом працювали над історією Солярії.
Королева киває.
-Не знала, що це є у вашій шкільній програмі.- зауважує вона.
-Це посилений курс.- каже Беатрікс. Стелла киває.
-Отже,- веде далі Стелла.- Ми працювали над ним кілька тижнів. Ну, ти знаєш, проводили багато часу разом і… Зрозуміли, що у нас багато спільного.
Стелла відчутно нервує, і Беатрікс може відчути, як злегка тремтить її голос. Здається, королева їм не вірить, але підіграє, нічого не каже. Беатрікс почувається акторкою погорілого театру. Вона мовчки киває, підтверджуючи слова Стелли.
-І в один день ми зрозуміли, що подобаємося одна одній.- завершує свою розповідь Стелла. Беатрікс багатозначно, вагомо киває, піджавши губи, підтверджуючи слова дівчини.
-І з тих пір ми разом.- додає вона.
Здається, їх становище це не сильно покращує.
-О!- вигукує королева.- Ну то це добре.
Стелла і Беатрікс трохи ніяково, можливо навіть дурнувато, посміхаються, взявшись за руки і посилено зображуючи щасливу парочку.
-Так…- киває Стелла.
-То може пройдемо до столу?- питає королева.
-Так, звісно.- підхоплюється Стелла, згадуючи про свої обов’язки.- Підемо, я тебе проведу. Стелла відпускає руку Беатрікс, натомість беручи під руку матір, злегка киває дівчині. Здається, королева щось хоче запитати, але Стелла швидко відповідає:
-Беатрікс подбає, щоб гостей зустріли належним чином.
Стелла з матір’ю йдуть геть, до іншої зали, лишаючи Беатрікс саму, посеред величезної зали, куди продовжують прибувати гості.