Work Text:
Заплутані вузькі вулички Гавани починали запаморочувати голову Чоніна, від чого здавалося, що в нього от-от розвинеться клаустрофобія. Він втомився шукати церкву, за якою він далі зміг би знайти потрібний йому дім, і коли почало здаватися, що ніякої церкви в районі Мірамару не було й друзі вирішили знов пожартувати, він нарешті наткнувся на високу будівлю із великим хрестом на фасаді, як тільки вийшов із місцевого парку. Чонін зітхнув із полегшенням, і на якусь мить могло здатися, що все ж таки слова бабусі про те, що тільки Бог може наставити грішні душі на правильний шлях, були не такими вже й безглуздими. Але думка здалася занадто смішною й промайнула швидко, що навіть обдумати її не було можливості.
Йому залишалося пройти прямо по вулиці до найближчого перехрестя, завернути направо й іти до наступного, де він в кінці вулиці побачив фінальний орієнтир – кафе «Fortuna Joe». Під під’їздом будинку навпроти стояв Чунмьон і щось жваво обговорював із незнайомою для Чоніна людиною, покручуючи стакан у руці. Побачивши друга, він посміхнувся, відійшов від співрозмовника, й підняв вільну руку вверх, звернувши на себе увагу.
— Чому запізнився? — Чунмьон знав відповідь на своє запитання, але він хотів побачити роздратовану реакцію Чоніна, яку і отримав.
— Мабуть, тому що вулиці без назв, GPS не працює, а єдине, на що я міг спиратися, це твоє дебільне пояснення?
— Попрошу, ти ж все-таки дійшов.
— Я вже збирався розвертатися.
— Ну, не злись, — Чунмьон поклав руку на плече Чоніна, протягуючи йому стакан із пойлом. — На он, випий.
— Ну, і що це? — Чонін недовірливо підняв стакан на рівень очей, розглядаючи м’якоть якогось цитруса в мутній рідині.
Той лиш пожав плечима.
— Бог його знає, Йонбін щось розливає, я й не питаю.
— Пф, ясно, — він віддав стакан у руки й хотів уже заходити у двері будинку, як звідти вийшов Кьонсу.
— О, Чонін! — друзі потиснули один одному руки й легко обійнялись. — Ідемо, всі вже зібралися. Чунмьон?
— Секунду, договорю й підіймусь.
— Добре. Заходь, — Кьонсу широко відкрив двері й пропустив спершу Чоніна, після чого зайшов сам. — Нам на третій.
— А з ким це Чунмьон стояв?
— Не знаю, якийсь старий друг також приїхав на Кубу. Випадково зустрілися.
— Тільки він може зустріти когось зі знайомих на іншому континенті.
Кьонсу тихо засміявся, нічого не відповівши.
Потрібну квартиру можна було розпізнати за музикою, що гучно лунала з-за дверей із табличкою «9». Кьонсу спочатку обережно, але в якийсь момент різко відкрив її, від чого двері жалібно заскрипіли й тим самим звернули увагу усіх. Кьонсу голосно прокричав:
— Дивіться кого привів!
Десяток пар очей дивились на чоловіків й усі голосно закричали, а якась частина натовпу підійшла до нового гостя, по черзі вітавшись із ним.
— Кім Чонін! — Чані підійшов до нього й протягнув до рота невелику чарку із прозорою рідиною. — Це тобі штрафна, давай одним махом.
— Ні, ні, малий, не так одразу. — Чонін відвернув голову від чарки.
— Я тобі кажу пий! — він повернувся до натовпу й гучніше прокричав. — Пий!
Уся кімната підхопила бойовий настрій й заповнилась гучним гаслом «Пий!», на що Чонін невдоволено видихнув й вихопив чарку, одним ковтком помістивши у себе всю рідину, що обпекла горло.
— Боже, гидота.
— Грапа. — Чані вдоволено посміхнувся й забрав посудину. — Ідемо ще наллю.
— Поки досить. — Чонін намагався обережно відкашлятись, щоб ще більше не роздратовувати горло. — Я потім підійду.
— Ну як знаєш, розливають он там, — й показав кудись в найвіддаленіший кут кімнати.
— Мгм.
Кьонсу стукнув Чоніна по плечу, наче вітаючи його з першою чаркою за вечір.
— Ну ти вітайся з усіма, а я слідкувати за цим цирком. Цей малий зараз усіх споїть.
Кімната була великою, з чого стало зрозуміло, що одну зі стін тут точно знесли, зробивши імпровізовану квартиру-студію, яка розраховувалась на туристів. Ремонт був не найновіший, але в порівнянні з іншими квартирами на Кубі, виглядало все доволі непогано й по-своєму затишно. Невелика кількість меблів використовувалась в якості стільців (навіть кухонні тумби), й Чонін почав роздивлятися знайомі обличчя.
Кожен рік він з певною групкою людей зі свого факультету їздили в різні міста, обираючи їх за допомогою витягування невеличких папірців із назвами країн. На цей раз була Куба. Чонін хотів подивитися на бовдура, який висунув варіант Куби, як країни для дружнього відпочинку, бо факт відсутності звичних для нього комфортних умов дратував. Проблем ще додавала одна з обов’язкових умов поїздки – «Ніяких готелів, житло тільки орендоване в місцевих», що вимагало додаткового клопоту в деяких країнах. Тому кожний рік на жеребкуванні Чонін мовчки благав вищі сили, щоб ніхто не додумався кинути папірець із якоюсь країною ПАР, або далекими островами. Куба з її столицею не була найгіршою з варіантів, але й не найліпшою з можливих.
Цього року він зміг вмовити поїхати Сехуна із ним, що надало алібі для того, щоб орендувати квартиру хоча б не у найвіддаленіших точках міста, як це любили робити інші, щоб «відчути справжнє життя місцевих», а в більш-менш пристойному районі, спираючись на комфорт свого хлопця. За це Чонін миттєво отримав статус «зануди», але йому було все одно, бо змога нормально відпочити, ще й у компанії з коханим, була більш пріоритетною. Тільки вмовити його піти сьогодні вдвох не вдалося, що аргументувалось тим фактом, що «з друзями з універу розважайся сам».
З розмови із його колишнім одногрупником Чєюном Чоніна витяг, незрозуміло звідки з’явившись, Чунмьон, який підійшов до хлопців із двома стаканами з таким же наповненням, що й при зустрічі.
— Я дізнався що це, — він протягнув другий стакан Чоніну. — Дайкірі.
— Дякую, — грапа вже встигла всмоктатися у кров й розслабила Чоніна, надавши трішки сміливості.
— З усіма встиг привітався?
— Та наче.
— Тут ще є балкон, — той кивнув на найбільшу стінку, де знаходились великі скляні двері, за якими була дерев’яна ширма. — Якщо треба покурити, або подихати.
— Або поцілуватися.
Руки Чєін обхопили тіло Чоніна ззаду, від чого той здригнувся, ледве не впустивши стакан. Він розвернувся до неї, й побачив, що дівчина вже давно не твереза і єдине, на що її вистачає, це триматися за нього, щоб не впасти.
— Ооо, мала, тобі вже точно досить. — Чунмьон перехоплює дівчину й тулить її до себе вільною рукою.
— Відстань, все нормально, — вона відходить від Чунмьона, майже впавши, але Чєюн встиг її підхопити. — Привіт, Чонін.
— Ну привіт, мала, — його розсмішила поведінка дівчини, від чого та на мить розлютилась, але потім сама тихо засміялась.
— Йонбін – чудовий бармен.
— Але треба йому сказати, щоб він перестав наливати молодшим. — Чєюн міцно тримав її, прибираючи волосся з лиця. — То ви зовсім подуріли.
— Не правда.
— А ну давай на свіже повітря, щоб не заблювати килим. — Чунмьон підштовхнув Чєюна із дівчиною в бік балкона, щоб той не додумався вести її по сходинках в такому стані. — Чєюн, проведи.
Той невдоволено подивися на нього, але відмовити не зміг, тому обережно повів дівчину, тримаючи її під пахви.
— Я казав, що третій курс не треба брати. — Чонін вже допив стакан, який приніс Чунмьон, тому розгледівши Йонбіна, він пішов за новим. Чунмьон тільки пожав плечима й схопив того під руку для супроводу.
— Та ладно, хай розважаються, ми такі ж були.
— Ага, тільки ми були хоча б в межах Кореї.
— Занудам слова не давали.
— Закрийся. — Чонін стукнув того в плече й звернув увагу Йонбіна на себе. — Гей, як справи?
— Привіт! — Йонбін відволікся від розмови з Джіин, через що та невдоволено подивилась на Чоніна, й він зухвало посміхнувся. — Повторити дайкірі?
— Давай щось серйозніше, — встряв Чунмьон, протягуючи й свій стакан.
— Олд фешн?
— Дуже сексуально звучить, давай!
— Ну ти і збоченець, — зауважив Чонін.
— Від збоченця чую.
— Дитячий садок... — невдоволено промовила Джіин, на що Йонбін легко всміхнувся їй.
Поки Йонбін старанно чаклує з шейкером, Чонін роздивлявся квартиру, щоб перевірити, чи все нормально в Чєюна із Чєін, але погляд падає на знайому фігуру, яку тільки зараз можна було розгледіти через напіввідкриту ширму перед дверми балкона, на якому ледве могли вміститись двоє. Теян старанно щось пояснював Мінсоку, мабуть, щось із танців, бо руки були розміщенні над головою, а тіло обережно похитувалось. Чонін уважно слідкував за його діями, намагаючись згадати, коли вони бачились востаннє, бо з того часу той явно змінився. Тіло стало міцнішим, а волосся з чорного змінилось на ніжно-рожеве, що дивно поєднувалось із вже засмаглою шкірою. Чомусь Чоніну одразу уявилось сонце під час заходу, коли небо засипане рожевими хмаринками, й Теян все ж таки відповідав уявленій картинці. «А й справді Сонце» — посміхнувся Чонін власній думці, яку перервав Чунмьон.
— Гей, що ти там таке побачив, — він подивився в той бік, за яким так уважно слідкував Чонін, й помітивши Теяна, вдарив друга по плечу. — О Господи, заспокойся.
— Стули пельку. — Чонін взяв готовий напій й зробив ковток. Йонбін точно майстер.
— Досить мені грубити, — Чунмьон смішно звів брови, намагаючись здатися серйозним. — Весь час цим й займаєшся.
— Заслужив значить.
— Не хочете в іншому місці поговорити? — Джіин все ще невдоволено дивилась на чоловіків, які заважали її розмові, але їм не було до того діла.
— Я чекаю свій олд фешн, — зауважив Чунмьон, подивившись їй прямо в очі. – Додумалась ти звісно бармена зваблювати, він у нас сьогодні найбільшим попитом користується.
— Бери, — Йонбін просунув стакан в руку Чунмьону, — й відходьте, тут купа людей ще.
— Мій герой! — Чунмьон почав тягнутися губами до щоки Йонбіна, від чого той зміг увернутись й відштовхнути його від імпровізованої барної стійки.
— Ідемо вже, — Чонін підхопив Чунмьона й повів його вглиб кімнати, крикнувши Йонбіну: — Ми ще повернемось!
— Зануда, — який раз зауважив Чунмьон, але Чонін вже не звертав увагу.
Двері балкона відкрились й звідти вийшов Мінсок, тримаючи заповнену попільничку в руках, після нього одразу ж показалась й фігура Теяна, який намагався втримати рівновагу, дивлячись собі під ноги. Він обережно підняв голову, шукаючи поглядом когось із друзів, але очі зупинились на Чоніні, якого він ще не бачив. Чонін помітив здивування молодшого, від чого йому стало смішно, й легка посмішка виступила на обличчі. Неочікувано, Теян так само посміхнувся й пішов у його з Чунмьоном бік.
— Привіт! — Теян обережно обійняв його, й далі стараючись не звалитись з ніг.
— Ну привіт, Сонце. Що, також піддався спокусі від бармена Йонбіна?
— Я казав, не називай мене так, — Теян легко посміхнувся, не дивлячись йому в очі. — І ні, то все Чані зі своєю… — він почав махати рукою, намагаючись згадати слово, але Чонін його перебив.
— Грапою?
— Так, грапа, точно, — він зітхнув і поклав руку на груди старшого. — Він її так розрекламував.
— Ох, ці жертви маркетингу, — Чунмьон, який увесь час спостерігав за ними, все ж таки вирішив устряти й у цю розмову. — Бідні молодшенькі такими темпами перші покинуть нашу вечірку.
— Просто треба забрати в малого те пойло, — Чонін прибрав руку Теяна, й обережно притримав його за лікоть. — Іди займись цим.
— Ти чого тут розкомандувався?
— Бо хтось багато базікає, а нічого не робить.
— О, хлопці, — неочікувано з’явився Мінсок із вже пустою попільничкою, яку віддав Теяну. — Йонбін сказав, що треба сходити в магазин, пляшки вже пусті, тому, Чунмьон, вперед.
— Я не зрозумів, як давно я став служницею?
— Ну, ти ж десь купив алкоголь не за космічною ціною, а як для місцевих, так що давай, — Мінсок забрав у нього келих і підштовхнув у спину. — Бери Кьонсу й іди.
— Все ясно, мене не люблять, — він з гордо піднятою головою пішов шукати Кьонсу, який в той час стояв біля дивану й допомагав Чєюну, який, в свою чергу, намагався привести в себе Чєін, поки та пила воду. Знайшовши його, Чунмьон повис на шиї Кьонсу, жаліючись на своє горе, але він лише невдоволено закотив очі, забираючи в дівчини пляшку води, щоб та не захлинулась, бо судячи з того, як активно увага Чєюна перемикалась на Джухо, який всівся тому прямо на коліна і тихо розповідав щось, то слідкувати за Чєін він більше не міг. Взявши Чунмьона за руку, вони покинули приміщення, прихопивши гаманець й ключі.
— Нарешті здихався, — Чонін посміхнувся й подивися на Теяна, який все ще дивився кудись несконцентровано, тримаючи попільничку.
— Теян, іди ще на балконі постій. — Мінсок стукнув того по плечу, подивившись на Чоніна. — Проведеш?
— Так, звісно, не хвилюйся.
— Мінсок, можна цигарку? — невиразно промовив Теян.
— Бери, — постукавши себе по кишенях, він знайшов майже пусту пачку й запальничку, протягнувши її. Теян вдячно кивнув, взявши їх вільною рукою, й пішов на балкон. Чонін, нічого не сказавши, попрямував за ним.
Балкон був дійсно дуже малим, але це не заважало йому вміщати стілець й декілька старих сухих вазонів. Чонін прикрив скрипучі двері із ширмою, поки Теян розмістив попільничку на перилах й поклав лікті туди ж, спостерігаючи за хмарками й запалюючи цигарку в роті. Він протягнув пачку Чоніну.
— Будеш?
— Та ні, дякую, бережу здоров’я. І тобі раджу.
— Зануда.
Він невдоволено підняв брови, після чого одразу засміявся й так само сперся об перила.
— Якщо я ще раз сьогодні почую це слово, клянусь, я ніколи більше нікуди не поїду.
Теян пожав плечима, зробивши затяжку.
— І давно ти палиш?
— По настрою, а що?
— Та просто цікаво, коли Сонце стало таким неслухняним.
Теян повільно повернув голову в бік Чоніна й на його лиці з’явилась гама емоцій, але найбільш чітко було видно невдоволення.
— Жартую, чого ти.
— Погано вийшло, — він струсив попіл й зробив ще один затяжку. — Потренуйся на комусь іншому.
— Твоє бажання закон. — Чонін спер одну руку собі під щоку й спостерігав за зміною емоцій на лиці Теяна. Він часто любив так робити раніше, але тоді в емоціях переважала ніяковість, а зараз це було, скоріше, роздратування й байдужість, що несвідомо вкололо Чоніна. Він не помітив, коли він став для Теяна не об’єктом захоплення, якому він заглядав у рота, а звичайним знайомим. Звісно було легше проводити час із ним знаючи, що той більше ні на що не сподівається, але втрачена можливість розважати себе, ставивши того в незручні становища, засмучувала. Зі спогадів витяг Теян, із питанням, яке Чонін ніколи не думав почути від нього.
— А чого ти без Сехуна?
— Сумуєш за ним?
— Який же ти нестерпний все-таки. — Теяну не подобалось, що він не міг з ним нормально поговорити. — Просто цікавлюсь, не хочеш – не відповідай.
— Та добре, він просто не ходить на зустрічі з такими бовдурами, як ви.
Теян замахнувся, щоб дати потиличник, але Чонін перехватив руку, по доброму сміючись, опустивши її, погладжуючи пальці.
— Він не любить такого роду вечірки, тим паче мало кого тут знає.
— Ясно, — Теян забрав свою руку, зайнявши попередню позу.
— А ти чого один прийшов? Невже він тебе не ревнує?
— Він занадто старий для вечірок, — Теян задумливо покрутив цигарку й посміхнувся думці, яку так і не озвучив у голос.
— О Господи, тільки не кажи, що він старший за мене.
Той лиш тихо посміявся, хитаючи головою, але Чонін так і не зрозумів, чи то була відповідь на запитання, чи таким чином Теян відмовився відповідати.
Сонце спускалося нижче й групи хмарок збирались щільніше, поки не зробили імпровізовану ковдру на небі. Теян з Чоніном продовжували розмовляти про незначні речі, паралельно наповнюючи склянки бурбоном, який вдалося тихо забрати з бару, щоб не бігати кожний раз з балкона в кімнату. Тим паче, Йонбін вже завершив приготування своїх напоїв, бо був не в змозі щось робити, тому кожний став барменом сам для себе й мішав все, що попадеться під руку. Безтурботні теми закінчились на моменті, коли Теян не згадав навчання в академії.
— Та тобі половина академії тоді заздрило.
— Ну звісно, коли тебе з тренування забирає Кім Чонін. Я здивований, що не помер від прокльонів.
Вони вдвох розсміялись, й Теян занадто сильно вивернув руку, що трішки бурбону вилилось йому на футболку. Чоніна це розвеселило ще більше, й він почав змахувати краплі, які ще не всочились у тканину.
— Ну, тобі ж тоді сподобалось? — він знав відповідь на запитання, але хотів це почути.
— Звісно, я тебе обожнював, — Теян спостерігав за обережними рухами Чоніна, поки не помітив, що той дивиться йому в очі.
— Обожнював?
— Так, — впевнено відповів він, не замислюючись над сенсом слів.
— А зараз? — Чонін став серйозним і це, як і завжди, лякало.
— А що зараз?
— Нічого не відчуваєш? — у лиці не було ніякого натяку на жарт, тому Теян почав відчувати себе ніяково, від чого хотілось зробити крок назад. Але він стояв так само.
Чонін обережно перемістив руку з груднини на ключицю й, не довго затримуючись, поклав її трохи нижче, там де серце, щоб відчути ритм. Воно билось, як у малої пташки, від чого той самозадоволено посміхнувся, подивившись знов у очі. Теян завмер, намагаючись не дихати, але все-таки зробив глибокий вдих, щоб не задихнутись.
— Теян? — Чонін перемістив руку на шию, обережно погладжуючи її, після чого взяв підборіддя й скоротив дистанцію ще більше на і без того маленькому просторі. Він був задоволений, що отримує реакцію, яку і хотів.
— Я… — Теян зовсім розгубився й його очі забігали, не знаючи, куди себе діти. Він міг би вийти, прибрати руку або хоча б щось сказати, але мозок від великої кількості алкоголю перестав адекватно реагувати на події. Він відчував себе, наче у сні. А у снах же можуть бути дивні сюжети, так? Не придумавши нічого краще, як наблизитись ще більше, він прикрив очі, притулившись тілом до старшого, впустивши стакан з рук.
Чонін переможно всміхнувся, побачивши, що той здався, й як тільки до моменту отримання маленької нагороди залишилась мить, мозок просмикнув гучний звук з квартири, від якого обидва інстинктивно повернули голову в бік дверей. Почувся крик Чунмьона й регіт інших.
— Які ж ви йолопи, що тепер робити із цією блядською шафою?!
Двері балкона різко відкрив червоний від сміху й алкоголю Чані, який тримався за живіт. Він не звернув увагу на розташування чоловіків і лише поманив рукою Теяна, намагаючись чітко промовити слова.
— Хвійон… ідіот… розбив скляні дверцята! Ідемо покажу!
Теян покліпав очима декілька разів, що роздратувало Чані, й він вихватив його за руку, тягнучи за собою. Чонін схопив другу, але той прибрав її, мовчки похитавши головою.
Чонін так і залишився стояти, не рухаючись, намагаючись зрозуміти, що тільки що відбулося. Він закрив двері й розвернувся в бік заходу. Сонце вже хиталося на хвилях океану й от-от мало впасти в його обійми на усю ніч, небо ставало все більш рожевим, але навколо сонця воно так і залишалось насичено-персиковим. Вітер починав ставати прохолоднішим, що трішки приводило в себе і думки ставали більш ясними. Ніхто й ніколи не пояснить, що відбулося на цьому балкончику в Гавані, але так само ніхто й ніколи не дізнається про це. Чонін просто слухав океан, намагаючись ігнорувати звуки з квартири. Звісно, він отримав те, що хотів, але розуміння, що була можливість взяти більше, засмучувало. Бо Чонін звик брати усе.
Відпивши залишки бурбона з пляшки, він останній раз подивився на захід, перед тим як зайти у квартиру. Так, все ж таки західне узбережжя мало свою магію.