Work Text:
По вікнах старих будівель барабанив дощ, що було звичайною погодою для Темерії: усі тут уже звикли до такого клімату і не скаржилися. На вулиці було темно, купці, ковалі та торговці закривали свої лавки й поверталися додому, прикриваючи голови хто чим може, щоб не промокнути наскрізь. У деяких вікнах будинків було видно світло, яке давали запалені свічки, в інших була темрява, яка вказувала на те, що мешканці, ймовірно, спали або ще не встигли дійти до будинку.
В одному з таких будинків, де було світло, за столом сидів Вернон Рош, що схилився над паперами й з пером у руці. Така робота йому подобалася найменше, враховуючи, що звіти, доноси та інше доводилося розбирати найчастіше вечорами, бо якраз на той час до нього все надходило. Відкладати на завтра Рош не звик, тож робив усе одразу.
Із закінчення війни та підписання договору з Нільфгаардом пройшло вже близько пів року. За цей час коронували юну Анаїс, регентом став Ян Наталіс, а сам Рош обійняв посаду голови розвідки темерців. Для нього все це було не в новинку, він і раніше займався політикою, шпигунством. Але тоді він був військовим, командиром спец загону і проводив багато днів і місяців полюючи на скойа'таелів. Йому було звичне життя солдата, він йшов на війну в перших рядах, брав участь в операціях, а тепер у його житті була лише одна політика. Раніше Рош міг місяцями жити у лісі в наметах, йому було звично перебувати у походах. Додому у Визіму він повертався зовсім ненадовго. Тепер же він майже весь час проводив у королівському замку або вдома, мріючи кудись вибратися.
За спиною Роша пролунав скрип. Це і прохолодний вечірній вітер змусили його виринути зі спогадів і прислухатися. Він знав, хто в такий час вирішив відвідати його будинок, заходячи саме таким способом — через вікно, бо інакше було просто неможливо. Йорвет пересувався повільно і навмисне голосно, принаймні для ельфа, але Рош навіть не ворухнувся, тільки продовжив писати нотатки з приводу чергового доносу.
Йорвет зупинився за його спиною і мовчки влаштував руки на плечах Вернона, привертаючи до себе увагу. Той не здригнувся і не зреагував, продовжуючи цілком ігнорувати ельфа, хоча їй і хотілося кинути всі справи й провести час з тим, кого він кохає. Таких вечорів в них було дуже мало. Їхні стосунки вже давно перестали бути ворожими, ще відколи вони знову зустрілися недалеко від Флотзаму. Закрутилося це несподівано, але почуття в обох були вже давно, найчастіше вони ігнорували їх, списували на те, що вони лише вороги та і все. Якоїсь миті все розкрилося і з того часу вони намагалися хоч якось вибудовувати свої нові стосунки.
Потім вони довгий час не бачилися, в обох були свої проблеми та справи. В один із днів партизанського життя Роша, до табору прийшов Йорвет і запропонував свою допомогу. Вони поговорили, з'ясували стосунки, і ельф залишився з темерцями. Він допоміг Рошу із вбивством Радовіда, а після цього усунув і Дійкстру, який збирався вбити його кохану людину. У Вернона був план, що після війни він розбереться з білками: поговорить з Анаїс, з Наталісом, та й з тими ж нільфами про амністію для скойа'таелів. Тому що так було б краще, ельфи не розоряли б Темерію, яка й без того ледве впоралася з відновленням після війни. Так було б добре для всіх, але переговори велися вже майже пів року і завжди Вернон отримував лише негативну відповідь, ніхто не хотів його слухати.
Із самим Йорветом вдалося домовитися, щоб він не нападав на темерців і не грабував їхні обози з провіантом. Вони уклали угоду, що скойа'таелі дадуть спокій Темерії, в обмін на цінні відомості про інші королівства Півночі. Це те, що допоможе ельфам вижити. На першому місці для Вернона завжди стояла Темерія, тож це був єдиний варіант. Загалом ситуація з ельфами була незрозуміла, але Йорвет завжди приходив до нього, коли був недалеко від Визіми.
— Dh'oine, якщо ти думаєш, що в мене попереду ціла вічність, щоб привертати твою увагу, то ти помиляєшся, — тихо промовив Йорвет, стискаючи руки на плечах людини й починаючи розминати їх через тонку тканину сорочки.
Вернон відкинув голову назад і притулився маківкою до живота ельфа, нарешті глянувши на нього. Хотілося закотити очі, але Йорвет мав рацію. Роботу він міг доробити й вранці, нічого страшного не станеться. Повинне ж бути у глави темерської розвідки особисте життя, адже не весь час проводити за документами. Все ж таки робота в нього була щодня, а ось Йорвет з'являвся в його будинку вкрай рідко.
— Залиш в спокої свої папірці й приділи час мені, — продовжив Йорвет, все ще розминаючи плечі Роша, вже проникнувши за комір і торкаючись холодними пальцями шкіри людини. — Тим більше, що цього разу маю лише два дні.
— Два дні?! — трохи різко вигукнув Вернон, вирівнюючи голову і потираючи перенісся. — Ми не бачилися з тобою два місяці, Йорвете. Чим ти так зайнятий, що ти маєш на мене всього два дні?
— Чим я зайнятий — не твоя справа, Верноне. Зараз у мене мало часу, але за три тижні, приблизно, я знову буду тут, якщо все піде за планом.
— Я навіть не питатиму про ці твої плани, — хмикнув Рош. Він тяжко видихнув, відклав перо в чорнильницю і заплющив очі, розслабляючись і насолоджуючись таким раптовим масажем від Йорвета. — Тільки прошу тебе, Йорвете, будь обережнішим.
— Звичайно, mo minne, я завжди обережний, ти ж знаєш.
— Знаю, тому й прошу тебе бути обережнішими, — посміхнувся Рош.
Йорвет не відповів, тільки прибрав руки від плечей Вернона, трохи нахилився і потягнув вгору за низ сорочки, чоловік підняв руки й дозволив себе роздягнути. Йорвет відкинув сорочку якомога далі й продовжив розминати плечі Роша. Він хотів допомогти людині розслабитися, враховуючи, що тепер той вів сидячий спосіб життя. Йорвет відчував, як тіло Роша під його руками розслабляється, напруга поступово йде. Він масажував грубо, розминаючи затиснуті нерви, щоб його дії приносили Вернону не тільки задоволення, а і якнайбільше користі.
— Чи не хочеш випити вина? — згодом поцікавився Вернон.
— Із задоволенням, Верноне, — посміхнувся Йорвет, прибираючи руки від Роша.
Він підійшов до шафи біля ліжка, відкрив її й витяг пляшку вина та два келихи. Поставивши напій на тумбочку, Йорвет стягнув з себе пояс, шкіряний жилет, кольчугу і стьобанку, залишаючись у простій сорочці та лосинах. Він влаштувався на ліжку і розлив вино по кубках. Рош якраз підвівся зі стільця, потягнувся і підійшов до ліжка. Він сів поруч із Йорветом і взяв келих у руку.
— То що, Йорвете, розкажи, чим же ти займався весь цей час? — поцікавився Рош, випиваючи вино з келиха. Він намагався приховати своє занепокоєння, але виходило погано.
Ельф усміхнувся, похитав головою і відпив вина. Розповідати йому не хотілося, насамперед тому, що Рош надто за нього турбувався. Але Йорвет все ж таки вирішив поділитися цим зі своїм dh'oine.
— Місяць тому ми опинилися недалеко від Реданії, за твоєю інформацією. Все йшло добре, поки одного з моїх ельфів не спіймали мисливці за чаклунками. Я серйозно не розумію, як він міг їм потрапити, коли ходив на розвідку. Радовид мертвий, але цих фанатиків вже не зупинити, чарівниці закінчилися, і вони почали палити нелюдей, зупинятися і не збираються, — Йорвет неприємно скривився, наче від зубного болю. — Я і ще двоє одразу пішли за Мілаесом, мисливці стали табором неподалік нас. Ми напали на них і вбили всіх до одного, Мілаес залишився живим, але його встигли трохи потріпати. Після цього я зрозумів, що для скойа'таелів не буде більш-менш нормального життя, поки цей орден все ще існує. Весь місяць ми вистежували мисливців і вбивали їх, я під'єднав інші загони, до яких зміг достукатися. Нині якраз вистежували ще кількох та вбили їх. Я залишив свій загін недалеко від Визіми й пішов до тебе, коли я вже опинився в Темерії, то було б прикро не побачити тебе.
— І після цього ти кажеш мені, що ти обережний, — хмикнув Рош.
— Вічно тебе все не влаштовує. Я тут, між іншим, доброю справою займаюся.
— Це, звичайно, чудово, і я ціную це, бо мисливці встигли конкретно дістати нас свого часу, але ти маєш розуміти, наскільки це небезпечно.
— Верноне, хочу нагадати, що все моє життя складається з небезпек. Просто на хвилинку згадай хто я і припини турбуватися. Навіть ти не зміг мене вбити, що там говорити про якихось мисливців.
— Я маю вважати це за комплімент?
— Звичайно, dh'oine, — усміхнувся Йорвет. Він трохи нахилився і поцілував Роша в губи, але майже одразу ж відсторонився. — Тепер ти розкажи, що такого важливого було у твоїх папірцях?
— Звіти та доноси, які мені потрібно розібрати завтра до полудня, і винести за деякими рішеннями. Ти знав би, наскільки це нудна робота.
— Вже, за твоїми словами, я це розумію. Що, Рош, сумуєш за тими часами, коли жив у лісах і полював на скойа'таелів? Або коли вів партизанське життя?
— За полюванням на білок не сумую, ти сам це знаєш. Але загалом, за минулим життям навіть дуже, — тяжко зітхнув Вернон.
Він на секунду задумався, хотів сказати ще щось, але передумав. Похитавши головою, Рош відставив келих на тумбочку і притягнув ельфа до себе, вже сам цілуючи в обвітрені губи. Він неймовірно сильно сумував за Йорветом весь цей час, поки його не було і зараз хотів лише одного — провести якнайбільше часу з ним. На жаль, чого, а часу у них було зовсім небагато, тому не хотілося втрачати жодної хвилини. Проте, поки вони в розлуці і Йорвет займається своїми справами може трапитися всяке... Думати про це не хотілося зовсім. І поки Рош сидить у Визімі й дуже рідко кудись виїжджає, він може лише думати та турбуватися за свого ельфа. Сказати цього вголос він не міг, як і те, що сумував за ним…