Work Text:
Лі Юе. ліс Ґуюнь. за легендами створений під час війни Архонтів зі списів Моракса. розташований посеред моря. саме за рахунок розташування там майже не буває людей, лише хілічурли й слайми. саме це робить з цього лісу затишне місце, де можна побути наодинці. місце, де шум моря й вітру неначе шепоче тобі на вушко: "заспокойся. не біжи. зупинись й спочинь тут." й тому воно є особливим для Ітера. він полюбляє сюди приходити тоді, коли голова настільки гудить від нав'язливих думок, що вже хочеться просто викинути її. тоді, коли чим більше ти думаєш, тим більше панікуєш й починаєш думати над своїми думками, накручуєш себе, й не можеш вирватись зі своїх же думок у реальність. сьогодні з Ітером сталося саме це. трапилось це після того, як він дізнався, що його сестра хотіла відродити народ Кхаєнріаху. думки, неначе рій отих набридливих мух гуділи й робили безлад у його голові. він не міг перестати думати про це: "чому Люмін цікава ідея відродження народу Кхаєнріаху?" "невже це не та Люмін, яка була? невже Люмін вже ніколи не буде моєю зірочкою, що освітить мені шлях у темряві?" "невже вона змінилась у набагато гіршу сторону?" "що сталося з Люмін у той час, коли я був у сплячці?" "невже Люмін вже потонула у Безодні?" "я дізнаюся все більше, але все більш не розумію мотивів Люмін" "Люмін.. тільки не вона, тільки не це" "що взагалі відбувається? який буде наступний крок ордену Безодні?" "невже те, що він сказав про Паймон може бути правдою?" "невже я залишусь один?.." "тільки не це тільки не цетількинеце....."
Ітер зрозумів, що думаючи про це далі він не дійде ні до чого, окрім панічної атаки, тому він поквапився переміститися до лісу, й попрохав Паймон залишити його наодинці.
й ось він знову тут. знову його зустрічає вже знайомий пейзаж: сині море й небо, які разом утворюють щось одне ціле, як інь та янь. чайки й соколи літають навкруги, шукаючи собі здобич. трава шелестить під впливом прохолодного, але приємного вітерцю. вітерець вологий, тому це рятує від безбожної спеки, яка панує цього літа. також звідси можна побачити силует Лі Юе, міста торгівлі й контрактів, яке не так далеко звідси, приблизно в парі кілометрів. Ітер заплющує очі й чує шум моря, яке хвилюється, але не штормить. одна хвиля, друга, третя... ось там, неподалік від Ітера, опало листя з дерева. десь поруч птах злетів далеко у небо. спокій й тиша. саме ці умови заспокоїли Ітера й приспали його, й він поринув у спокійний сон. а снилось йому те, як вони з Паймон збирали метеликів на винокурні.
пробудження Ітера було трохи неочікуваним: краб вкусив його за щоку. "це було неприємно", – подумав він. сон вже був бесслідно втрачений, тому Ітер вирішив піти погуляти на узбережжі острова. йдучи, він побачив мушлю. звичайнісіньку зіркову мушлю. й подивившись на неї, Ітер несподівано згадав про Сяо, у котрого нещодавно було день народження. й про те, що він хотів дізнатися, які секрети зберігають у собі мушлі. подумавши про це, у Ітера всередині щось трохи потеплішало, адже у світі небагато речей, які цікавлять Сяо. а якщо й цікавлять, то лише в тому випадку, якщо це щось особливе. ну що ж, тоді чому б не назбирати трохи мушлей та послухати їх таємниці? берег лісу був всіяний їми, тому назбирати трохи не було проблемою. вже через деякий час Ітер тримав у руках декілька. кожна з них розповідала свою історію: про кохання, відданість улюбленій справі, зраду, трагедію чи взагалі сварку. якісь події відбувалися у Сумеру, якісь у Інадзумі, якісь у Лі Юе. ті, хто розповідали ці історії були теж різного віку, статі й становища у суспільстві. слухати ці розповіді було цікаво, адже це були реальні історії з життя реальних людей. але й водночас було трохи соромно їх слухати, бо ти неначе підслуховуєш без дозволу чиїсь таємниці. через деякий час, коли Ітер прослухав усі історії, він, трохи подумавши, прийшов до висновку, що сюди треба покликати Сяо. адже з самого початку ця ідея була присвячена саме йому. ще трохи повагавшись, Ітер сказав це слово вголос: Сяо. сказано було лише три букви, але той, кого кликали вже через секунду був тут. одразу після прибуття, Сяо спитав:
– щось трапилось?
–...
– хм, я не відчуваю поблизу зла чи смерті. розповідай. – сказав Сяо.
– я взагалі тебе покликав щоб... – почав Ітер. – пам'ятаєш, ти говорив, що тобі буде цікаво послухати, що говорять зіркові мушлі, коли в мене буде вільний час?..
– пам'ятаю. тобто ти мене покликав заради цього. – без зла чи образи у голосі ствердив Сяо.
– так.
– тоді хай буде так. пішли сядемо на тому камені, й ти розповісиш мені все, що чув, а я буду уважно тебе слухати.
камінь той, до речі був дуже широким й зручним для сидіння, неначе Сяо вже знав де краще сісти. й з каменю того можна було почути розмову двох людей, що говорили про "мушляні історії".