Work Text:
І серед крон дерев столітніх
побачу знову веж дахи.
Вже поміж листя ледь помітні.
Їх обросли давно мохи…
Я збився з шляху, якщо бачу
у лісі вічнім вежі ті.
Але чому, скажіть, я плачу?
Бо бачать їх лиш раз в житті.
Я чув не раз оповідали
про долю тих, хто тут бував.
Герої, звісно ж виживали,
а інших світ цей забував.
Про звірів тих, що тут таяться
легенд лунає передзвін:
і гідри гривами іскряться,
і жаби розміром в аршин!
Колись алеї ці пустинні
наповнені людьми були.
На фермах рохкали ж бо свині;
базари гомоном гули.
Тепер лишилось лиш каміння
серед одвічних цих лісів.
Та чути тихе шепотіння…
це вітер — свідок тих часів.