Work Text:
— А це ще для чого? — Чонгук стягнув з Хосока окуляри і, примружившись, подивився крізь скло на світло. — Тобі хіба потрібні окуляри, хьоне?
— Ти ж знаєш, що ні, — надувся Хосок, дивлячись, як Чонгук відкладає їх на полицю. — Просто… — Він провів пальцями по волоссю, раптово усвідомивши, яке воно тепер коротке. — З того часу, як я підстригся, в мене таке відчуття, ніби чогось не вистачає — можливо, через те, що я доволі довго ходив з довгим волоссям. Якось дивно, що його тепер немає. Мені хотілось чимось компенсувати… — Хосок махнув рукою, зашарівшись від того, який безглуздий він, мабуть, зараз мав вигляд. — Я певно верзу нісенітниці, вибач.
— Ні, я розумію, — похитав головою Чонгук і, нарешті, сів біля Хосока на диван. Руку він поклав на спинку, і від його пальців по спині Хосока розлилося тепло. Дотик був ледь відчутний, але жар від нього йшов рівний та сильний. Хосоку його не вистачатиме.
— Але тут вони тобі не потрібні, — продовжив Чонгук, відкидаючи голову та заплющуючи очі. Напруга полишила його тіло, і він розплавився на дивані, поряд з Хосоком. Повільно відкривши очі знову, він легко і лагідно усміхнувся, і колечко в його губі блиснуло у світлі. — Зі мною вони тобі не потрібні, хьоне.
Хосок у відповідь тільки кивнув, не впевнений, як на це реагувати — і чи потрібно реагувати взагалі, якщо він не розумів, що криється за цими словами? Не розумів, чи за ними взагалі щось криється, у першу чергу.
— Ага, — сказав він натомість. — Я це знаю, Чонгуккі.
— Угу, — пробурмотів Чонгук і штовхнув коліно Хосока своїм. Коли Хосок запитально підняв брову, він усміхнувся. — Що?
— Ти така дитина, — тихо засміявся Хосок, і це чомусь раптово обурило Чонгука.
— Та ні, — пробурмотів він і знов штовхнув коліно Хосока — з такою силою, що Хосок би впав з дивана, якби його не обіймали за плечі.
Коли Хосок повернувся, щоб дорікнути Чонгуку, то побачив перед собою насуплене обличчя, злегка вип’ячену нижню губу та бісове колечко, яке загрозливо мерехтіло. Хосоку дуже хотілось вхопити його зубами та потягнути — заскочити Чонгука зненацька і змусити його себе опанувати.
Та він цього не зробив. Цю межу вони ще не перетнули, і найближчим часом і не перетнуть.
— Та так, — хмикнув Хосок і ущипнув Чонгука за ніс. І тут же скрикнув, бо Чонгук спробував вкусити його за палець. — Гей! Це тобі не морквинка, кроленя.
— Замовкни, хьоне, — посміхнувся Чонгук, і його зуби заблищали так само яскраво, як пірсинг у губі, а навколо очей з’явилися зморшки.
“Місію виконано”, — подумав Хосок та відзеркалив його посмішку.
— Ти завжди будеш для мене дитиною, Чонгуккі. Я тебе виростив, памятаєш? — Хосок потягнувся, щоб ущипнути Чонгука за щічки. Той запротестував та перехопив його руки, змусивши Хосока сміятись. — Мій малий, — проворкотів Хосок, відчуваючи, як груди наповнюються теплом та ніжністю.
— Так, матусю, — пробурмотів Чонгук, але від невпевненості в його голосі стало очевидно, що він відчуває таку ж ніжність до Хосока.
Між ними було стільки любові, стільки її різновидів — одна знайома та втішна, інша ніжна та жагуча, і ще одна, яка досі не визначилась, яка формувалась у щось більше, і досі була трохи налякана. Між ними було багато любові, за якою Хосок дуже сумуватиме. Дуже сумуватиме за Чонгуком.
— Знаєш, — Хосок опустив руки, дозволивши Чонгуку тримати їх в своїх. Той почав м’яко водити великими пальцями по чутливій шкірі на зап’ястях, і від цього тіло лоскотно поколювало. Чонгук дивився на нього з цікавістю в очах. — Я прийшов, бо думав, що ти будеш в ЕлЕй, коли я відправлюсь на службу. — Хосок тремтливо видихнув, змусивши себе посміхатись якомога ширше. — Прийшов попрощатися…
— Я повернусь дуже швидко, — негайно перервав Чонгук, на мить міцніше стиснувши його зап’ястя. Від цього стало навіть трохи боляче. — Я ж казав, хіба ні? Я повернусь до… абсолютно точно повернусь до твого від’їзду, хьоне. Я ні за що це не пропущу. — Він ковтнув і стиснув зап’ястя ще міцніше — Хосоку здавалось, що його нігті ось-ось доберуться до самих кісток. — Я мушу бути тут, хьоне.
З хвилину вони обоє помовчали. Хосок відкрив рота та повільно вдихнув, обережно наповнюючи легені повітрям. Чонгук послабив хватку на його руках.
— Ти хороша дитина, ДжейКей, — з запинкою сказав Хосок, намагаючись стримати силу своїх почуттів, не піддатися емоціям і не потонути в них. — Це робить мене щасливим.
Чонгук повільно і якось м’яко кивнув. Цілковитий контраст із палаючим вогнем у його очах, бурхливим і запаморочливим у глибині райдужних оболонок. Він відпустив зап’ястя Хосока, і той відчув прохолоду там, де пальці занадто сильно його стискали. Шкіра тепер була трохи чутлива. Але перш ніж Хосок почав сумувати за теплом дотику, Чонгук згорнувся навколо нього — просто схопив за талію та притис до грудей, міцно, надійно та зручно. І знайомо — це для них була знайома територія.
Таке вони робили постійно. Чонгуку подобалось торкатись Хосока і тримати його в обіймах, а Хосоку подобалось, коли його торкались та обіймали. Чонгуку подобалось, як Хосок пахнув, як відчувалось його тіло в руках. А Хосоку подобалось, як пахнув Чонгук, і подобались його обійми. Безпрограшна ситуація для обох.
Щось всередині Хосока заворушилось, це “щось” його лякало, витискало з легенів повітря. На це не було часу, не було часу на невпевненість та придушені почуття. В горлі утворився комок, який він не міг проковтнути, вулкан у грудях вирував і міг вивергнутися, якщо Хосок не встигне його придушити.
— Пам'ятаєш… пам'ятаєш, декілька років тому… — Хосок змусив себе посміхнутись, намагаючись втримати стукіт серця під контролем, втримати під контролем себе і поводитись поряд з Чонгуком нормально, як завжди. Не перетинати межу. — Пам'ятаєш, як я думав піти з Бантан, а ти сильно засмутився, коли про це почув? Ти так сильно плакав, Гуккі, чіплявся за мене та благав залишитись, не залишати тебе. — Хосок зітхнув, захоплений спогадами, що огорнули його, мов кокон. — Ти так сильно плакав, що на тебе було боляче дивитись. — В куточках очей запекло, і Хосок зрозумів, що провалює місію тримати розмову на безпечній території. — Моє плаксиве кроленя. — Він кашлянув та начепив фірмову посмішку Джей-Хоупа — фальшиву у своїй блискучості. — Цього разу не плакатимеш?
Хосок одразу ж пошкодував про власні слова і зі стогоном закрив очі.
— Послухай, Чонгук…
— Я вже не дитина, хьоне, — обірвав його Чонгук з легкою посмішкою. Він трохи незграбно почухав потилицю і подивився кудись вбік, ніби хотів пропалити діру в стіні своїм пильним поглядом. — Цього разу не плакатиму, — повторив він, але тепер подивився вже на Хосока. Оцими великими блискучими очима, темними і трохи тривожними. — Я дуже сильно тебе люблю і дуже сильно сумуватиму… та я вже не дитина, тож… Я не плакатиму, хьоне.
— Добре, — прошепотів Хосок, і в грудях щось стисло. — Я тебе просто дражню, ти ж це знаєш, Гуккі?
Чонгук закивав так швидко, що його волосся розлетілось, утворишви навкруг голови темний ореол. Посмішка Хосока стала більш м’якою, він потягнувся погладити Чонгука по голові і заплутався пальцями у м’яких кучерях.
— Я теж тебе люблю. І теж сумуватиму, мій маленький Чонгуккі.
Чонгук обійняв його, і це вийшло абсолютно природно, без попередження. Ось Хосок перебирав його волосся, ніжно посміхаючись, а ось Чонгук вже оплів його кінцівками, ніби удав. Ніби він не хотів відпускати Хосока. І не відпустив би, дай Хосок йому на це шанс.
Та він не міг.
— Мені треба йти, — прошепотів Хосок Чонгуку в шию, заправив неслухняне волосся за вухо. — Вранці в тебе літак. Тобі треба відпочити, Гуккі.
Чонгук застогнав, міцніше стискаючи його в обіймах, і Хосок не стримав тихого сміху. Обійняв Чонгука у відповідь, не звертаючи увагу на те, як стискається у грудях серце.
— Ну ж бо, Гуккі, відпусти, — прошепотів він, вжимаючись обличчям у місце, де шия переходила у плече.
Комірець Чонгукової футболки з’їхав, оголюючи край його тату, і Хосок притиснувся до нього губами. А потім почав залишати легкі поцілунки далі по руці, до самих пальців, поцілував їх по одному, вкладаючи все своє благоговіння та обожнювання. Чонгук розслабився — продовжував обіймати Хосока, але більше не утримував. А зрадницький голос у Хосока в голові бажав… бажав, щоб Чонгук не відпускав його вічно, тоді йому не доведеться йти, їм не доведеться розлучатись.
— Добре. — Чонгук повільно відсторонився, ніби йому було від цього боляче.
Він посміхався, та посмішка не сягала очей. Замість неї там вирувало інше почуття, яке Хосок не хотів зараз розбирати. Бо це був би перетин межі, від якої він так довго тримався подалі.
— Добре, — відгукнувся Хосок, нарешті піднімаючись з дивану. — Тоді побачимось у день Х? Гарного тобі польоту та класно провести час в ЕлЕй.
Чонгук кивнув, тихий і якийсь наляканий.
— Добре, — знову повторив він. — Я до біса швидко повернусь, клянуся, хьоне.
— Так. — Хосок кивнув та відступив до дверей, навіть змахнув рукою на прощання. Та Чонгук пішов прямо за ним. — Бува…
— Може, тебе провести додому? — запитав Чонгук. — Ще не пізно, тому я можу тебе прове…
— Ні, все добре. Я вже викликав машину, — збрехав крізь посмішку Хосок. — Не переймайся через мене, Гуккі. На добраніч.
Хосок підвівся навшпиньки і незграбно поцілував Чонгука в щоку. Та замість теплої шкіри торкнувся прохолодного металу — колечко в губі! Дотик був швидкий, майже мимолітний, Хосок відступив, ігноруючи чутний подих Чонгука, ігноруючи гуркіт власного серця. Ігноруючи межу, яка розмивалася, стиралася. Він із посмішкою помахав рукою на прощання та поспішив до ліфта.
На щастя, ліфт відкрився одразу, тож його маленька втеча вдалась. Обличчя палало, перед очима знову і знову повставала сцена майже поцілунку, і Хосок притис до грудей руку в очікуванні, коли серце нарешті заспокоїться. Тихий дзвінок сповістив, що ліфт приїхав на перший поверх, і Хосок швидко викликав Убер. Дякувати богу, автівка повинна приїхати всього через декілька хвилин, тож Хосок із полегшенням видихнув. Він вже майже перетнув лоббі, коли згадав, що забув у квартирі Чонгука окуляри.
— Трясця, — простогнав він, притискаючи до обличчя долоні.
Не те щоб йому були потрібні ті окуляри, та він збирався провести у них лайв і не хотів відчувати себе невпевнено із коротким волоссям. Одна справа бути самим собою поряд із Чонгуком, і зовсім інша — вийти на ефір з мільйоном фанів. Клацнувши язиком, Хосок знов викликав ліфт та повернувся до Чонгука. Він просто забере окуляри і все. Одна-дві хвилини. Він сподівався, що Чонгук ще не встиг заснути, бо не хотів турбувати його.
Та коли він добрався до квартири, виявилось, що двері було відчинені. Похитавши головою, Хосок склав про себе цілу лекцію про безпеку і необхідність замикати двері, зайшов всередину та схопив окуляри з полички. Чонгук у вітальні лежав на дивані, притискаючи до обличчя долоні. Судячи зі всього, він ще не помітив Хосока. От і добре. Може, треба було його налякати і провчити. Ось що, так. Хосок підкрався ближче, хоча і знав, що налякати їх залізного макне не так вже й просто.
Але перш ніж Хосок встиг щось сказати, він завмер на місці від звуків ридання. Вони розрізали його навпіл, торкнулись серця та вирвали його із грудей. Шокований, з відкритим ротом Хосок дивився, як Чонгук схлипував, притискаючи долоні до очей, впиваючись у нижню губу зубами, щоб стримати ридання. Ніжна шкіра навколо колечка в губі вже почервоніла і набрякла.
Чонгук плакав. Ридав і схлипував, сльози котились по його обличчю прямо на сірий диван. Щирі ридання були пронизані прокльонами, тихими уривчастими проханнями та незв’язним бурмотінням, в якому Хосок розрізнив своє ім’я. Чонгук плакав, тому що сумував за Хосоком. Чонгук плакав, бо не хотів, щоб Хосок йшов. Чонгук плакав, бо любив Хосока. Чонгук плакав через Хосока. Він був наче та сама дитина з минулого, яка благала Хосока залишитися і не кидати його. Чонгук зовсім не змінився. Він був все такий же. Але разом із цим він змінився — і сильно. І Хосок змінився сильно. Всі вони змінились по-своєму. Цей біль у грудях, ця туга бог знає за чим — її раніше не було.
На мить Хосок відчув, як стіни навколо нього руйнуються, відчув непереборну потребу підбігти до Чонгука і стрибнути в його обійми, зцілувати сльози, зацілувати нещасне колечко, зцілувати усі його тривоги. Поцілувати його. Хосок хотів поцілувати Чонгука. Хотів перетнути межу.
І саме в цей момент, ніби визнання цього бажання щось змінило, межа знов спалахнула, затріщала, як електричний дріт, готова ось-ось вибухнути. Та Хосок якимось чином втримав її на місці, а себе — під контролем. Він ледве чутно розвернувся та вийшов з квартири. Обережно, але твердо зачинив за собою двері, хоча пальці тремтіли так сильно, що почало тремтіти все тіло. Він сперся на двері спиною з тихим стуком, та і той, мабуть, був чутний лише йому.
Подих, який зірвався з вуст Хосока, здавався голосним тільки на фоні пульсації крові у вухах. Але нічого страшного, все було гаразд. Межа вціліла. Хосок і Чонгук вціліли теж. Хосок проковтнув непроханий комок у горлі, заплющив очі і легенько стукнувся потилицею об двері, тихо, бесшумно. Сильніше стиснув очі, утримуючи сльози, бо не хотів плакати зараз. Тільки не тут, де Чонгук міг його почути, відкрити двері та обійняти, по-дурному поцілувати, зачепитись язиком за бісове колечко…
Цю лінію Хосок перетне іншим разом.