Work Text:
На скромну думку Драко, цілком прийнятно було зробити собі різдвяний подарунок. Він, звичайно, заслуговував на нього. Різдво — це час веселощів, а йому не весело і навряд чи у когось вийде його розвеселити. Він би міг спробувати зробити це сам.
Вибрати подарунок було найлегшим. Далі його отримання, яке насправді потребувало ретельного планування. Той факт, що більшість восьмирічок залишалися в школі на канікули, навчаючись для своїх* НОЧІ, був чітким знаком того, що всесвіт на його боці, і він дійсно повинен спробувати отримати його.
Вранці, 25 грудня, він поцілує Гаррі Поттера. Все, що йому потрібно було — відволікти, знайти шлях для втечі та переконатися, що мадам Помфрі присутня в лікарняному крилі, тому що йому точно знадобиться допомога цілителя, якщо втеча не вдасться і Поттер прокляне його на друзки. Також, потрібно, щоб Поттер не зрадив своїй новій звичці літати над територією Гоґвортсу рано вранці.
Удача була на боці Драко. Різдвяний ранок був чудовим, засніжені поверхні мерехтіли під яскравим сонцем. Драко навіть не довелося довго переховуватись біля входу в замок. Полегшило всю справу ще й те, що Поттер з’явився без Візлі на буксирі. Він був закутаний у товстий плащ, в’язаний темно-червоний шарф і вовняну шапку. І навіть не помітив Драко, що ховався за сусіднім деревом. Чоботи Поттера хрускотіли свіжим снігом, коли він прямував до сараю з мітлами. Згодом, Драко рушив за ним.
Драко не біг, але задихався, коли дійшов до сараю. Не час було панікувати та роздумувати. Рішення було прийняте. Він мав зробити те, що задумав.
Драко увійшов до маленького темного сараю. Поттер глянув на нього, Вогнеблискавка вже була в його руці.
— Мелфой, — він кивнув і помітно розслабився.
Коли Поттер так вимовляв його призвище, Драко ніколи не розумів, чи це було привітання, чи звинувачення.
Драко кивнув у відповідь і поспішив схопити свій Німбус, щоб перехопити Поттера, перш ніж той встиг піти.
— Що не так з твоєю мітлою? — запитав Драко.
Поттер ошелешено переводив погляд з Драко на свою Вогнеблискавку.
— Що? Нічого, — він стояв і уважно розглядав мітлу.
Драко підійшов, намагаючись не посміхнутися. Це була ідеальна фраза, щоб спантеличити Поттера. Звичайно. Поттер і його дорогоцінна мітла.
— Є тріщина, Поттере, — Драко зробив крок уперед. Тепер він стояв зовсім близько. — Там, на ручці.
— Ти мелеш дурниці, Мелфою. Я її не бачу, — пальці Поттера надзвичайно обережно ковзнули по дереву.
— Ось, — Драко вийняв чарівну паличку і швидко запалив її невербальним лумосом. Поттер підніс мітлу ближче до світла.
В животі Драко все перевернулось. Його план втечі підготовлений ідеально: в одній руці він тримав чарівну паличку, в іншій — Німбус. Тепер він просто мав це зробити. Поттер підвів голову. Зараз або ніколи. Драко нахилився. Його губи торкнулися чогось м’якого й холодного.
Він поцілував Поттера в щоку.
Прокляття!
Драко відскочив. Поттер дивився на нього, брови були високо підняті від здивування.
— Що… — рот Поттера відкрився, а потім закрився. Якусь мить він мовчав. — Що це було?
— Я… — Драко схопив чарівну паличку, готовий захищатися. Поттер мав проклясти його, а не просто здивовано стояти, говорити й дивитись. Але знову ж таки, Драко не попав у клятий рот Поттера.
— Я просто намагався… Мені потрібно було подивитись ближче, і… Це було просто випадково… — О, чорт з ним. До біса пояснення і до біса все. Драко скочив на мітлу і дременув із сараю. При цьому його чарівна паличка випала з рук на землю, але не час було дбати про це.
Холодне повітря стало справжнім блаженством. Він думав, що його обличчя розтане від жару. Милий Мерліне. Ризик осоромитись заради поцілунку в щоку не входив у план.
Драко швидко летів у бік Забороненого лісу.
Неочікувано, його мітла здригнулася і, повернувши вліво, повністю розвернулась. Він повертався назад, прямо до Поттера.
Драко схопився за ручку, штовхав і тягнув, але мітла ігнорувала всі його спроби відновити контроль. Поттер стояв у снігу, спрямувавши чарівну паличку на Драко, підтягуючи його до себе. Драко уявив, що бачить, як його зелені очі палають гнівом.
Земля наближалася. Його Німбус мовби зник з-під нього. Він полетів уперед і вдарився об груди Поттера. Поттер упіймав його так само вправно, як і снитч, обхопивши руками спину Драко. Було дивно, що вони не впали. Їхні груди були так міцно притиснуті, що Драко не міг зрозуміти, чиє це серце калатало між ними.
Він відштовхнувся настільки, наскільки дозволили Поттерові руки, але його обличчя однаково було занадто близько. Поттер втратив свою вовняну шапку, а його чорне волосся присипало сніжинками. Драко не помітив, як потьмяніло сонце, не тоді коли Поттер був так близько.
— Я запитав… Що це було? — Поттер звучав спокійно, говорив чітко і дуже повільно. Його погляд був прикутий до очей Драко.
— Я, е-е… — без палички й мітли Драко не мав великого вибору, — це Різдво, Поттере. Я хотів привітати тебе з Різдвом. Очевидно, — він змусив свої губи розтягнутися в усмішці. — З Різдвом, Поттере! — Він постукав Поттера по спині, настільки сильно, наскільки дозволяла їхня близькість, а потім поцілував повітря біля обох щік. — Нехай воно буде веселим і наповненим різними смаколиками.
— Розумію,— Поттер витріщився. Він усе ще тримав Драко в пастці своїх рук, з рожевими щоками. — Ну гаразд, — Поттер нахилився ближче і Драко затамував подих.
Поттер не прокляв його, не вкусив і не поцілував у щоку. Він поцілував Драко прямо в губи. Поттер добре прицілився. І він вмів цілуватись. Одним помахом язика він змусив пальці на ногах Драко згорнутись. Одним нахилом голови - змусив тіло Драко пригорнутись. Змусив заскиглити, коли Поттер відірвався.
— Веселого Різдва, — сказав Поттер. Його губи були вологі і усміхнені. Відпустивши Драко й відступивши, він двічі махнув чарівною паличкою, приманивши мітлу та чарівну паличку Драко до своїх рук. Поттер точно знав, як приманювати речі, які він хотів. А може, все і всі просто прагнули опинитися в його руках.
Він передав їх Драко та приманив свою Вогнеблискавку. Поттер сів та злетів за лічені секунди, забравши з собою веселу частину Різдва.
Прийшов час усвідомити, що цей поцілунок був прокляттям, а не подарунком.
— Гей! Мелфою! — Драко обернувся й побачив нахмуреного Поттера у повітрі, що спостерігав за ним. — Ми летимо чи як? — Поттер кивнув головою. — Ти знаєш, що я обжену тебе. Не можу повірити, що ти даєш мені фору.
Кліпаючи очима, Драко підхопив свою мітлу. Його розум прояснився. Поттер звав його літати разом.
Крім того… Поттер щойно поцілував його.
— Я можу собі це дозволити! — сказав Драко з раптовим сплеском енергії. Він міг собі це дозволити. Він був упевнений, що йому навіть не потрібна мітла, щоб літати. Проте він стрибнув на свій Німбус і пригальмував біля Поттера.
— Переможець отримує приз, так?
— Поспіши і дізнаєшся, — усміхнувся Поттер та рвонув до лісу.
Драко схопився за свою мітлу й помчав за ним.