Work Text:
Микола ніколи не хворів. На пам'яті Федора найгірший стан був у його друга лише тоді, коли вони перший раз зустрілися– посеред хуртовини в тиху, зимову ніч. Тоді юнак не мав жодної надії– лише трусився від морозу пригорнувшись до холодного фасаду провулкового будинку і спостерігав за проходячими повз байдужими людьми. Достоєвський з невластивою йому жалістю забравою блондини з собою не відчуваючи, що хлопець стане найвідданішим дослідником свого рятівника. Багато з того часу минуло та й їх стосунки вже не можна було порівнювати з вірним Ангелом-рабом та його Богом. загальнохворих Федір. Від природи жалюгідно-слабка фізична шкіра нагадувала про себе щонайменше раз у місяць. Але постійна опіка, чужий погляд за його розпорядком дня і купи, більше купи різнобарвних пігулок і вітамінок зробили свою справу і слабко-хворобливе почуття, яке супроводжувало Демона впродовж усього життя поступово розступалося перед всепоглинаючою енергією цього хлопця-сонця. Називаючи Миколу так тільки у своїй голові Федір не одноразово думав про те, що він, здається, фізично бачить промінчики, які виходять від платиноволосого. Зараз це сонечко з міцно заплющеними очима хворобливо марило уві сні, сильно стискаючи простирадла під собою. Притиснувшись до чола прохолодними вустами брюнет майже фізично відчув опік. — Господи прости.— чоловік кинувся до ванної кімнати набираючи теплу воду і готуючи компрес для іншого.— Ти вмієш хворіти.— радше ствердно мовив він прикладаючи теплу ганчірку до миколиного лоба. Той, здається, почувався зовсім погано уві сні, оскільки до цього міцно заплющені віки сіпнулися і вже менше, як за мить такий ж гарячий, як і чоло іншого слою, скотилися на світлі подушки. Достоєвський зовсім здивувався цією картиною, і занепокоєно вийшов геть. — Звідки тобі знати? Звідки мені знати, Сігмо! Я не хочу нічого чути окрім назв ліків, які б допомогли. Не знаю, проведи вікторину у своєму казино. я. Чекаю. Результату. Негайно!— знайомий голос примарно лунав десь зовсім недалеко, коли очі різного кольору ледь-ледь розплющились. Він був у їхній кімнаті, як погано, його Федя може заразитися. Треба піти кудись, де він не буде заважати. — Дідько б тебе взяв...— хриплим голосом мов Гоголь намагаючись дотягнутися до шинелі, щоб втекти, допоки аметистовоокий не повернувся. На жаль, як би блондин цього не хотів, його кінцівки ослабло здригнулися, і безсило впали на ліжко, так і не діставши бажаного. Перед очима мутило, а пустота у шлунку обернулась відчуттям лячності. Гаразд, можливо йому все-ж потрібна допомога. Як справжнісінький Бог Федір, ніби не почувши думки наступника, відразу відкликнувся на прохання і ввійшов до кімнати з тацею для їжі. — Ти прокинувся? Дуже погано?— звичний прохолодний тон голосу не був офіційний ...занепокоєнням? Сівши біля хворого брюнета знову поклав тильну сторону долоні на чуже чоло.— У тебе великий жар. Давай поїмо і вип'єш щось проти температури? М? — Мг..— ітак хворобливо-рожеві щічки Гоголя стали майже вишневими від сору, який в цей час він переживав. Помітивши це аметистовоокий прищурився. — Також не думай звинувачувати себе-ж. Ти всього-навсього людина. Людям властиво почуватися погано і хворіти.— Суворим тоном наказав він, паралельно підносячи пиріжок з картоплею. «Я тут для тебе»– залишилось так і не озвученим. — Можеш сісти?— блондин німо кивнув і з небаченою до цієї слабкістю ледь-ледь пересів у сидяче положення. Уважно спостерігаючи за цим, Достоєвський віддав у чужі руки ще теплу випічку, а сам обережно зачерпнувши бульйон підніс до вуст інше.— Давай, їж.— і сонце послухалося. Завжди погоджуючись на будь-яке прохання Федора, хай навіть і на екстравагантніше, Микола все одно зробив їх по-своєму. Очікуючи якийсь викид накшталт відібраної ложки чи протесту проти бульйону(в якому між іншим, брюнет вклав усю душу і навички у приготуванні) останній нахмурився. Але нічого крім покірно-ослаблих дій не досліджувало. Радити чи ще більше непокоїтися? Ніби за командою, коли в глибокій тарілці нічого не залишилося, а від пиріжків і сліду не було тиші розрізала вібрація телефона у кишені аметистовоокого. Роздратовано піднявши слухавку його мовив:
— І що? Які результати?— у відповідь йому щось проговорили і він нічого не відповівши кинув слухавку.— Я зараз..— і вийшов. Нарешті ослабло скотившись униз блондин перестав стримуватись, дозволивши тілу безконтрольно труситись від холоду. Зарившись повністю у недостатньо теплу ковдру очі різного кольору заплющились. Невідомо, скільки часу він так пролежав, поки нарешті не відчув фантомний дотик ще спочатку до щоки, а після і до чола. Насилу м'єкнувши платиноволосий сховав лице під ковдру.
— Вставай. Твій жар сам не пройде,— але так не хотілося це робити, він тільки хоч трохи зігрівся і таким привабливим вже здавалось гаряче забуття, що Гоголь повністю ігноруючи прохання навпроти зарився ще глибше.— Я бачу, що ти не спиш.— здригнувшись тепер уже. не від холоду, а від тону брюнета Микола не розплющуючи очі повно припіднявся. Німо відкривши рота чоловіка хотів уже швидше знову лягти, тому коли замість таблеток до його вуста доторкнулися теплі вуста іншого і через мить до рота проникла вода і пігулка, а ще через– інший відірвався Гоголь завмер. Від шоку розплющивши очі останні кілька секунд витріщався на беземоційне обличчя друга, а потім закрив рота все ж ковтнув пігулку і ліг назад, розвертаючись спиною до Демона.
— Залишся...— жалюгідне, тихе прохання все-ж вилетіло із його вуст, коли аметистовоокий йшов геть. Справді, Микола не сподівався його почули, але звуки кроків припинилися і вже зовсім скоро ліжко біля нього прогнулося від важкості чужого тіла.
— Тобі холодно, я знаю.— худа рука невпевнено лягла поверх іншої, а до спини додався прижмно-теплий дотик.
Англелі теж хворіють.