Chapter Text
- Феліксе, ти чув, що до нашого міста приїде всесвітньовідомий цирк Stray Kids? Я неймовірно сильно хочу потрапити на їх виступ і навіть дістав два квитки! Благаю, скажи, що підеш зі мною! – Йонджун скаче навколо колеги наче та мавпочка. Іноді навіть Фелікс диву дається, звідки в цього хлопця береться стільки енергії. Тим паче після такого важкого тижня.
- Джуне, ну ти ж не дитина, який цирк? Ти клоунів давно не бачив? У нас пів відділку таких працює, - Фелікс зараз роздратований, вони працювали над важкою справою і хоча обидва були певні, що злочинця знайдено, та доказів було недостатньо тож до суду справу довести не вдалось.
- Та немає в них клоунів, тьфу на тебе! Ліксе, це мистецтво! Акробати, дресирувальники, вони неймовірні! І їх всього дванадцять у всій трупі! Ти можеш собі це уявити?! Благаю! Та і нам обом не завадить перепочити, - Йонджун робить найбільші щенячі очі, що тільки може і Лі нічого не залишається, як важко видихнути і трохи посміхнутись.
- Але у нас все ще справа у повному розпалі. Ти думаєш Субін так легко відпустить нас на розваги?
- За це можеш навіть не переживати! Я вже про все домовився! – Хлопець задоволено задирає голову та переможно посміхається, - Ти погодився, тож тепер вибору в тебе не буде. Ми йдемо на виступ у п’ятницю!
- Ти переміг, - Фелікс сміється, та все ж повертається до роботи. Злочинці чекати не стануть.
Вони прийшли за годину до початку виступу, а перед шатром уже величезна черга. Певно цей цирк і дійсно популярний. Тим більше, Фелікс може побитись об заклад, що бачив серед натовпу кількох знаменитостей. Може не така це вже і трата часу. Та й розвіяти явно зайвим не буде.
Вони нарешті потрапили всередину величезного шатру, хлопець ще ніколи в житті не бачив такого великого. Все навколо було не звичним, ніби магічним, захоплювало погляд. Майже всі місця вже були зайняті, людей були сотні, настільки неймовірне видовище, що в нього навіть не вірилось.
Навкруги стояв гамір, люди перемовлялись, усі не могли дочекатись виступу. Адже шанс попасти на такий випадає раз у житті. Кілька разів глядачі починали аплодувати, сподіваючись, мабуть, що цим змусять розпочати виступ швидше.
Цього, звісно, не сталось, але в зазначений час світло у шатрі згасло, а прожектори направили на середину сцени, де з’явився таємничий хлопець у костюмі.
- Вітаю всіх і дякую, що прийшли на наш виступ! – Хлопець почав свою задорну промову, на його обличчі сяяла яскрава посмішка. Він почувався на сцені вільно, він насолоджувався увагою, - Моє ім’я Кріс, я власник, творець цього цирку, композитор та продюсер більшості пісень, що ви почуєте сьогодні та ваш покірний ведучий! Без зайвих слів, пропоную почати із виступу неймовірних Черьон та Рюджін, які продемонструють нам свої акробатські таланти!
Шатер заповнила мелодична пісня, а на сцені з’явились дві дівчини у яскравих костюмах. Зі стелі спустились два червоних полотна, на які незнайомки одразу залізли і почали свої танці під стелею. Їхні руки були ніжні, плавні, але ритмічні. Вони зачаровували погляд, ніхто не міг відірвати очей від них.
З першого ж виступу глядачі полюбили виступ. Усі, і Фелікс не виключення, дивились, не відриваючи погляду. На сцену ще багато хто виходив. І молодий дресирувальник Ян Чонін, чиї тваринки були ніби магічні, чи то пофарбовані, чи що, вони слухались його в усьому, бігали шатром, викликаючи викрики захоплення малечі та дорослих.
Був і силач Со Чанбін, що піднімав неймовірні тяжесті і змушував задуматись, чи подібне дійсно реально зробити звичайній людині. Був і чарівник Лі Мінхо, що показував фокуси, яких ще ніхто не бачив і не давав нікому навіть задуматись над тим, як він це провернув. Йому допомагала харизматична асистентка – Юна, що так і не повернулась, зникнувши у сундуці.
Крім них був ще Кім Синмін, акробат, що крутив неймовірні трюки, була Єджі, дівчина, що приборкала вогонь, була Ліа, що зачарувала залу своїм чарівним голосом.
Але саме Феліксу найбільше запам’ятався Хьонджін – хлопець, що танцював у воді. Його рухи були плавні та виміряні, очевидно багато разів відпрацьовані. Він ніби зливався із водою в одне ціле, іноді здавалось навіть, ніби вода підкорюється йому. І пісня, і танець були неймовірно чуттєві, гарні, захоплюючі. Хоча і сам юнак був не промах. Фелікс бачив його лише здалека, проте він впевнено міг сказати, цей танцівник був неймовірно гарним, його образ ніяк не йшов з голови.
- На цьому наш виступ доходить кінця! Дякую всім, що ви прийшли і сподіваюсь, ви насолодились нашим виступом, - Чан стоїть посередині, а по колу по краях стоять артисти. Всі вони яскраво посміхаються та машуть глядачам, - Побачимось із вами наступного разу!
Зал вибухає гучними оплесками, криками, свистом. Люди намагаються показати артистам захоплення та всі ті чудові емоції, що вони отримали від вистави. Світло вмикається назад, та ніхто не поспішає розходитись. Хвилин за десять натовп починає повільно рухатись у сторону виходу.
- Субіне, я швиденько збігаю до вбиральні, почекай на мене будь ласка, - Каже Фелікс та зникає в одному з коридорів, яких у цьому величезному шатрі достатньо.
Саме це і стає проблемою, адже туди хлопець добрався, а от відшукати дорогу назад виявилось складніше. Хоча тут ще зіграло на руку те, що Фелікс в принципі не дуже орієнтувався в просторі. Якби не вірний друг та напарник Йонджун, він би вже стільки разів загубився на місцях злочинів.
Фелікс нарешті бачить світло, що виходить з одного з проходів і радо поспішає на вихід. От тільки його зустрічають зовсім не омріяні друг та свобода, а комора, заповнена робочого приладдя цирку та чоловік, що лежить на підлозі в крові.
Лі підбігає, одразу ж стискаючи рану руками. Він судорожно думає, що робити, поки з рани на шиї чоловіка хлеще кров і навіть не планує спинятись. Руки та рубаха хлопця одразу просочуються у червоній рідині, а голова починає кружитись від стійкого запаху заліза у повітрі. Кликати на допомогу даремно, бо він, схоже, зайшов достатньо далеко вглиб шатру, не туди, куди мав би попасти. Хоча які ще варіанти в нього є? Телефон він віддав другові, аби раптово не загубити.
- Феліксе, ти чуєш мене? Скільки можна тебе чекати? – І тільки Фелікс виринає із думок від голосу друга, то бачить наляканого Йонджуна, що затискає рукою рот.
- Пробачте, але вам сюди не можна… - Слідом за ним на порозі застигають і артисти, шоковані відкрившеюся ним жахливою картиною.
- Феліксе, заведи руки за спину, тебе заарештовано, - Йонджун нарешті приходить у себе та дивиться навкруги, аби побачити щось, чим можна зімітувати наручники.
- Джуне, ти що робиш? Викликай краще швидку, не час для жартів, - Із Лі виривається нервовий смішок, але він бачить, що напарник налаштований серйозно.
- Ліксі, він мертвий. Він не дихає. Крові забагато. Прошу не пручайся, - По очам Йонджуна видно, що йому боляче від того, що він робить із другом, проте іншого варіанту він не має, Лі спіймали на місці злочину, всього в крові, поруч із вже мертвою жертвою.