Chapter Text
Коли, в біса, стало так холодно?
Це навіть не грудень. Яка користь від осені, якщо вона не втримала гірку суку зиму з усім своїм почуттям гордості? Але ні, це не те, що насправді означає осінь, чи не так? Осінь - це більш повільне руйнування, що поступається дюйм за дюймом, поки не залишиться нічого, що можна захистити від снігу, хрускоту та холоду. Ну як мінімум, вона могла б вдавати, що намагалась.
Леві зайшов у приміщення десь годину тому, але він усе ще нахиляється до пароварки трохи більше, ніж потрібно, тримаючи чашки, які він передає «покровителям», довше, ніж йому, мабуть, слід. Він все ще обережно ставить кухлі та чашки на кінець прилавка, а потім штовхає їх до клієнтів, щоб не було жодного шансу простягнути їхні жадібні рученята й справді торкнутися його, коли вони смикають їх до себе. Людські руки завжди здаються більш липкими саме в цей час року.
Він схиляється спиною до стійки, міцно схрестивши руки на фартуху і ретельно оглядаючи місце.
Майже таке ж, як завжди: маленьке, затишне, можливо, трохи тісне під час свят, але ніколи не забруднене. Тут більше глибини, ніж ширини, тому є кілька місць біля вікна, а потім кімната неначе впадає: потерта дерев’яна підлога по якій розкидано крісла та одни диван у кутку, круглі столи з менш суворими дерев’яними сидіннями, що закривають решту простору, чекаючи менш квапливих відвідувачів.
Ханджі вже прикрасила все до сезону, прибивши величезний вінок до однієї стіни та обгорнувши паперові ланцюжки зеленого та червоного кольору вздовж низьких балок на стелі. Леві вже розмірковує, як найшвидше зірвати кожну частинку, щойно настане Новий рік.
Ну, принаймні, людей було небагато. Зараз приблизно 8 ранку, тож ранкова група ще не повністю зібралася, й зазвичай це лише постійні відвідувачі. Є та група студентів за обміном, які завжди сидять у кутку й разом переглядають домашнє завдання: білява дівчина дивиться на світ так, ніби нічого не купувала, що він продає, високий хлопець намагається засунути ноги під стіл і дивно з кожним днем виходить все гірше, ну й інший, який п’є чорну каву і виглядає як якась втекла помісь горили та шведської моделі нижньої білизни.
Закутавшись у свій шарф, стоїть азіатська дівчина, яка завжди сидить біля вікна й читає півгодини, перш ніж туди прийдуть її міньйони. Брати чи друзі, він ніколи не був повністю впевнений, хто вони.
Є ще лисий хлопець, який бовтається в кріслі-качалці такому великому, що здається, ніби він вийшов з якогось культового фільму. Зазвичай він читає рецензії на книги, а також тут є шахівниця, сидячи поряд з нею він чекає, кого б він міг змусити зіграти з ним в шахи, щоб той купив йому наступний американо
-Ще не тут? - за його спиною лунає яскравий голос, і Леві не може не здригнутися.
Він ніколи точно не знав, як, у біса, вона може бути такою довбано кипучою о 8 ранку. Йому навіть здається, що можливо вона взагалі не спить, просто підключається до якоїсь зарядної станції в підвалі вночі.
-Хто? - прикидається Леві, легко ігноруючи її та повертається, щоб витерти прилавок.
Ханджі піднімає на нього брову, наче вона точно знає, що він робить, і найгірше те, що так і є. Мабуть, тому вона йому подобається.
-Гаразд, гаразд, грай далі. — каже вона, проходячи повз нього, щоб натягнути фартух і зав’язати його за спиною. - Але він трохи запізнюється, чи не так?
-Я не знаю, про що ти говориш. - прохолодно каже Леві, надійно засовуючи серветку для чищення в належне місце на гачку під прилавком. Мабуть, це буде востаннє, коли він знайде його там за весь день. Для «вундеркінда» Ханджі непристойно важко запам’ятати належні гігієнічні місця для зберігання засобів для прибирання.
Дзвінок у дверях легко бряцає, і Леві надто швидко дивиться вгору. Ханджі посміхається йому, як довбаний шакал, і він миттєво відводить погляд, зосереджуючись замість цього на витиранні носика пароварки з новою силою.
Він чує кроки, які наближаються до стійки, а потім зупиняються. М’яке зрушення тканини, ніби хтось засунув руки в кишені свого пальта.
-Леві. — співає Ханджі з того місця, де вона, схилившись, діставала ще французької смаженої кави. - Клієнт.
Леві зітхає, півсекунди дивлячись на сяючий метал і уявляючи принаймні три способи вбити її, перш ніж нарешті повернутись.
-Добрий ранок.
Чоловік посміхається.
Леві дійсно мав рацію, він дійсно тримає руки в кишенях. Й це дивно… вчора на ньому були світло-коричневі шкіряні рукавички. Можливо, він забув їх сьогодні.
Леві бурчить щось, що, мабуть, можна прийняти за привітання.
Чоловік підступає ближче, пробігаючи очима по меню, наче бачить його вперше, а не майже кожного ранку.
Його щоки червоні від холоду надворі. Вуха теж. Ідіот. Хто в біса ходить без шапки, коли на вулиці мінус два? Його зчеплене назад світле волосся не дістає навіть до вух.
Принаймні, у нього є шарф , кашемір, якщо Леві довелося вгадати. Його пальто виглядає таким же теплим, як і ті дурні ділові пальта з вовною у твідовому стилі, сірий комір його піджака визирав по краях.
Зелена краватка. Дивно. Він зазвичай носить таку по п’ятницям.
-Що ви думаєте? - запитує чоловік, очима все ще слідкуючи за дошкою. - Є якісь рекомендації?
Леві дивиться на нього трохи вище, ніж він повинен дивитися, щоб зиркнути на більшість людей.
-Чорт його знає. – бурчить він.
Чоловік посміхається, знову дивлячись вниз.
-Немає улюблених?
Ханджі пирхає за прилавком. Леві нагадує собі, щоб потім випадково впустити щось на неї.
-Подвійний шот латте. - каже плавно чоловік.
-Як завжди. - зауважує Леві, перш ніж встигає зупинитися.
-Мабуть, це все через звичку.
Чоловік засовує руку в кишеню, дістає тонкий коричневий шкіряний гаманець й бере звідти хрустку п’ятидоларову купюру. Він не простягає її йому, просто кладе на прилавок і штовхає трішки вперед, щоб Леві не довелося брати її безпосередньо в нього.
Леві хмуриться, знімаючи його з прилавка кінчиками пальців.
-Я завжди думав, що баристи люблять, коли платять готівкою. - зазначає він, дивлячись на те, як Леві справляється з купюрою.
-Брудно. - каже Леві, кидаючи її в касу. - Я не знаю, скільки стрингів стриптизерок було пов’язано з нею.
Чоловік усміхається, злегка нахиливши густі брови.
-Наскільки я знаю - жодних. Це допоможе?
-Ні. - каже Леві, закриваючи касу.
-Здачі не треба, якщо ви не проти.
Леві бурчить і обережно кидає зайве в банку, повертаючись, щоб розібратися з замовленням.
Чоловік м’яко крокує перед прилавком, оглядаючи людей, які чекають усередині. Його рука знову в кишені, мабуть, навколо телефону. Він завжди дивиться в телефон, відразу після того, як відходить від стійки, але ніколи, коли він тут, перед стійкою, навіть коли він просто чекає. Леві зосереджується на машині, даючи Ханджі короткий удар ногою, коли вона хіхікає, стоячи біля нього на колінах.
-Ти звучиш, як гієна під кокаїном.
-Спостерігай за піною. - посміхається вона.
Леві бурчить, повертаючись і дороблюючи напій. Зачекайте…
-Тут. – лунає відповідь перш ніж він встигає запитати.
Леві коротко дивиться на нього, щоб потім знову опустити погляд й обережно налити в кухоль і поставити його на прилавок.
Чоловік чекає, поки він покладе його, а потім простягає руку й тягне його собі до рук.
-Дякую.
Леві киває.
Ханджі з’являється поруч із ним, і Леві не може втриматися від стогону.
-Сьогодні вранці ви трохи пізніше. - Вона посміхається чоловікові, коли він робить маленький ковток.
-А ви доволі спостережлива. – Зазначає він.
-Лише щодо наших найкращих клієнтів. - Вона весело повертається. - Чи не так, Леві?
Вона обіймає його за худі плечі й притягує до себе.
Одного разу він дійсно збирається її отруїти.
-Рання зустріч. — каже чоловік, роблячи маленький ковток.
-О так, коли це почнеться?
-Щойно закінчилася.
-Ого, — сміється Ханджі. - Вимоглива робота, так?
-Задовільно. – Говорить він у відповідь й знову дивиться на Леві з легкою посмішкою. - Дякую.
А потім він сідає на своє місце, назад у куток кімнати, де він може сканувати решту місця щоразу, коли піднімає погляд з телефону чи латте.
-Чудово, — бурмоче Леві, відвертаючись і продовжуючи прибирати. - Чому б тобі просто не брати особисту біографію на касі? Це дійсно змусить усіх клієнтів почуватися комфортніше. З великою повагою, обслуговування на 100 балів.
-Та я просто поцікавилась. - Легко відповідає вона, насуваючи окуляри на ніс. - Людям подобається, коли проявляють інтерес.
-Тільки не від тебе. — каже Леві, очищаючи носики. - Ти психічка.
-Наполеглива психічка, — усміхається Ханджі, — дайте мені кілька тижнів, і я дізнаюся, чи він самотній.
-Він самотній. — бурмоче Леві.
-О, справді? — шепоче Ханджі, наближаючись. - І звідки ти це знаєш?
-Боже, — Леві закочує очі в її бік. - Нікому з такою масивною палицею в дупі не потрібен хлопець.
-Ах, хто взагалі казав, що він гей? - запитує Ханджі.
Леві закочує очі.
-Хіба ти не бачила цю довбану краватку Боло?
-Так? Ковбойські краватки Боло.
Леві рівно дивиться на неї.
-І яка твоя думка…?
-Я думаю, що це гарна краватка Боло.
-А я думаю, що це шмат лайна.
-Це так? – Дражниться вона. - А я подумав, що він тобі подобається.
-Мені ніхто не «подобається». — каже Леві, закінчуючи з пароваркою й повертаючись до стійки.
-Звичайно, — вона закочує очі, — на жаль, це не означає, що ти нікому не подобаєшся.
-Як я вже сказав, ти психічка. Скільки разів тебе у дитинстві кидали?
-Так, ми не про мене.
Ханджі посміхається, опускаючи окуляри одним пальцем і зводячи очима в бік кутка кафе.
Леві не дивиться.
-Херня.
-Хм.
Леві озирається через плече. Ханджі стукає пальцем по губі з легкою посмішкою.
-Що? - Леві хмуриться.
-Нічого, нічого. — Каже вона, відкидаючи чубчик з обличчя.
-Не кажи мені дурниці, — хмуро дивиться він. - Я знаю це обличчя».
-Що? Яке таке обличчя.
-Ти знаєш. -Він наполягає. – то саме: «давайте змішаємо експресо і мокко перед крапельницею, що може піти не так?» обличчя.
-Ну, можливо є, я просто подумала...
Вона замовкає, що насправді означає, що він повинен розвернутися та ігнорувати її, тому що це саме те, чого вона не хоче, щоб він робив. Але, мабуть, він не такий вже й розумний.
-Що? – Зітхає Леві.
-Ну, якщо ти настільки впевнений, що цього не станеться, можливо, ти хочеш спробувати свою вдачу?
Леві примружує очі.
-І що це, в біса, означає?
-Можливо, ти хочеш зробити це трохи цікавішим.
-Припини це загадкове лайно.
-Парі! – Завершує Ханджі, зводячи руки до стегон.
Леві хмуриться.
-Яка ставка?
-Б'юся об заклад: він запросить тебе на побачення. Протягом тижня.
-… Ти жартуєш, так?
-Якщо ти настільки впевнений, що про це не може бути й мови, чому б не спробувати щось отримати з цього?
-О так? І що саме, ха? - Леві пирхає. - Ти така ж бідна, як і я.
-Я, здається, пам’ятаю, що цього року у нас запланувані свята. І також я знаю, як ти любиш працювати в ці дні й готувати каву для наших кліентів. Здається, в тебе була одна субота минулого року. І мені, здається, я добре пам’ятаю жінку, яка намагалася переодягнути свою дитину на прилавку, тому що ванні кімнати були занадто повні…
Леві зітхає, відхиляючись назад і міцно схрещуючи руки. свята. Хто, на біса, це придумав?
-Звідки ти знаєш, що я не саботую це? — запитує він, повертаючи голову набік, щоб подивитися на неї.
-О, я просто відчуваю. І ще, можливо, я довіряю в твою чесність.
Леві дивиться в куток кімнати. Він сів на своє звичне місце, одну ногу схрестивши через коліно. Він робить маленький ковток і проводить рукою по волоссю. Леві відводить погляд.
-Добре. Я за. Один тиждень.
-Один тиждень.