Work Text:
Я зриваю голос. Все марно.
Світ вже не скаже, хто вклав мені в голову цю думку бездарну
Про те, що маю я обірвати зв'язки
З ним і з тобою. Ніби були на мені мотузки.
Ніби повинен був когось вбити, комусь вирвати очі, комусь язика.
Я нікому нічого не винен. І не повинен був. Та доля гірка.
Вона розливається смаком брудного дощу у роті,
Падає слізьми солоними, рожевими пальцями тягне за горизонт по болоті.
Болоті наших гарячих, рідних лісів.
Я тут виріс.
Тут тренувався, тут тілу своєму наніс
Тяжкі рани — фізичні і просто ментально важкі.
Я тут жив. Навіть коли нікого навколо не стало. Навіть коли слова боязкі
Розліталися від одного до іншого...
Навіть тоді я жив. Не існував. Я хотів більшого.
І що ж я мав собі на меті? Вже не згадаю.
Стати сильнішим. Помсти, гадаю.
Єдине, що пам'ятаю,
Це наш нескінченний потяг один одного вище стрибнути голови.
Ти був впертим. Нижчим на сім половин,
Хмурив брови — то сумно, то весело, то туманно.
Посміхався в усі тридцять два, вправи повторював за мною старанно.
Ти казав мені: "Ми як брати",
Казав: "Я тебе не покину. Сам збирався лайно гребти?"
Дорослі слова, як для такої, як ти, людини малої.
Зараз ти зростом з мене. Переріс і змужнів. І вже не блідої
Палітри твої вирази, рухи й хода.
Ти в руках моїх вже просто вода. Все забуто.
Встромлюю лезо глибше. Що ж я накоїв, Наруто?