Work Text:
Синмін прокидається ледь не з першими промінчиками сонця. Солодка втома та тепла рука Чана на талії все ще утримує його від бажання потягнутися та розім’яти м’язи. Тому все що він робить — спостерігає через вії за розслабленим та спокійним сном свого хлопця.
Припухлі від пристрасних та довгих поцілунків губи, скуйовджене кучеряве волосся роблять Чана дуже милим і комфортним. Бачити його таким розслабленим — це одна з базових потреб Синміна.
В обіймах Чана так зручно й тепло, що Синмін відчуває, як знову відключається, але не дозволяє собі цю розкіш. Обережно вибирається з обіймів Чана, щоб не розбудити його. Тихо збирає розкидані речі й безсоромно пригадує ніч і ту пристрасть, з якою він змушував Чана забутися.
На кухні Синмін знаходить залишений телефон і швидко перевіряє розклад. Від позначки, що о четвертій у нього заняття вокалом, трошки погіршується настрій. Бажання скасувати його таке велике, але Синмін не може собі цього дозволити. Хоча йому так сильно хочеться побути з коханим. Вимкнути телефони. Закритися в спальні й провести весь день в ліжку. Багато спати й займатися коханням, а потім замовити калорійної їжі. І на повтор попередні заняття в ліжку.
Але іноді реальність безжальна, тому Синмін вирішує, що вони обов’язково влаштують собі такий день, а весь час до сьогоднішнього заняття він проведе з Чаном. Йому потрібно впевнитися, що його коханий в порядку, і йому вдалося відлякати всіх його демонів та переживання.
Приготування заготовок легкого сніданку не займає багато часу, тому Синмін швидко завершує та йде, з невеликим підносом в руках, перевірити чи не прокинувся Чан. Але він все ще спить і це змушує серце Синміна танути. Йому так добре від того факту, що його коханий нарешті достатньо відпочиває.
Синмін залишає піднос із соком і легкими снеками на тумбочці, поруч з ліжком, і обережно лягає поруч. Складає руки під щоку та спостерігає за тихим сном Чана. Очі трохи злипаються й здається, що від відчуття комфорту та спокою він зараз теж знову провалиться в сон.
Але потім він помічає, як прокидається Чан, коли той шуршить простирадлами, заривається обличчям в подушку, потягується та після пробудження дивиться ніжним, майже хлоп’ячим, поглядом в очі Синміна. В ньому стільки безумовного кохання та обожнювання, що у Синміна ниє серце від того, скільки ніжності та турботи в цьому неймовірному хлопцеві.
Ще б трошки сильніше він любив себе та піклувався про себе, як про Синміна та всіх інших. Але після вчорашнього, Синмін так чітко усвідомив, що він готовий бути для Чана його якорем, його заземленням чи парашутом до його крил.
Він буде кохати його за двох.
Піклуватися та зцілювати поки Бан сам не буде готовий це розділити. Синмін буде це робити стільки скільки потрібно, але якщо це буде потрібно — завжди. Він готовий.
Така його мова безумовного кохання. Утопічна й жертовна.
— Хей, — хрипло каже Чан.
— Хей, — повторює Синмін.
Чарівна усмішка з’являється на обличчі Чана, яку Синмін віддзеркалює у відповідь. В тиші вони обмінюються ніжними поглядами, поки Чан знову не бере спробу почати розмову:
— Вибач за вч…
— Мовчи, будь ласка, — тихо каже Синмін та легко торкається пальцями зацілованих губ свого хлопця, — Добряче, я тебе вчора вимотав, — переводить тему, продовжуючи вивчати пальцями пухкі губи.
Чан мило хіхікає та залишає гарячий подих на пальцях Синміна.
— Є таке.
Тепло від грайливого настрою Чана затоплює Синміна до країв. Він не може стримати щасливу широку усмішку у відповідь. Він так його кохає. Це почуття ніби бульбашки шампанського — лагідно п’янить та надсилає яскраві іскри ендорфінів.
Як би існував прилад, який вимірює атмосферу настрою, то сьогодні він би зашкалював на показнику щастя та легкості. Те, що відчували ці двоє зараз, здавалося, сповнювало навіть повітря навколо коханням.
Для того, щоб віддячити Синміну за минулу ніч, за терпіння, турботу та безумовне кохання, він втягує його в грайливі поцілунки. Грається з темпом та інтенсивністю. Між короткими повільними поцілунками повторює палке й щире «Дякую».
А у Синміна серце заходиться в шаленому ритмі від емоцій, які він так яскраво відчуває. В голові паморочиться від почуттів, а в замружених очах стоять намистинки сліз. Кожне «дякую» розбиває та зцілює любляче серце.
З кожним поцілунком між цими двома запалюється вогонь пристрасті та бажання. Чан буквально навалюється на свого хлопця, намагається утримуватися на зігнутих руках, але бажання бути ближче таке сильне, особливо коли Синмін майже скулить від задоволення в його губи, з кожною короткою паузою між поцілунками, Або як відчайдушно чіпляється за оголені плечі та плутає волосся руками.
А Чан продовжує з різним темпом досліджувати улюблені чуттєві місця на тілі коханого. Спускається вологими поцілунками на шию Синміна, втягує ніжну шкіру гарячими губами та швидко відпускає з характерним звуком, від чого молодший під ним майже шипить, але водночас закочує очі від задоволення.
Чан обожнює зводити з розуму свого хлопця. Він обожнює Синміна. Йому так подобається в ньому абсолютно все: його сильний та незламний, перед будь-якими труднощами — характер. Його турбота, серйозність та іноді таке божевільне почуття гумору, від якого у Чана майже закінчується терпіння. А особливо йому подобається його чуттєвість та чутливість, Синмін знає всі межі Чана, а також чітко та безсоромно позначає свої — дозволяє все, що Чан хоче йому дати.
Тому і зараз він із легкою усмішкою на зацілованих губах насолоджується тим, як Чан змушує його божеволіти та розчинятися від його поцілунків і доторків до шиї, ключиць та плечей, але для цього Чану потрібно звільнити Синміна з цієї дратуючої футболки.
Відкинута футболка зачіпає склянку з соком, ледь не перекидає її, але Чан зосереджений на солодкому місці на тілі коханого — між шиєю та плечем. У Синміна від задоволення підгинаються пальці на ногах, все тіло одночасно напружене й розм’якшене, він інстинктивно чіпляється за оголені плечі старшого, щоб бути якомога ближче.
Десь між насолодою та реальністю, Синмін пригадує, що він хотів нагодувати коханого смачним сніданком. Тому в момент, коли Бан дає спокій його зацілованим вустам та переключає свою увагу на шнурок на спортивках Синміна, та стягує їх з нього. Молодший лише з другої спроби віднаходить свій голос, щоб промовити коротке:
— Сніданок. Я приг..
— Хочу тебе на сніданок, — рішуче заявляє Чан з вогнем в очах і знову цілує улюблені губи, груди та опускається на стегна.
Всі думки Синміна водночас зникають, він забувається в цій шаленій пристрасті та коханні. З кожним наступним дотиком і поцілунком — Чан віддячує йому за все. Зізнається в коханні. Боготворить. Возносить.
Пізніше Синмін збирається на вокал, але перед тим просить Чана залишитися вдома й відпочити. Спочатку Чан заперечує й наполягає на тому, що нічого не станеться, якщо він поїде в студію.
— Я в нормі.
— Іноді відчуття, що тобі дійсно п’ять. Чого ти такий вередливий? — Синмін знесилено хитає головою, погладжуючи обличчя коханого. Вдивляється в улюблені очі, уважно та ніжно.
Але щось в погляді та словах Синміна змушує його не вступати в конфлікт і погодитися на відпочинок. Тому він ніжно цілує Синміна перед тим, як відпустити зі своїх рук на заняття.
— Кохаю, — тихо видихає молодший із заплющеними очима.
— Я тебе більше, Кім Синмін.
Коли Синмін повертається, їхня двокімнатна квартира занурена в темряву. Лише у вітальні (прим. колишня спальня Чана) блимає телевізор, на екрані якого Синмін помічає чергову серію улюбленого аніме Чана.
Щодо самого любителя аніме — він спить, схиливши голову на м’який підлокітник. Синмін відмічає, що Чан, знову, уві сні виглядає дуже розслаблено та спокійно. Це змушує його серце приємно щемити, а також він задоволений тим фактом, що на столику поруч пусті тарілки та коробки від їжі з доставки.
Знати, що твоя кохана людина добре почувається та харчується — одне з базових налаштувань Кім Синміна. Від цього і він буде функціонувати добре та почуватиметься краще.
З легкою усмішкою Синмін збирає безлад, який залишився після перекусів Чана. Він намагається поводитися тихо, але щось все одно змушує Чана прокинутися.
— Ой, — дивується сонний хлопець.
— Привіт, — ніжно вітається Синмін, залишаючи на краю столика акуратно зібраний посуд і упаковки.
— Я не хотів засинати, — все ще трошки сонно говорить Чан, потираючи очі.
— Ти не хотів, а твій організм хотів. Йому було потрібно, — розсудливо каже Кім, сідаючи поряд і заглядає в улюблене обличчя.
— Але я хотів дочекатися тебе і покликати на побачення.
Рішучість та ніжність на обличчі Чана, робить Синміна слабким завжди. Це діє на нього кожен раз, як вперше, і не важливо скільки вони разом. Серце калатає шалено, але він намагається звучати буденно.
— Що ж…у нас попереду весь вечір, я досить рано закінчив сьогодні.
Чан швидко кидає погляд на годинник.
— Рано закінчили чи ти втік, щоб перевірити, як твій неврівноважений хлопець справляється? — з гірким смішком каже Бан.
— Перестань. Я дійсно закінчив рано. І з тобою все в порядку, — Синмін бере руки Чана у свої та продовжує зі всією щирістю дивитися в очі, — Це був просто важкий день. У нас у всіх завжди важкий період в час підготовки до камбеку. Ми всі живі люди.
— Добре.
— Добре.
Вони замовкають, але між їхніми поглядами ведеться німий діалог наповнений турботою та коханням. Чан ще декілька хвилин вдивляються в кохане обличчя, перш ніж першим порушити комфортну тишу:
— Кім Синмін?
— Що?
— Ти підеш зі мною на побачення? — з хлоп’ячою усмішкою каже старший, від чого його очі починають ще яскравіше сяяти, а на щоках з’являються такі милі ямочки.
— Звісно, Бан Крістофер Чан.
Вони одночасно тягнуться один до одного, щоб скріпити їхню домовленість поцілунком, але він від самого початку це не відповідає за критерієм невинного поцілунку. Бан Чан майже жадібно накидається на губи молодшого. А Синмін за ним поспішає, цілує у відповідь так само нестримно.
Із зусиллям Чан відривається від губ Синміна та важко видихає:
— Ми зараз залишимося тут.
— Теж непогано, — майже несвідомо промовляє Синмін і тягнеться із прикритими очима за новим поцілунком.
— Ні, нам треба розвіятися, — наполягає Чан.
— Добре.
Але знову їх притягує одне до одного наче магнітом. Їхні вуста з’єднуються у новому поцілунку, руки блукають по тілах, плутаються у волоссі.
— Все. Нам треба зупинитися.
— Ага…, — погоджується Синмін, але знову лине до Чана.
Це змушує їх разом дзвінко розсміятися. Вони такі шалено закохані.
Згодом після швидкого душу, Синмін стоїть в одному халаті перед шафою та задумливо дивиться на свій одяг. Він зовсім не знає, що йому вдягнути, адже Чан не сказав, де буде їх побачення.
Босими ногами Синмін тихенько проходить у вітальню, щоб запитати Чана про їхнє побачення, і застає його за тим, що старший зосереджено працює у своєму ноутбуці.
— Ти невиправний і не вмієш відпочивати, — хитаючи головою з легкою усмішкою каже Синмін.
Бан Чан з ніяковою усмішкою підіймає очі на свого хлопця, поглядом наче промовляючи «Вибач? Але ж ти мене все одно таким кохаєш?».
Звичайно він кохає й розуміє. Вони всі занадто прискіпливі до себе та до того, що роблять. Відпочинок — розкіш.
Чан відкладає ноутбук і підходить до молодшого й притягує його до себе за пояс білого халата.
— Кім Синмін, ти чого все ще не готовий? Ти не хочеш йти зі мною на побачення? — спокусливим голосом шепоче Чан та притягує Синміна до себе.
Виріз халата оголює ключиці молодшого й Чан не втримується, залишає там теплий короткий поцілунок.
Синмін задихається. Ця зона його криптоніт.
— Якщо ти зараз продовжиш, то ніякого побачення точно не буде, — невдоволено бурмоче Кім, аби замаскувати своє бажання продовжити почате, — Я саме хотів запитати що мені вдягти, куди ми йдемо?
— Вдягайся так, як тобі комфортно. Ти неймовірний завжди. У будь-чому, — серйозно та щиро каже Чан і знову залишає гарячий поцілунок на ключиці молодшого.
А у Синміна знову голова обертом і земля пливе з-під ніг. І не тільки через поцілунки в чутливе місце. Слова Чана наповнені таким теплом та обожнюванням, що Синмін готовий розплакатися.
Його кохання таке щире та чисте.
Вечір теплий та приємний, тому Синмін, в протилежність базовому чорному луку Чана, обирає бавовняний сірий спортивний костюм під білі масивні кросівки.
Вони так ідеально доповнюють один одного. І це, звичайно, стосується не лише сьогоднішніх луків для прогулянки.
Коли вони спускаються на ліфті, Чан стоїть позаду Синміна та легко притискає його до своїх грудей та вдихає запах його свіжовимитого волосся. Молодший лине до нього, ніби хоче розчинитися в цих обіймах. Його улюблене місце у всьому світі — теплі та надійні обійми коханого.
З будівлі вони виходять майже окремо, тримаючись на невеликій відстані й швидко зникають в тонованому автомобілі служби таксі бізнес-класу. Але в дорозі вони все одно обережно знаходять теплі руки одне одного та їдуть так до самого пункту призначення.
Автомобіль акуратно паркується на майже пустій стоянці перед будівлею, де знаходиться нова студія Чана. Це багатоповерхова новобудова з великою кількістю все ще порожніх приміщень. Тут і вдень не так багатолюдно, що казати про вечір п’ятниці. Тому Чан дозволяє собі бути майже поруч з Синміном, іноді торкаючись його пальців, поки вони проходять до входу.
Синмін мовчки йде поруч з Чаном не ставлячи жодних питань, поки вони не опиняються в його студії.
Його творчий простір. Його мікровсесвіт. Його Кімната Чана.
Невідомо, що очікував молодший, але кімната виглядає звично. Жодного натяку на хоч бодай якусь романтичну атмосферу. І тут він розуміє.
— І все ж таки, ти дійсно невиправний. Наше побачення лише привід прийти на студію? — театрально починає Синмін, але в його словах жодного засудження.
Навіть якщо все ж таки Чан вирішив попрацювати, Синмін радий просто скласти йому компанію. Бути поруч.
— Ні! Ну це просто невелике відхилення від маршруту, — гаряче запевняє Бан, — Мені буквально одну річ треба зробити, — він зворушливо усміхається й заглядає в улюблене обличчя.
— От що мені сказати? Звичайно роби все що тобі потрібно, — трохи драматично продовжує Синмін з грайливою усмішкою й збирається зручненько вмоститися на дивані, але його зупиняє тепла рука старшого.
Бан Чан притягує його до себе і швидко цілує.
— Дякую. Ти найкращий.
Поки Чан працює, Синмін гортає інтернет. Закидує в закладки аніме, яке може їм з Чаном сподобатися. Робить короткі позначки в електронний щоденник, щоб потім написати розгорнуті думки в паперовий.
Коли Синмін вперше позіхає, він ніби повертається в реальність. Швидкий погляд на годинник вказує на те, що вони вже тут досить довго, і судячи з того, як зосереджено Чан вдивляється в монітор та клацає мишкою — це може тривати ще довго.
Тому Синмін ухвалює рішення безсоромно відірвати Чана від роботи — що ніхто ніколи не дозволяв собі зробити.
Кім обережно підходить зі спини, нахиляється та гаряче шепоче на вухо, трохи торкаючись губами:
— Коханий, у нас були плани…
Від здивування Чан наче повертається в реальність, він обертається та дивиться на Синміна широко розкритими очима.
— Синмін? — шепоче Чан, все ще не до кінця розуміючи, як він випав із реальності та захопився роботою, — О, Боже…вибач…я знову це зробив. Захопився роботою.
Молодший обережно обходить його крісло та стає перед Чаном, бере в руки його обличчя й заглядає в очі.
— Тшш. Припини просити вибачення. Все в порядку. Я просто нагадую.
Синмін ніжно гладить збентежене обличчя свого хлопця й цілує. Заспокоює. Запевняє.
Все закінчується тим, що Синміну дійсно вдається розвіяти тривогу Чана і вони вже цілуються на диванчику.
Між поцілунком у Синміна виходить вимовити ціле речення, хоча його дихання трохи нерівне.
— Тепер Кімната Чана буде ще більше моїм найулюбленішим місцем. І я не лише про запис партій.
— Ти…, — з ніжністю видихає Чан, і знову цілує.
Коли нарешті вони покидають студію й опиняються на вулиці, Чан стає перед Синміном і ніяково засовує руки в кишені.
— Насправді, я не спланував побачення, — але швидко додає, — Проте я, правда, дуже хотів кудись з тобою піти.
— Все в порядку. Мені не потрібно нічого. Я просто хочу бути з тобою. Мені цього достатньо.
— Але ти заслуговуєш цього всього. Більше уваги, — Чан виглядає таким засмученим.
Синмін підходить ближче.
— Мені тебе достатньо, — швидко цілує й відступає.
— Можемо хоча б взяти щось й прогулятися. Або потім можемо повернутися сюди й піднятися на дах студії. Там гарний вид.
Вечір проходить чудово й майже блискавично. Вони гуляють в парку, розмовляють про все на світі. Фліртують, жартують й дражнять один одного спокусливими доторками чи поглядами.
Це дуже схоже на справжнє невимушене побачення.
Пізніше вони все ж таки беруть гарячий фруктовий чай та солодощі й підіймаються на дах будівлі студії Чана.
Ближче до опівночі розмови стають більш щирими та відвертими. Тому коли вони вже майже допивають свій чай й закінчують перекус, Чан починає вголос роздумувати про те, як він хоче прожите щасливе життя. Бути успішним гуртом. Створювати музику.
— І я хочу бути з тобою завжди. Твоїм найкращим другом. Твоїм партнером. І..хочу в майбутньому завести собаку в нашому будинку, — рішуче та ніжно закінчує Чан, і схвильовано дивиться на хлопця поруч.
А тим часом Синмін сидить не рухаючись і не дихаючи, поки любляче серце відбиває біт кохання.
— Бан Крістофер Чан, це що…? Освідчення? — здивовано шепоче молодший, приховуючи свою емоційну реакцію за грайливим тоном.
— Так, — просто відповідає Чан.
— Що?
— Що? — через хвилювання Чан віддзеркалює схвильовану реакцію Синміна, — Я кохаю тебе, Кім Синмін. І хочу бути з тобою завжди.
— А я кохаю тебе, — Синмін підсідає ближче й тремтячими руками бере руки Чана у свої.
— Але нехай тебе не лякає це зізнання, я дійсно освідчуюся тобі. І ми обов’язково заведемо собаку і будемо разом жити, відпочивати та ще багато всього. А також, звісно, будуть моменти, коли я буду знову трохи губитися у своїх думках. Емоційно закриватися тощо. Але я обіцяю, я буду краще старатися бути кращою версією себе, щоб бути гідним партером тобі…тому що…, — Чан зупиняється, через бурхливі емоції у нього зривається голос, а очі наповнюються сльозами. — Ти — мій всесвіт, Кім Синмін. Я тебе безмежно кохаю.
Так багато емоцій й думок проноситься в голові молодшого, він намагається втриматися хоч за щось й дати гідну реакцію на таке щире зізнання, але все одно губиться десь на середині.
Тому він поки просто ніжно цілує свого коханого під зоряним небом. Довго, солодко й чуттєво. Вкладаючи в поцілунок всі не вимовлені почуття та слова.
Пізніше він обов’язково також раптово й емоційно освідчиться Чану, а поки він з теплом у серці приймає зізнання коханого. Подумки дякуючи всесвіту за нього в його житті.