Work Text:
Звук барабанів розриває тишу та тягне за собою ритм, до якого майже одразу додається гітара. Плавна мелодія звучить ехом, поки дівчина біля мікрофону поправляє светр. Ніхто навіть не підозрює, наскільки пісня важлива для солістки. А особливо — для однієї з присутніх на концерті
І її голос все ж звучить. Він хриплий. Дівчина віддає всю себе пісні. Їй важливо це. Вона співає лише для однієї людини, всі інші — як фоновий режим. Лише одній людині вона готова зичити светр, аби зігрітися. Лише одній людині вона хоче дарувати цілунки. Та лише одну людину вона вважає домом. Мія Осаму готова присвятити ще не одну пісню Каґеямі.
"— Я лише хочу весь світ в своїх руках."
І Осаму має його. Весь її всесвіт — це Каґеяма Тобіо. Та сама Каґеяма, з якою їхня перша зустріч вийшла дуже змазаною через Ацуму. Клятий близнюк. І те, як вони далеко зайшли з такого знайомства, здається такою далекою, недосяжною мрією для тодішньої Мії Осаму. Зараз же вона чітко знає, що має свій всесвіт, і готова на все заради нього.
"— Вона знає про що я думаю."
Звісно, Каґеяма знає. Вона стільки часу вже з Мією. Вона розуміє її з півслова та півподиху. Їм навіть не потрібно розмовляти в присутності одна одної. Дівчатам комфортно без слів. Вони настільки різні, проте настільки схожі. Це лякало спочатку.
"— Немає нічого що я не хотіла б розповісти."
І правда. Із їхнім розумінням одна одної приходила і міцна довіра. Сидіти вечорами та гладити чуже волосся, слухаючи про проблеми в навчанні чи з сім'єю, Осаму могла завжди. Тобіо ж завжди слухала все, лежачи в Мії на грудях. І вони справді ділилися всім. Як можна не поділитися з своїм всесвітом чимось? Окрім сюрпризів.
Від строфи про зняті сорочки, Каґеяма зашарілась. Як добре, що Мії зі сцени не видно. Проте вона так добре знає Тобіо, що все ж впевнена, що та червона. Тому всім видно, як вона усміхається на цій фразі та далі продовжує співати.
А пісня зачіпає до душі кожним словом. В кожен рядок вкладені почуття Осаму, які вона може висловити лише піснею. Сказати Каґеямі це прямо зі сторони виглядало би дивно.
В самої ж Тобіо буквально мурахи по шкірі табунами бігають. Вона вслухається та ще більше розуміє, як вона кохає Осаму. І що, якби вона була поруч, то точно зігріла б своїм светром. Адже Каґеяма знову занадто легко вдягнена для нічного концерту. Вона майже одразу вилетіла з тренування на концерт і не мала часу навіть додому заїхати. Осаму лише тяжко зітхне та знову попросить слідкувати за здоров'ям, кутаючи в светр.
Це не вперше і точно не востаннє. Вже стільки разів Каґеяма опинялась на концерті надто легко одягнута. Осаму інколи навіть хотіла заборонити приходити на концерти, адже час для її коханої надто незручний. Навіть обіцяла особисті концерти. Проте Каґеяма, як баран, вперлась — ні і ні. А Мія і звикла, хоча й особисті концерти Тобіо все ж має.
Осаму ледь не плаче від почуттів. Вона так довго підбирала, що сказати та як. Підготовка до виступу здавалося була безкінечною. Купа репетицій та змін. Але от, вона співає лише для Каґеями. І їй важливо, аби Каґеяма відчувала те, що відчуває вона.
"— Закохані серця б'ються в унісон."
Воно і справді так. Лежачи в тиші, це було помітно найбільше. Тихе дихання та чуже серцебиття, що настільки рідне, що ти навіть не чуєш свого. Та навіть не в обіймах було помітно наскільки вони закохані. Ацуму лише й робив вигляд, що блює (він просто заздрить). Насправді ж саме він і звів їх, чим вихвалятиметься завжди, напевно.
"— Всередині тепло, а на вулиці починається злива."
Навіть якщо кожного разу в зливу вони сиділи в теплій квартирі, Осаму продовжувала гріти вічно холодну, наче жабеня, Каґеяму своїм светром. Тобіо не крала чужі светри ніколи, вона лише міцніше опинялась в обіймах коханої на підвіконні та спостерігала за зливою надворі. Тоді на її душі найспокійніше. Вона вдома. Вона з Осаму. Каґеяма, прислухаючись до чужого серцебиття, завжди засинає в такі моменти. Мія тільки за, хоч колись її всесвіт має відпочивати.
"— Тут надто холодно, тож дозволь мені тримати твої руки в рукавах мого светра."
Пісня стихає, а Каґеяма помічає, що її обличчя мокре від сліз. Але навіть отямитися вона не встигає, як сльози витирають тими ж рукавами, а потім міцно прижимають до себе, шепочучи про те, як Тобіо легко вдягнена. На них ніхто не звертає уваги, тому весь час Мія й далі гріє Каґеяму обіймами та рукавами светру.