Work Text:
На небі ясним світлом простягаються ліхтарі, які сьогодні, як і рік тому запустили віруючі для своїх божеств. Свято середини осені - чудове. Здається, що під час нього навіть зорі не сміють сяяти, аби не затьмарити віру послідовників.
-Мін-дзе подобається цей пейзаж?
Запитує п’яна і напівсонлива Цінсюань, безсоромно притискаючись грудями до руки Мін Ї.
Мін Ї швидко переводить погляд з Цінсюань на небо, а потім знову повертається до дівчини. Повелителька землі не говорить, що цей вигляд здається їй чужим. Так само не говорить про те, що все на небесах здається їй чужим, хоча від самого початку це мало належати їй. Жінка знає, чим все закінчиться: Цінсюань засне на її плечі, навіть не здогадуючись, як сильно володарка землі хоче переламати цю струнку шию, відчути як хребці хрустять в її руках. Можливо двісті років назад - це все ще було б через ненависті. Невже саме через ненавість Мін Ї хоче притягнути Цінсюань ближче, притискаючи до грудей, до серця, аби та не втекла? Через ненавість повелителька землі накриває верхньою одежою ці оголені плечі, бо вночі холоднішає? Ці всі почуття викликає ненавість? Якщо так, то «Мін Ї» мріє ненавидіти Цінсюань вічно.
-Мін-дзе досі тримає злість на цю дзедзе через той випадок? - питає дуже сонливо Цінсюань, зручно влаштовуючись на чужому плечі.
Повелителька вітру притискає чорну накидку ближче до себе.
Чорний колір дивно гармонує з цим ніжно зеленим ханьфу. Так, ніби Цінсюань потрапляє під чари ночі, в якій можна заплутатись у нічних кошмарах. Це виглядає до чого неправильно, але водночас найправильніше на світі. Тільки Хе Сюань яка живе у темряві може зламати її. Нікому більше не дозволено.
Мін Ї дозволяє Цінсюань притиснутися ближче, але не може знайти відповідь чому. Вона лише дивиться на щойно засопівшу дівчину, та не розуміє цих почуттів. Ніби Цінсюань була світом, але й не так.
"Це не мало належати тобі", - шепоче темрява. Це боляче, але це правда - темрява не бреше. Темрява ж рідніше за світло. "Колись це обов‘язково закінчиться. Колись, не зараз. Ще не час." - Думає вона. А й дійсно, ще не час…