Work Text:
Дивилась на бліде обличчя жінки,
Що навіть не вронила і сльози,
І пальцями зім'яла ті сторінки,
Що стали передвісником біди.
Цей лист призначений не їй —
Його отримати повинна була Мара,
Бо що до нього чортовій Мінся?
Та краще би це бу́ла зрада,
Ніж та байдужість сірого лиця.
Вона його ніколи не любила,
Не спробувала навіть вберегти.
А Марі серце рве за брата й його сина.
Його нема... Лю Мену тут рости.
Його нема. Так хочеться, аби була помилка,
Та сердце відчуває, що нема.
Його... нема. І плачеться так рясно й гірко,
Кричить беззвучно, начебто німа.
Цей лист повинні були надіслати Марі.
Вона б не бачила обличчя Лю Мінся,
Коли та передала звістку про удари,
Про те, що Мики з ними вже нема...