Work Text:
Дадзай понад усе полюбляв, коли вони могли знімати кімнати в невеличких готелях, або одразу в приватних будинках. Останнє траплялося рідко, тому що пошук даху над їх головами зазвичай брав на себе Чюя, а він віддавав перевагу великим готелям із задрипаними пластиковими меблями, але функціонуючим душем, ніж шансу залишитися без достатнього напору води, щоб ретельно вимитися.
Чюя був менш терплячим до бруду й крові ніж Дадзай.
Однак зараз Чюя був відсутній. Він увійшов у перше місце з вільними кімнатами, яке тільки зміг відшукати — маленький двоповерховий готель із дерев'яними стінами й гарячим джерелом — посадив Дадзая в їдальні ресторану, швидко замовивши вечерю та чай, і надав наказ не рухатися ні на міліметр.
— Якщо я дізнаюся, що ти втратив ще хоча б одну краплю крові, Дадзаю, то благай по допомогу, бо я прикінчу тебе власними руками.
Він послабив хватку під рукою Дадзая, щоб дозволити йому обережно впасти на м'яку лавку, і Дадзай був би більш здивований турботою, якби не був таким зайнятим відчуттям вдячності за це. Головний біль убивав його.
Чюя фиркнув, насуплено дивлячись на нього, після чого пішов, щоб особисто зустрітися з їх інформатором.
Звісно, Дадзай негайно рушив до бару.
Все було добре; більшість кровотечі сталася через кулю, що пробила його плече, і Чюя зашив це поранення в задній частині ворожого фургону, перш ніж принести його сюди. У нього було запаморочення, так, і його плече скиглило від кожного руху, незважаючи на знеболюючі, але в його думках було декілька більше речей ніж просто переконатися в тому, що він зцілився до ідеалу.
Наприклад, чарівна, чарівна донька домовласника.
— Юі-чан, — Дадзай захихікав у її напрямку, коли вона обійшла стіл, щоб принести йому десерт. — Втечімо разом?
Вона поставила тирамісу перед ним, змусивши порцелянову чашку біля його руки затруситися й пролити декілька крапель кави.
— Це хоча б колись спрацювало? — запитала вона, не вірячи.
— М-мх. Я романтик.
Це змусило її розсміятися, всім тілом і голосно в темряві кімнати. Дадзай усміхнувся, спостерігаючи за тим, як вібрує її шия й широка, м'яка ділянка шкіри над коміром. Він відчував, як до власної приливає пал крові, яку він зараз не міг собі дозволити марнувати. Вона буквально намагалася змусити його зомліти.
Він ударився головою о прилавок, граючись ложкою з краєм тарілки, але не торкаючись їжі.
— Чи можу я замовити щось випити?
— Звісно, — сухо відповіла Юі, повертаючись до бару. — У нас є кола.
— Я хочу ром.
— У такому випадку я хочу твої документи, дитино.
Дадзай голосно зітхнув.
— Запевняю, я достатньо дорослий, щоб показати тобі найшаленішу ніч у твоєму житті, — сказав він, дивлячись на неї скоса й звабливо блимаючи віями.
Юі й сама не мала бути старшою за вісімнадцять, але її погляд був достатньо критичним, щоб його вельми шістнадцятирічна персона відчула себе дуже, дуже юною. Дадзай відпив свою каву, щоб приховати рум'янець, який, як він відчував, уже здіймався шиєю. Добре, що в ньому не було достатньо крові для того, щоб зовсім зчервоніти.
Якщо б це був Люпін, він би вже був п'яним; але це не Люпін, це навіть не Йокохама, а Дадзай ніколи не мав легальних документів, чи бачив користь у фальшивих. Бари під захистом портової мафії ніколи не відмовляли йому в подачі будь-чого. Однак Юі не знала, хто він такий. Можливо, вона навіть не знала, що таке портова мафія.
В якомусь сенсі це було освіжаюче. Дадзай нечасто зустрічав людей, чия думка про нього ґрунтувалася виключно на зовнішньому вигляді й короткому огляді на його особистість. Він розважав себе тим, що стежив за Юі краєм погляду, поки їв свою їжу й намагався відновити хоча б трохи втраченої енергії, паралельно дякуючи небесам за високих дівчат із широкими стегнами.
З замріяності його вирвала рука, що опустилася на прилавок із силою, яка б змусила дерево роздробитися.
— Що, — Чюя зашипів йому у вухо, — я тобі сказав?
— Тобі треба говорити більш конкре—
Чюя голосно застогнав, схопив Дадзая за комір і певно націлюється шпурнути його прямо скрізь стіну від свого розчарування, тож Дадзай підіймає обидві руки на знак капітуляції.
— Я тільки перемістився від лавки сюди! — запротестував він. — Нічого більше.
— Ти не повинен був рухатися взагалі.
— Спитай Юі-чан, Чює. Я був зразковим гостем.
Чюя відрикрив рот і одразу закрив від спантеличення.
— Хто нахуй така Юі-чан?
— Певно це я, — відповіла Юі.
Вона спиралася на прилавок трохи подалі від них, тримаючи цигарку перед губами й зацікавлено дивлячись на них обох. Вона розпустила пучок, що був у неї хвилину тому, і довге розплетене волосся тепер гарно розпустилося по її згорбленим плечам.
Дадзай дійсно не мав можливості позбутися цього дурного дитячого рум'янця, поки він у її присутності.
— Оу, — просто сказав Чюя, випустивши комір Дадзая. Він випрямився й схилив голову в її напрямку, до незвичності ввічливо. — Перепрошую за це, Міс.
— Не переймайся, — Юі посміхнулась у відповідь. — І не звертайся до мене Міс, просто Юі. Ви вдвох лишаєтесь у жовтій кімнаті, правильно?
Дадзай поцупив шляпу з голови Чюї та відповів:
— Та, залишаємось, — задоволений, коли Чюя знову повернув розгнівані блакитні очі до нього. Він натягнув шляпу на себе.
— Круто, — сказала Юі. — У нас міжсезоння, тому зараз тут тільки ви, як бачите, — Дадзай відірвав свій погляд від Чюї, щоб подивитися на неї: вона обвела жестом пустий ресторан і всміхнулася: — Ви, хлопці, насолоджуйтеся водою, добре?
Чюя знову їй кивнув, досі з цим дивним, замкненим виразом обличчя. Він виглядав майже сором'язливим.
Дадзай не мав можливості розпитати, бо Чюя відразу звернувся до нього:
— Ти поїв?
— Так, мамо, — відповів Дадзай. — Я навіть з'їв десерт разом із кавою.
— Ще раз так мене назвеш, і я тебе вб'ю. І йди нахуй, ти ніколи, бляха, не спиш, коли випиваєш каву після шостої...
Дадзай любовно спостерігав за тим, як він буркоче, його погляд на мить зупинився на фіолетово-блакитному синці, що розповзався в Чюї на лобі від удару, що той не зміг передбачити. Чюя змив найгіршу частину бруду, що псувала їх вигляд до того як вони дісталися готелю, але Дадзай досі міг побачити коричневу засохлу кров прямо під скронею Чюї. Його комір був увесь заплямований нею. Юі, ймовірніше, не могла цього побачити, але це було б очевидно, якби вона стояла хоч трохи ближче.
— Тобі слід прийняти душ, — м'яко сказав Дадзай.
Очі Чюї розширилися, і він прикрив рукою слід після того, як Дадзай кинув туди погляд.
— Тобі слід прийняти душ, — пробурмотів він, так само тихо. — Не мене підстрелили.
— Давай спробуємо гаряче джерело.
— Бля ні. Я прийму душ, а потім вирубаюсь. Ти можеш сам тягнути свій власний зад цими сходами, Дадзаю.
Він забрав свою шляпу з голови Дадзая й голосно пішов по дерев'яній підлозі. Дадзай звик до того як Чюя використовує свою силу таким чином: вдає себе гучнішим і громаднішим та більш загрозливим, ніж він може здаватися напочатку, постійно параноїдальний, завжди насторожі. Відчуття близькості від цього було заспокійливим після такого напруженого дня.
— Твій друг милий, — сказала Юі.
Дадзай повернув голову, щоб подивитися на неї. Вона востаннє затягнулася цигаркою, загасила недопалок у керамічній попільничці, що стояла на прилавку, і витягнула руки над головою так, що її тіло здалося ще довшим. Дадзай упивався видовищем, коли відповів:
— Він як мінімум на дві голови нижче за тебе.
— То й що? — Юі пирхнула. — Він ввічливий. Гарно виглядає, — погляд, яким вона його обдарувала був веселий, і її руки радісно звісились по боках, коли вона знову змінила позу. — Тобі варто повчитися.
Вона пішла на кухню, підморгнувши на прощання. Після цього Дадзай ще довго непохитно сидів за баром, спостерігаючи за тим, як незворушні нічні тіні тріпотали кожен раз, коли жук підлітав надто близько до помаранчевих ламп, що висіли вздовж стін. Він розмірковував, яким взагалі бісом хоч хтось міг подумати, що Чюя милий.
Він відчув спазм у шлунку, не дивлячись на те, що більше не був голодним.
Помитися з травмою плеча було мукою в абсолютно кожному значенні цього слова. Дадзай кинув намагатися розплутати однією рукою марлю, у яку він був увесь загорнутий, і вирішив просто зрізати її з себе ножем Чюї, який він поцупив із одягу, що лежав на одному з ліжок у кімнаті на поверсі вище. Чюя досі був замкнений у ванній кімнаті.
Було боляче знімати одяг. Було боляче, коли він сів на низький табурет біля ванни, коли він нахилявся вперед і назад, щоб намилитися, коли він просто протер шкіру навколо поранення. Шви, що наклав Чюя були хороші, але все одно боліли, а Дадзай не міг випити ще знеболювальних як мінімум наступну годину.
Дадзай роздумував, наскільки Чюя розгнівається, якщо він зараз вип'є ще трохи, і в нього буде невеличке передозування. Бо він не хотів мучитися від болю, поки витирає свій власний зад.
Принаймні вода в джерелі була достатньо гарячою, щоб відволікти його від кульового поранення. Дадзай зашипів, коли тільки опустився в неї, змушуючи себе не рухатись надто різко. Знадобилося більше часу ніж зазвичай, щоб відчуття задушливо гарячої води змінилося на мляве оніміння, але, коли це сталося, він майже застогнав від полегшення. Мурахи побігли шкірою голови, зменшуючи напруження й змушуючи кожен м'яз у тілі розслабитися. Дадзай думав, що міг би так потонути й залишитися щасливим із своєю долею.
Хвилинами пізніше голосний сплеск перервав відчуття блаженної порожнечі. Дадзай закашляв, коли вода потрапила йому в обличчя, рука зарухалась краєм джерела, шукаючи держак ножа Чюї.
— Це я, бовдуре, — сказав голос Чюї.
Рука Дадзая впала назад у воду. Він закліпав очима, поки ті не звикли до пари й зустрілися з очима Чюї на протилежній частині басейну.
— Я думав, ти йшов спати, — сказав він спокійно.
— Не спалося. Спробую також насолодитися місцем.
— Чому, Чює? — промовив Дадзай, розтягуючи слова й усміхнувся. — У тебе, випадково, не стрес?
Добре, що ноги Чюї були закороткими, а басейн широким, тому що Дадзай був упевнений, що відчув під водою удар, який пройшовся дуже близько до його ноги.
— У мене від тебе буде виразка, клянуся Богом, — застогнав Чюя.
— Принаймні, я хоч щось тобі даю.
— Я втоплю тебе нахуй.
Дадзай голосно розсміявся, вода забрижилась біля його рота. Волосся на потилиці й коло вух теперь змокріло, м'яко приставаючи до щік. Деякі локони були достатньо довгими, щоб майже доходити до підборіддя — незабаром доведеться підстригтися.
Він почув як Чюя зітхнув зі своєї сторони, побачив, як той розслабився, спираючись на край каміння й поклавши на нього ж голову. Це було маленьке містечко, ближче до гір ніж до моря, і повітря було зовсім не таким, як удома. Над ними не було даху, тільки трепет оголеного вітру й широка смуга яскраво освітлених зірок. Осінь була в самому розпалі. Високе дерево, що здіймалося за готелем, можна було побачити з місця, де сидів Дадзай, і гілля його було гострим та безлистим.
— Батько Юі-чан володіє цим місцем, — сказав Дадзай, дивлячись угору на стемніле небо. — Але, оскільки нікого немає в цю пору року, інколи він дозволяє їй працювати тут самостійно. Вона навчається в старшій школі. Планує вступати до коледжу в Токіо. Близнюки.
— Ти фліртував із нею чи збирав інформацію? — сонно буркнув Чюя.
— А є різниця?
Чюя кинув на нього не вражений погляд. Дадзай хихікнув.
— Не те щоб ти знав, якщо вона є, Чює, — глузував він.
— Пішов нахуй. Я знаю як фліртувати.
— Це ще треба побачити.
Чюя виглядав так, наче ось-ось знову спробує його вдарити. Дадзай забрав у нього цю можливість, використовуючи свої достатньо довгі ноги, щоб вдарити Чюю п'яткою по стегну, змушуючи того ругнутися під ніс і шльопнути Дадзая по щиколотці.
— Ти ревнував? — продовжив Дадзай, тон легкий і захоплений. — Здається, я дуже сподобався Юі-чан.
— Мені нецікаво, — прошипів Чюя.
— Звісно. Тебе не цікавить одна з найгарячіших дівчат, яких ми коли-небудь тільки бачили.
Чюя не відповів.
Спазмуюча, бридка нудота, з якою Дадзай зіткнувся раніше, знову пройшлася шлунком. Він спостерігав за тим, як Чюя рішуче проігнорував його погляд і згорнувся в комфортнішу позу навпроти каміння, руде волосся приставало до його шиї та з однієї сторони обличчя. Один локон майже лагідно звивався коло його губ.
Чомусь Дадзай не міг позбавитися слів Юі, що лунали у нього в голові. Це змусило роздратування здійматися його спиною, плечі напружитися, знову пронизуючи поранення болем і цілком руйнуючи головну мету гарячого джерела.
Його рот знову відкрився, перш ніж він встиг себе стримати:
— Ну, не те щоб вона була зацікавлена у тобі. Чи хоч якась дівчина, якщо на те пішло.
— Дадзаю, — видихнув Чюя, потираючи мокрою рукою обличчя. — Облиш вже цю тему.
— Ти закороткий для цього. Занадто дратівливий. Грубий, галасливий, нестерпний—
— Я вже сказав, що мені начхати! — він уже майже кричав, і це не був той безпечний крик, до якого він зазвичай вдавався — його очі були темні, коли він знову подивився на Дадзая, його обличчя скривилося в гримасі, починаючи від синця, що багряв над скронею. — Я, бляха, не зацікавлен у Юі, — виплюнув він. — Задоволений? Ти можеш повністю залишити її собі. Хоч одружися з нею — мені начхати.
Але роздратування не проходило, так само як і раптова необхідність Дадзая вчиняти біль єдиним методом, який він знав.
— Давай тоді дізнаємось, — сказав він низько, з насолодою спостерігаючи за тим, як шия й плечі Чюї напружилися від його тону. — Давай дізнаємось, який у тебе типаж, Чює. Розкажи мені все про дівчат, які відмовили виділити хоч трохи свого часу твоїй страхітливій пиці.
— Таких немає, — відповів Чюя, зціпивши зуби.
Дадзай холодно розсміявся.
— Звісно. Тому що ти б не знав як заговорити з дівчиною навіть, якби від цього залежало твоє—
— Таких немає, бо мене не цікавлять дівчата.
Відрізок часу, який знадобився Дадзаю, щоб зрозуміти сенс цих слів, був до ніяковості довгим. Його рот закрився, подих перехопило, і очі зустрілися з поглядом Чюї над гарячою водою.
— Ти... — він почав, перш ніж краще про це подумати.
Чюя вже був напруженим, але його шия запульсувала через звук голосу Дадзая. Його губи були стиснуті так, що Дадзай міг зрозуміти, що той хотів їх кусати, але не хотів бути спійманим на цьому. Репет темної, густої енергії в шлунку Дадзая нарешті зник, але тільки, щоб замінитися чимось схожим на сором чи зніяковіння.
— Ну, — він спробував знову й облизав губи, щоб трохи заспокоїти нерви. — Що тебе тоді цікавить?
Чюя відвернувся від нього, і це не викликало в Дадзая хоч трохи відчуття того задоволення, на яке він сподівався раніше.
— Мені треба намалювати тобі йобану картинку? — спитав він.
Його голос звучав грубо. Був натягнутий майже до того, щоб луснути.
— Ні, — сумирно відповів Дадзай.
Вперше з моменту їх зустрічі він вирішив, що пожалкував про те, що штовхнув Чюю за його межі.
Чюя не рухався з місця й більше не дивився на Дадзая. Усе його тіло виглядало як натягнута пружина, достатньо туга, щоб хоча б один крок у неправильному напрямку змусив би її вискочити геть-геть і далеко, настільки, що більше не можна буде здогнати. Цього було задосить для усвідомлення Дадзаєм того, що Чюя в цю мить почувався набагато гірше, ніж він, і, що йому варто знайти спосіб це виправити.
Він загасив власні вуглинки інтересу, що палали в думках (як ти зрозумів чому не розказав мені як ти був упевнений) і притулився ближче до стінки басейну, поки його плече не напружилось від контакта, а спина не заболіла від твердості каміння.
— Хтось іще знає? — спитав він так безтурботно, як тільки міг.
Чюя зашипів, немов від опіку. Його рука тремтіла, коли він прибрав волося від обличчя, ігноруючи самотній завиток, кінчик якого торкався нижньої частини його губ, ледь помітив Дадзай.
— Я не знаю, — зрештою сказав він. — Ане-сан може... Я не знаю, — він швидко глянув на Дадзая і назад, так, наче запевнявся, що Дадзай знає, що він не дивиться-дивиться — і, що ж. Чи не змусило це Дадзая відчувати себе абсолютно жахливим?
Його горло тепер стиснулось. Живіт неприємно стягнуло. Все добре, хотів він сказати, Я не проти. Але він не знав, як сказати це так, щоб Чюя не вирішив, що він не був чесним.
У цьому була проблема того, щоб культивувати образ довічного брехуна — ніхто не вірив йому, коли він намагався сказати правду.
— У такому випадку я можу викреслити тебе з усіх майбутніх змагань у зустрічах із гарячими дівчатами, — він зупинився на цьому. — Не те щоб у тебе колись були шанси.
Одну лякаючу мить Чюя мовчав; але потім він розсміявся, натягнуто, але щиро, і звук цього пройшовся спиною Дадзая сильніше, ніж гаряча вода при першому контакті. Лінія його плеч розслабилася.
Чюя повернувся до нього з полегшенням, яке можна було побачити по всьому тілу, незалежно від того, наскільки добре він думав, що приховує це. Більше тривоги викликало відчуття власного полегшення, що відчув Дадзай, і легка, щира посмішка, яку він дозволив собі показати своєму партнерові.
Одна справа — знати, що Чюя йому довіряє, бачити це щораз у дії, коли той використовує свій дар на повну, і зовсім інша — відчути виклик у тому, щоб заслужити це. До цього моменту він не усвідомлював, наскільки сильно не хотів, щоб Чюя припинив йому довіряти. Той факт, що Чюя сказав йому, що він гей, тільки йому, якимось чином важило більше ніж сукупність усіх життів, що вони відібрали.
Із панікою, яка тріпотала в нього за ребрами, Дадзай думав, що хотів би довіряти собі достатньо для того, щоб розповісти Чюї про своє власне палаюче замішання. Він думав, що хотів би дозволити собі сказати: «Я думаю, мене цікавлять не лише дівчата».
— Піздуй вже спати, — пробуркотів Чюя, побачивши як він широко позіхає. — Ти сидиш тут вічність.
— Але у воді так файно, — промамляв Дадзай, розтягуючи останній склад до того моменту, поки Чюя не закотив очі.
— Я не дам тобі твої кляті пігулки, якщо не поспиш як мінімум п'ять годин
— Це так до невиправданості жорстоко.
— Змирись із цим, ти, велика дитино, — Чюя роздратовано відхилився, коли Дадзай пройшов повз нього у воді, уникаючи руки, що збиралася поблажливо погладити його голову. — І поклади мій ніж туди, де знайшов.
— Та, та, — протягнув Дадзай.
Він зняв сухий рушник із однієї з вішалок, що стояли коло дверей, і протер себе так ретельно, як тільки зміг, не рухаючи занадто багато плечем. Шви Чюї трималися добре, досі виглядаючи так само обережно, як і коли він їх тільки наклав, витерши залишки крові зі шкіри. Дадзай був обачливим, коли притискав кінчик рушника до них. Він не намагався чіпати ті, що були накладені на вихідне поранення в нього на спині.
— Знаєш, — покликав він через плече, — я не відмовляюся від своїх слів.
— Що тепер? — буркнув Чюя.
Дадзай стримав власну посмішку.
— Ти занадто короткий і нестерпний, щоб сподобатись хоч якомусь хлопцеві.
Він почув плескіт води, який сигналізував про те, що Чюя встав і виліз із басейну. Дадзай накинув одну з наданих готелем юкат на плечі, прикрив стегна й не рухався, поки Чюя не пройшов повз нього — потім було неможливо не дивитися, коли Чюя обрав свій власний рушник, коли він спочатку підійняв його, щоб протерти голову, залишивши решту себе оголеним.
Там, де Дадзай за минулий рік набрав у зрості, Чюя виріс ушир, його тіло було струнким і міцним від тренувань, м'язи струменіли під шкірою. Його плечі були ширшими, ніж у Дадзая; коли він достатньо віджав своє волосся, щоб спробувати висушити, його руки напружилися, втративши навіть натяки на м'якість, що в них лишалася.
Він виглядав потужним. Наче кожен сантиметр його шкіри був натягнутий на ледь-ледь стримувану силу.
Чюя пов'язав рушник навколо стегон і обернувся, щоб подивитися на нього. Він коротко пройшовся поглядом по обличчю Дадзая й потім назад до плеча, його вираз був нерозбірливим. Дадзай нічого не сказав, коли він підійшов, не намагався його зупинити, коли він відсунув поділ юкати, щоб уважно розглянути його поранення.
— Поки що виглядає добре, — роздумував Чюя. Його подих був теплим навпроти ключиці Дадзая. Він проганяв холод нічного повітря й змушував відчувати поколювання мурашок по шкірі.
— Так, — приглушено відповів Дадзай.
— Покажи це босу, коли ми повернемося, якщо щось трапиться. Або Хіроцу-сану, якщо не хочеш мати справу з Морі.
— Звісно.
Чюя відпустив його одяг і відійшов. Дадзай не спромігся розправити складку юкати. Він тільки смутно кліпав, дивлячись на те місце, де щойно стояв Чюя, намагаючись зрозуміти сенс своїх власних думок.
— Оу, і Дадзаю, — покликав Чюя попереду нього.
Дадзай різко підійняв голову.
Чюя тримав свою руку на одних із подвійних дверцят, що вели до душових кімнат. Іншу руку він підійняв, щоб нарешті прибрати волосся від своїх губ. Цей рух змусив щось зміститися під плавними лініями його спини й боків — змусив кров прилити жаром до обличчя Дадзая, коли він зустрівся з розуміючим блиском у очах Чюї, що перехопив його подих.
— Я чудово подобаюсь хлопчикам, — промовив Чюя, усміхаючись.