Work Text:
— Найкращий спосіб підняти самооцінку, — бадьоро заявляє Нінка, - це зареєструватися в Тіндері!
Їй легко казати. Нінка — висока, розпущена коса до пояса, а я що? Маленька, щоки круглі, стегна пухкі. Навіть фотку нормальну вибрати не можу.
Нінка допомагає, звісно. Ця ось — з концерту, гримить музика, цигарковий дим схожий на містичний туман, що от-от нас поглине, у Нінки готично розмазалася підводка, а я роблю пальцями "козу" і намагаюся виглядати суворо. Або та — з дня народження, ми сидимо в суші-барі, я посміхаюся, адже за вікном сніг і гірлянди, а ми в теплі, і Нінка корчить смішні пики, бо як можна не сміятися з упоротого ведмедя, якого вона мені подарувала.
— Тільки обрізати треба, — каже Нінка і швидко позбувається свого обличчя на фотках.
Мені чомусь боляче на це дивитися.
Зручно влаштовуємося на великому кріслі-мішку, накриваємося пледом. Чай пахне корицею й апельсиновою цедрою, на вулиці все ще сніг, а в нас гірлянда і майже святково. Нінка хихикає під боком, пальці ковзають над екраном телефона, вона висовує кінчик язика, ніби допомагає собі швидше набирати.
Дивлюся на фото — В'ячеслав, 23, кальян і дим в екран. Змахую вліво. Піца з ананасом, фу, збоченець, вліво. Шашлички на тлі похиленого паркану, вліво.
Нудно, нудно. Навіть безликі лайки не радують.
— Ну, як справи? — Нінка відволікається від своїх переписок.
— Та стрьомні вони якісь.
Нінка заглядає мені через плече. Тепла. Мене накриває пшеничною хмарою її волосся і запахом зеленого яблука, вухо обпікає чужим диханням і хочеться, щоб час зупинився.
— Ось цей точно стрьомний! — сміється вона, повертаючи мене в реальність.
Я підхоплююся, відкидаю плед. По килиму розпливається ароматна чайна калюжа. Нінка дивиться здивовано, м'яка, розгублена, футболка сповзає з одного плеча.
Намагаюся говорити якомога звичніше.
— Спекотно стало.