Work Text:
1.
Тоні прокинувся від сонячного проміння, що так спритно пробралось крізь завісу, щоб світити в очі. Тепло, але дуже яскраво, щоб ігнорувати це. Тому в пошуках порятунку чоловік спробував розвернутись на другий бік, але зіткнувся з перешкодою. Нарешті до нього дійшла думка, що це не його ліжко, не його дім. Старк застиг, аналізуючи себе і оточення.
В кімнаті було тихо, тільки позаду нього хтось сопів, але відчуття неминучої небезпеки не було і близько. Він повернув голову і одразу упізнав Святилище. Кожне запитання зникло. Хто сопів поруч теж можна було здогадатись.
Ідея випити щось за переглядом фільмів з піцою якось перейшла від раптової пропозиції до щотижневого явища. Фільм був кумедний, а Стівен, який як раз спав поруч, був приємною компанією для цих вечорів. Хоча зазвичай Тоні не засинав на дивані в Святилищі. Хоча все колись буває вперше.
Старк потягнувся, помахав Мантії, яка грілась в тих нахабних проміннях світла, озирнувся на сплячого чаклуна і підвівся на ноги. Впала ковдра, якою хтось турботливо накрив його вночі.
На годиннику була сьома ранку. Тоні точно знав, що має справи і мусить йти, але було якесь неприємне відчуття, що він тікає. Наче нічого особливого чи поганого не робив, але гризуче відчуття незавершеності є. Будити власника дому чоловік точно не збирався. Але подякувати за гарний вечір повідомленням здавалось неправильним.
Ще раз поглянувши на час, Тоні схопив окуляри і покликав Мантію до себе. Тихенько він пройшов в коридор, де попросив П’ятницю замовити сніданок до Святилища. Сніданок та квіти. Це абсолютно нічого не значило, бо в його планах було лише додати життя та барви цій будівлі.
Він прибрав столик, де були пусті коробки і контейнери, та вмовив артефакт отримати замовлення за півгодини і розбудити Стівена.
Так, тепер усі незручні відчуття зникли. Тоні тихо зник зі Святилища з абсолютним спокоєм на душі.
2.
Вони обидва знали, що то не побачення, але нікому з них то не заважало уявляти, що ситуація протилежна. Просто гіпотетичні міркування. Хтось би сказав, що то було занадто мило для звичайної дружньої зустрічі.
Стівен запросив Тоні споглядати рідкісне явище: зорепад та оновлення захисних чарів навколо храму. Стороннім там було нічого робити, адже чарівники р’яно оберігали свої таємниці та ховались між сторінок загальновідомої історії. Але вчений ступінь, спасіння світу і всякі такі дрібниці, як, наприклад, дружба з доктором Стівеном Стренджем, давали йому привілей бути там.
Нічні сади і околиці навколо Камар-Тадж були неймовірні в ясну зіркову ніч. Усі сумніви Тоні розтанули в спокої та безпеці. З падінням першої зірки чаклуни почали видовищне дійство. Чоловік не розумів і п’яти відсотків того, що відбувалось, але з захопленням спостерігав. В якийсь момент Стівен взяв його за руку, щоб забрати звідси. Тоні так здивував цей жест, що він не одразу зрозумів причини: залишилась дуже делікатна і важлива частина заклинань. І до цього навіть не усі учні їх храму допускались. Навіть ті, що мали вже достатньо знань.
Але Стрендж компенсував цю втрачену загадкову частину, відвівши їх до саду, де були натягнуті гамаки під зірковим небом.
- Я бачу, чарівники знають дещо про відпочинок і розслаблення, - загравав Тоні.
-Так, бо це важливе вміння для початківців в медитації. А тепер влаштовуйся зручніше, Старк.
Було щось невідповідне їх віку і статусу в тому, щоб гойдатись в гамаках. Але той спокій, чаруючий зорепад і тихі розмови затьмарили б будь-яке стороннє засудження.
Ранок був свіжим і прохолодним. Але трошки магії та звичайних пледів захищали їх всю ніч. Стівен насолоджувався звуками природи навколо, знаючи, що його чекатимуть на ранковому тренуванні для учнів. Хто ж знав, що їх обох заколисає в сон?!
Стрендж отримав через портал собі ранкову чашку чаю. Він мав би розбудити Тоні та відправити додому, але чоловік занадто солодко спав для такого грубого втручання. Тому Стівен дістав ще чашку кави, яка буде гарячою поки хтось не прокинеться, та примітивну карту, де був шлях від гамака по коридору до площі, де він викладатиме.
І, хто що скаже, якщо усміхнений Тоні самотньо блукав в садах з картою і кавою, насолоджуючись краєвидом перед поверненням додому.
3.
День вільних досліджень був прекрасною ідеєю. Було навіть краще, ніж хтось з них припускав. Дві геніальних в своїх сферах розуми зіткнулись не в протистоянні, а за для пошуку нового, незвіданого сенсу. Маленькі гіпотези переростали в великі суперечки, відомі дослідження піддавались сумнівам та перевіркам! Стівен і Тоні чудово проводили час разом, закопуючись в науку так, що час існував десь поруч з ними.
І лише після п’ятого нагадування П’ятниці вони відволіклись на обід. Правда, тривало то не довго. Розмова так легко і вільно коливалась від теми до теми, що незабаром вони знов поринули у вивчення.
Десь там їх і спіткала ніч. Тоні мав довгу і цікаву промову поєднуючи знання органічної хімії і новинок робототехніки, коли озирнувся до Стівена в очікуванні відповіді, але там було тихо. Чаклун задрімав поруч. Можливо, і можна було образитись на таке ігнорування, але на годиннику була четверта ранку, тому Старк відшукав ковдру, щоб накрити чоловіка.
Мабуть, його тихе бурмотіння далі приспало і його самого, бо за кілька годин він прокинувся поруч зі Стренджем на дивані. Десь таке вже було, за винятком того, що цього разу вони спали в вежі. Дякую, що не в лабораторії. Там є все для роботи, але не для здорового сну.
Будучи хорошим господарем і другом, Старк рушив на кухню готувати сніданок. Не скільки собі, скільки своєму гостю. Може він і не заварював чай так добре, але достатньо разів спостерігав алгоритм дій Стренджа, щоб спробувати повторити це. Щойно омлет був готовий (так, дякую, П’ятниця, що контролювала процес, щоб не ризикувати життям великого чарівника!), Тоні отримав сповіщення з лабораторії. Не зовсім не, що планувалось, але термінова справа забрала його, залишивши ШІ розбудити Стівена та розважити його.
4.
Коли надійшло запрошення, Тоні думав, що то жарт. Авторства Пітера, з великою ймовірністю. Але ні. Звісно, Пітер мав таке ж запрошення, тому вся ця справа була не його рук. Чоловік ще раз розглянув те, що тримав в руці. Старий пожовклий папір, в такому ж старому конверті, з якого звисало павутиння (він не хотів знати, чи справжнє воно), ледве не розсипався в руках. Каліргафічний шрифт з завитками по краях, воскова печатка... Все дуже атмосферно. І дуже підходило цьому запрошенню на “Ніч історій”.
Тоні не був впевнений, чого саме чекає, але в назначену дату опинився в Святилищі, де в моторошно прикрашеній залі сидів на подушці, слушаючи чарівні старі історії. Зачаровані тіні, вогні та блискучі піски допомагали в ілюструванні та ефектах! Решта учнів храму, Пітер з друзями, подруга Стівена, декілька істот, яких Тоні намагався ігнорувати - складали занадто різноманітну компанію, але таке вражаюче та таємниче дійство забрало будь-яку незручність. Кожне речення і жест були вдалими і вчасними. Ніби вистава в найкращому театрі!
До кінця історій Старк не задумувався про це, але саме такого досвіду йому не вистачало в свої дитячі чи юнацькі роки. Було щось незрозуміло затишне в усьому цьому, тому він не поспішав покидати Святиню.
- Знаєш, я якось так уявляв собі вечори в вітальнях гуртожитків.
- Яких гуртожитків? - не зрозумів Стівен.
- В Гоґвортсі, звісно! Оці всі ваші чари, старі пильні замки, дивакуваті книжки, викладачі з сумнівною життєвою історією. Ці ваші посиденьки а-ля “Ніч жахів” дуже добре підходить і вам, і їх світу, - Тоні посміхався, розглядаючи Стренджа, що закотив очі.
- Може мені пошукати артефакт, який визначить твій шкільний гуртожиток, Тоні?
- Ні, дякую. І я так знаю.
- Тоді я пропоную тоді ще трошки затриматись в цьому святі, - загадково сказав Стівен. А далі просто відкрив двері кімнати. І Тоні міг заприсягтися, що до цього їх там не було.
Втратити дар мови було не складно. Кімната була прикрашена в кольорах Слизерину. Вишивки на подушках, дуже знайомий герб на шторі. Старк різко обернувся.
- Чому це Слизерин? Ти переплутав мене з Локі.
- Це не я, а Святилище. І є лише один спосіб це перевірити. Увійди в кімнату! - Тоні одночасно і сумнівався, і був готовий кинути виклик дому. Друге перемогло.
Щойно він зайшов, кольори і прапори змінились на Ґрифіндорські! За дверима почувся сміх. Старк розглядав кімнату. Святилище мало і почуття гумору, і дуже тонкий смак. Десь на фоні він почув тихе побажання спокійного сну.
Ранок був приємним. І смішним. Здавалось, що то таки сон, але навколо нього насправді була кімната, за яку Пітер би продав дім. Це же більше смішило Тоні. Життя в домі чарівників точно було дивним.
Довгими прогулянками тихими коридорами чоловік дістався кухні. Там було порожньо, окрім сніданку на столі. Старк хотів перевірити, чи є там кава, аж раптом зрозумів, що то був типовий гоґвортський сніданок.
Щирий сміх покращив настрій дому ще більше!
5.
Стівен міг точно сказати, з чого почалась розмова, але не було поясненню тому, чому вона і досі тривала. Старк просто подзвонив йому ввечері з якимось питанням, одне переросло в інше, потім в розповіді про день, про останню прочитану книжку, про приготування риби… Чоловік не міг точно сказати, скільки вже вони теревеняли, але, судячи з температури телефону, година давно минула.
Ніхто з них не міг пригадати, коли так довго говорив з кимось по телефону. Гідні конкуренти сучасним підліткам. Довге перебування в одній позі спонукало кожного до змін, тому чоловіки по різні сторони зв’язку влаштувались зручніше для розмови. Можна було і зустрітись, і пройти порталом, і використати відеозв’язок, але обидва продовжували балакати.
Кумедні історії, що закінчувались хіхіканням, власний досвід зіткнення з різними проблемами, гіпотетичні ставки на розвиток подій від переміщення в часі геніїв минулого… Розмова була цікава і приємна. З плином часу запал зник, репліки стали повільніші та спокійніші, аж поки посеред розмови не змовкли обидва. Мантія Леватіції прибрала телефон від обличчя сплячого Стівена. Десь на іншому кінці П’ятниця завершила виклик.
Ранній ранок не застав жоден з них. Міцний здоровий сон був не менш важливий. Але пізніше, коли Стівен виліз з-під ковдри, згадались усі події вечора і розмови. Було б нечемно заснути… Мабуть… Стівен все ще не дуже добре розумів соціальний етикет, особливо для таких випадків. Але він знав універсальний спосіб вибачення, якщо воно треба. Тому він просто надіслав повідомлення.
СС: «Ранку, Старк! Ще спиш?!»
ТС: «Вже ні!»
СС: «Я розбудив тебе?»
ТС: «Ні, не ти. Але я радий твоїм ранковим повідомленням!»
СС: «Приємно знати!»
СС: «Я за 5 хвилин відкрию портал. Маленький. Якщо ти не проти?!»
ТС: «Ок»
СС: «Куди?»
ТС: «Кухня!»
Стівен підвівся з ліжка, щоб приготувати каву та дістати свіжий пиріг для вибачення. На маленькій листівці з’явився надпис «За нічні розмови!». Усе швидко було перекинуто на стіл в кухні Старка. Ледве портал закрився, як пролунав дзвоник у двері.
Проблемні відвідувачі зазвичай просто вибивали їх, тому чоловік спокійно пішов їх відчиняти. На вулиці стояв кур’єр. Він спитав ім’я, швидко вручив паперовий пакет Стренджу і зник.
В тиші будинку Стівен відкрив його. Сніданок, фрукти і записка. «Це чудово смакуватиме до твого улюбленого чаю! Гарного ранку ^^».
Такі різні чоловіки в таких різних будинках однаково щасливо посміхались ранку.
+1
Тоні і Стівен чудово проводили час в студентському барі, де був турнір по біохімії. Маленьке заклинання маскування дозволило розслабитись і насолоджуватись близькою перемогою. Вони були там заради розваги, а не виграшу, тому планували втратити свою позицію перед самим фіналом. І якщо паралельно Тоні розглядав кандидатів для запрошення на стажування, то він був просто хорошим бізнесменом, що добре виконував паралельні задачі.
По завершенню гри вони одразу вийшли, там ставало занадто шумно. Їх зустріла приємна прохолода на вулиці. І погода, і вечір занадто хороші, щоб втрачати шанс на прогулянку, тому вони повільно пішли в сторону Святилища.
- В місті не так добре видно зорі, - розмірковував Старк.
- Частково це і твоя заслуга.
- Так, світлове забруднення і все таке. Насправді, ми постійно працюємо над тим, щоб зменшити свій внесок в це. Але освітлення вулиць вночі сприяє безпечному руху, тому повністю ми його не позбудемось.
- Від імені усього живого, я дякую вам, - посміхався Стрендж. – Можу запропонувати тобі споглядання зірок будь-де в якості компенсації.
- Ой, як мило, док. Ще пара таких пропозицій і я почну думати, що всі праві.
- Ти про що? – спантеличено запитав чоловік.
- Ну, знаєш, ти і я, - невизначено махнувши рукою, пояснив Тоні.
- Я і ти що?
- Існує думка, що ми зустрічаємось, - після паузи промовив Старк. Він не зустрічався поглядом з чоловіком поруч, тому не помітив, що той зупинився посеред дороги.
- Але ми не зустрічаємось. Ну, так, але не як пара.
- Я знаю, Стівен, - Тоні криво посміхнувся. – Я просто кажу.
- Ясно, - тепер черга Стренджа брати драматичну паузу. – А ти б хотів?
- Чи є в мене час подумати над цим?
- Звісно. Це просто запитання, Тоні.
- Ні, через зірки постійно виникають складні запитання, - Стрендж розсміявся замість відповіді, йдучи далі.
Вони більше не згадували небесні тіла, щоб уникнути незручних розмов. Просто вони були не зовсім до них готові. Не зовсім той час. Було дивом, що їм вдалось зберегти легкий тон бесіди і далі, до самих сходинок будинку.
- Зайдеш на чай? – невимушено запитав Стрендж.
- Лише на чай? – підштовхнув Тоні.
- Я можу пошукати печиво з Листяного виміру!
- Я навіть не впевнений, чи жартуєш ти, - сказав Старк, в дверях будинку.
Ранок піймав їх на дивані. Розмови і жарти, перейшли до звичного перегляду фільму, під час якого обидва заснули. Промінчик сонця пробирався крізь штору, повільно перелазячи з одного предмету на інший на шляху до людей. Ціль досягнуто! Світло золотило волосся Старка, подушку, захоплюючи все більшу територію. Коли почало сліпити в очі, чоловік закопошився, розвертаючись. Тут його чекала перешкода.
Відкривши очі, Тоні отримав змогу споглядати безцінний вираз спокою та миру на обличчі Стівена. І це було доволі приємне видовище. І тривало б довго-довго, як би сонячне світло не дісталось і його обличчя.
Невдоволено буркочучи, Стівен прокинувся. Перед очима був усміхнений заспаний Старк. Рішення з’явилось миттєво.
- Сніданок будеш? – прохрипів чоловік.
- Хто готує? – уточнив Тоні.
- Разом, якщо ти маєш час.
Так, нарешті Тоні мав час. Для відвідання ванної кімнати в Святилищі, для приготування сніданку разом, для роздумів про ті самі, надзвичайно складні запитання. Нарешті він мав час і бажання для відповідей!
- Так, Стівен. Я хотів би, - допиваючи каву, заявив Старк.
- А? Я, здається, втратив суть розмови.
- Я хотів би зустрічатись з тобою. Якщо твоє просте питання мало якісь наміри, звісно.
- Має, - чоловік м’яко посміхнувся. - То що? Ти підеш зі мною на справжнє побачення, Тоні?
- Мені здається, воно відбувається зараз.
♥♥♥