Chapter Text
– Вей-сьоне!, – гукає Хвайсан, стоячи по коліна у воді, – Диви, там вона, – і сам мало не зривається з місця.
Вей Вусянь теж запримітив рибу, пригледівся гарнесенько, аж лице напруживши, і швидко кинувся її хапати. Але марно він руки мочив, риба висковзнула в нього з рук і попливла собі далі, виляючи хвостом з сяйнистою лускою.
Нє Хвайсан від цього видовиська аж засміявся, докоряючи Вею Вусяню за те, що вони сьогодні не повечеряють вдосталь. Але не довго він сміявся і насолоджувався дзюрчанням прохолодної води. Помітивши ще одне коливання води близько себе, Хвайсан також не відрізнився швидкою реакцією.
– Один-один по рахунку пропущених рибок, – засміявся Вусянь, викручуючи свій рукав так, ніби це допоможе в його ситуації.
– Потребую реваншу!,- голосить Хвайсан і кидається за черговим роздвоєним хвостом. Якимось чудасійним чином він схопився за хвіст, і, швидко зреагувавши різко потягнув рибу на себе. Та так швидко, що надалі не зміг утримати. Тваринка приголомшливо вдарилася о камінь і знову плюхнулася у воду.
Ще довго вони борюкалися у річці, намагаючись спіймати рибу. Але все ж це вдалося, і якраз вчасно перед тим як їх наздогнав сонячний удар.
Рибка плюхалася у відрі, а двоє друзів розляглися на камені, підставляючи себе яскравому квітневому сонечку, сподіваючись що невдовзі воно висушить їх мантії.
– Гарно тут, – мружиться на сонце Хвайсан, намагаючись рукою закрити сяйво, – Шкода що прийдеться повернутися до Ґусу, там так нудно, – він скривився.
– Не нагадуй!, – роздратувався Вусянь, для якого похід до річки був єдиним промінцем щастя за весь тиждень, – Мене ще там правила чекають.
– Ага, і Лань Вандзі. – засміявся Хвайсан, – Моторошно, мабуть, перебувати з ним в одній кімнаті, – хлопець ніби ненароком тихенько промовив, – Хоча, тобі вже починає подобатись проводити з ним час…
– Га? Що ти сказав?, – Вей Вусянь схаменувся і сперся на камінь, – Як ти взагалі можеш судити про мої почуття?, – Вей Вусянь відчув що говорить незвично і тривожно, тому швидко змінив курс, – А як би я спитав чи тобі хто подобається? Не думаю, що ти б відповів!
– А от і відповім!, – якась дитяча витівка злетіла з язика Хвайсана, – Подобається хтось, і що з того? Я хоча б не соромлюсь цього визнавати, – здається секунда, і юнак би висунув язика як маленька дитина, що перемогла.
Вей Вусянь не встиг щось заперечити, як його увага перемикнулася на рибу, яка відчула жагу до життя і почала виплигувати з відра.
Так і зам’ялась їх розмова, але не думки.
Нє Хвайсан залишився при своїй думці про специфічність проведення часу Вея Вусяня з Ланем Вандзі, а Вею Вусяню підкинули цікавий матеріал для роздумів.
Спілка Ґусу влаштувала нічне полювання. Усі учні з нетерпінням чекали на це, бо застосовувати знання на практиці завжди цікавіше, аніж здобувати ці знання на нудних лекціях з Ланем Ціженем. Троє друзів теж не були осторонь цього дійства, настільки не осторонь, що примудрилися йти майже на початку колони.
Вей Вусянь якимось дивом закрив усі борги з переписування правил і теж був присутнім, сяючи своєю посмішкою та безтурботністю стосовно можливих небезпек. Дзян Чен трохи нервував, та це могли помітити лише уважні учні, побачивши скільки разів він очищав свій меч за останній день. Нє Хвайсан же не надто палко бажав ходити по лісу в некрасивих мантіях з важкою шаблею за поясом, ба більше самому йти на контакт з тварюками, що живуть в хащах.
Коли учні підійшли до підніжжя гори, старші адепти їх зупинили та почали повторювати правила поведінки й безпеки під час нічного полювання. Дзян Чен вже все запам'ятав ще з минулих занять, але все одно удавав ніби уважно слухає. У Нє Хвайсана почало мутитися в голові, коли він почув про всі небезпеки, що можуть чатувати на його шляху. Вей Вусянь тільки рукою на це все махнув і роздивлявся верхівки дерев. Нарешті найнудніша частина скінчилася, і учням було дозволено розійтися.
Перші сто кроків усі учні пройшли спокійно та почали розходитися врізнобіч, виокремлюючи групи з двох-трьох друзів, з якими не страшно йти. Потихеньку ліс почав згущатися, а уважність учнів загострюватися. Єдиними, в кого уважність кульгала, був Нє Хвайсан і ще декілька учнів зі спілки Дзінь. Нє Хвайсан заплутувався у своїх мантіях, які хоч і були вкорочені, але все одно сягали землі. Він постійно спотикався о коріння дерев, хапаючись за стовбури й дряпаючи собі руки. Дзян Чен та Вей Вусянь кожен раз допомагали йому встати й промити подряпини. Вей Вусянь це робив з посмішкою і легкістю, а Дзян Чен з деякою настороженістю і насупленістю, бо це гальмувало просування.
Вей Вусянь ставився до нічного полювання як до прогулянки та обговорював все, що його оточує. Якось дивно лежить тінь від дерева? Вей Вусянь це помітить і створить каламбур, над яким Нє Хвайсан похіхікає, а Дзян Чен закотить очі. Струмок дзюрчить? Ох, зараз Вей Вусянь засвистить його мелодію, та ще й попутно оббризкає своїх друзів.
Під час однієї з пауз між передихом Вея Вусяня та гарчанням Дзяна Чена, раптово почулося сичання змії. Нє Хвайсан з переляку, а може й ні, схопився за руку Дзяна Чена, і витріщив очі на місце, звідки це було чутно.
Дзян Чен відсахнувся від Нє Хвайсана, і буркнув що той поводиться як дівчисько.
Вей Вусянь за цим всім спостерігав, а потім підійшов до місця, де попередньо була змія, роздивився все і зітхнув:
– Ех, вже втекла, поки ви тут драму ганяли.
– Та ніхто тут драму не ганяв, пішли вже, – мовив Дзян Чен сердито і пішов ще далі у ліс, Нє Хвайсан, хоч і плутаючись, теж прискорив крок.
Через деякий час, коли ніхто не був потривожений нічим, окрім хрусту гілля та жартами Вея Вусяня, почало сутеніти. Тіні дерев видовжилися, потемнішали, стали справляти сильніше враження на Нє Хвайсана.
Всі троє вже почали нудьгувати, аж поки раптом перед Дзяном Ченом та очима всіх присутніх не прошмигнула чорна тінь.
"Це темний дух" промайнуло в голові двох хлопців і вони потяглися за мечами, темне створіння кружляло навколо них. У Нє Хвайсана увімкнувся важіль самозбереження і він схопився за руку Дзяна Чена. Той шикнув на нього:
– Відійди, я меч дістати не зможу, і тут ти й подохнеш, – після цього Хвайсан відпустив руку, а Дзян Чен зміг дістати меч з піхов і стати у стійку.
Дух не був надто спритним, він як змія кружляв і ніби приглядався до смачненького обіду. Дзян Чен тільки зміг прицілитися, бо зараз вже потемніло і духу видно майже не було, як Вей Вусянь напав першим.
Тут вже створіння перестало бути спокійним, і швидко полетіло в бік Нє Хвайсана, бо відчувало, що той нестабільний. Але тут вже хлопці більш прицільно вдарили й трохи приголомшили духа. Він відлетів трохи далі, і в Дзяна Чена був час гримнути до Хвайсана:
– Стань за спину, ти, дурбецало, – у Хвайсана вистачило часу це зробити, поки знову не сяйнули леза двох мечів. Після цього дух ніби розчинився у повітрі. Звичайно, це не означало, що не буде інших і треба розслаблятися. Але видихнути можна.
– Святі небеса, це що було?, – першим подав голос у мовчазному відпочинку Хвайсан.
– Та звичайний дух, навіть не буйний, – Вей Вусянь посміхнувся, – А ти чого злякався? Одразу ховатися побіг, як звірятко якесь.
Хвайсан трохи помовчав, а потім ще, і вже забув що питали. Велика подяка Дзяну Чену, якому знайшлося що сказати:
– З ким не буває. Хвайсан, потренуєшся ще і навчишся хоч шаблю в таких випадках діставати, – цікаво, це було сказано з насмішкою чи щиро?
Нє Хвайсан щось вдячне пробелькотів, а у Вея Вусяня було декілька питань, над якими він подумає трохи пізніше.
Троє друзів сиділи в кімнаті й писали звіт про нічне полювання. Поки хлопці гуляли по лісу й билися з духом, вони й забули, що цей звіт писати треба.
– Гей, а що мені писати?, – спитав Хвайсан, – Я ж нічого не робив корисного.
– Та не переживай, там головне все оформити правильно. Ці Лані слідкують тільки за правильністю оформлення, так-то не всі навіть побачили ту нечисть, – махнув рукою Вей Вусянь, заспокоюючи друга.
Хвайсан мугикнув щось вдячне і продовжив писати.
– Можеш там собі пару ударів шаблею приписати, ніхто ж не бачив, – навіть не насмішкувато мовив Дзян Чен.
– Це якось нечесно. Знеціню вашу працю, – пригнічено потупився Хвайсан.
– Як хочеш.
Вей Вусянь слухав це і все ще думав. Так, до нього думка доходить як рак на гору підіймається.
Дивно, Дзян Чен навряд чи б дозволив комусь приписувати власні досягнення. А Хвайсан на полюванні так хапався за Дзяна Чена, хоча міг і за нього, Вея Вусяня. А ще Дзян Чен не прирізав Нє Хвайсана коли той за його спину ховався. Хм, Хвайсан ще щось казав про те, що йому хтось подобається… Хоча, що б це не означало, Дзян Чен починає розуміти як працює дружба. За нього можна порадіти.
– Вей Вусянь, прокинься, ти папір перемазав, – буркнув Дзян Чен.
Дійсно, Вей Вусянь подивився вниз і виявив, що по паперу йдуть плями від чорнил. Прийдеться все переписувати. Але Вусянь не поспішав, йому було цікавіше подумати ще про події вчорашньої ночі. В нього вже з'являлися деякі ідеї, як ощасливити обох хлопців, які зараз сидять перед ним і пишуть звіт.