Work Text:
Сьогодні був останній концерт. Хонджун просто йшов до своєї кімнати, щоб впасти на м'якеньке ліжечко і заснути. Як тільки він відчув, що покривало під ним, тут зверху на нього падає тіло.
— Дідько, Сонхва! Пішов на своє ліжко!
— Няв~
Так, ви спостерігаєте за змученим Хоном і п'яним Сонхва. Ви спитаєте, а коли той встиг наклюкатися? А я вам відповім, одразу, як тільки вийшов зі сцени.
— Яке няв?! Згинь! — починає дриґатися Хонджун, щоб хоч якось скинути старшого.
— Я нікуди не піду, бо я вже лежу на своєму улюбленому місці~
Хон здався, ну не те що він здався, просто заснув. Ось так живуть ці двоє.
Наступного дня в Сонхва день народження. Всі хлопці його привітали, він встиг навіть провести трансляцію для ейтіні, але є одне але... Але Хонджун його не привітав. Вони не бачилися з вчорашнього вечора. Сонхва цілий день думав, де той дівся. Вже настала одинадцята година ночі. Зрозумівши, що Хон сидить в себе в студії, Хва почимчикував до них в кімнату. Він давно таким сумним не був.
Відкриває двері і тут сюрприз.
— З днем народження, Донхва! — з посмішкою до вух стоїть Хонджун тримаючи в руках торт.
— О, ти не забув?
— З глузду з'їхав? Як я міг забути? Так, тортик поставлю на стіл і дам тобі подарунок.
— Подарунок?
— Ще одне дурне питання і цей торт буде на твоєму обличчі.
— Добре, мовчу.
Сонхва знав, що краще промовчати, бо і справді той торт буде красуватися на його лиці.
— Подарунок від мене.
— Щоденник? — здивувався той.
— Глянь на першу сторінку.
Сонхва повільно відкриває і бачить вірш.
— Ця пісня для тебе. Ахах, я знаю, що вже написав одну, але ця особлива. З днем народження, котику. Тільки не плач.
Пізно... Сонхва від радості не зміг стримати сльози.
— Дякую! — відповів старший і обійняв дуже сильно Хонджуна, щоб той відчув наскільки його любить Хва.