Work Text:
Знову в гуртожитку неспокійно, бо хлопці зібралися грати в карти. Якщо ви гадаєте, що гірше мафії нічого немає, то ви помиляєтесь. Ці грають на бажання, а так, як в них з уявленням все дуже добре, то грають вони наче не на життя, а на смерть.
Остання партія. Залишилися ці двоє. Чонхо з посмішкою дивиться в очі заляканого Йосана. Він знає, що цього разу він переможе. Йосан завжди програвав Юнхо і Чонхо.
— Йосан, ми в тебе віримо, але Чонхо все таки переможе, — тримаючи за плече хлопця, вимовив Сан.
— А знаєте, я до останнього буду вірити, що Йосан переможе! Ось так. — впевнено сказав Уйон.
— Ставимо ставки? — підхопив розмову Юнхо.
— Ти навіть тут встиг зробити гру, — сказав сміючись Хонджун.
Їм смішно, але ті двоє почали обидва нервувати. Чонхо витяг останню карту і на його обличчі можна було прочитати різні погані слова. Йосан цього не помітив.
— Що??? — викрикнули шестеро хлопців.
— Я виграв?!?! — в шоці крикнув Ву.
Так, Йосан переміг. Це його перше. Тому сьогодні випала нагода йому щось вигадати цікавеньке для макне.
— Я чекаю. — з сумом вимовив Чонхо.
— Моє бажання таке...
— Мені вже лячно.
— Завтра ти зі мною займаєшся...
Всі притихли. Що він йому пропонує, невже...
— Завтра ти зі мною займаєшся спортом. Бо я хочу трохи підкачати руки і мені потрібні твої поради.
Всі випали. Це смішно, але це в стилі Йосана таке витворяти.
— Фух, я щось аж злякався, — нервово засміявся Чонхо.