Work Text:
-Чудова нічка, еге ж? - сказала Пенсі ще більше визирнувши та мало не перехилившись через поручні. Після дзвінко розсміявшись від того, як Герміона перелякано вхопила її за талію.
-От паскуда.
-Що-що? - з усмішкою запитала дівчина. Заради цього вона навіть нахилила голову, щоб бути на одному рівні. Все таки підбори робили її надто високою.
Герміона почервонівши відвернулася, далі розлядаючи обриси лісу. Після цього перевівши погляд на подвір'я Гоґвартсу, що нагадувало стільки моментів в житті. Особливо ж минулий рік.
Раптом перед очима знову з'явився день, який назавжди увійде в підручники з Історії магічного світу. День, коли майже кожен учень Гоґвартсу втратив когось серед рідних чи принаймні знайомих. Холодний вітер знову знявся та кучеряве волосся почало власне життя. Герміона відчула як руки почали трястися. Прямо як у день, коли вона вдивлялася у гурт смертожерів та шукала знайоме обличчя. Все таки добре, що Рон не вміє читати думки. Він би їй цього не пробачив. Чи все таки зміг би зрозуміти? Напевно, варто було б спробувати розповісти. Але зараз вже надто пізно для цього.
-Агов. Чому ти така сумна, серденько?
Герміона неохоче повернулася до неї, уникаючи зустрічі очима.
-Про що думаєш? - знову поставила запитання Пенсі.
-Чому ж мені радіти? Тому, що ми зовсім скоро закінчимо Гоґвартс і, можливо, ніколи не зустрінемося? - нарешті озвалася Герміона, піднявши обличчя. В мить по щоці побігла сльоза.
Паркінсон закусила губу зрозумівши, що поставила недоречне запитання. Після чого витерла сльозу краєм рукава.
-Я завжди казала, що не варто сумувати через те, що неможливо змінити.
Герміона різко відкинула її руку та миттєво змінилася у погляді. Це не була злість. Этап злості вона давно пройшла. Зараз залишився лише відчай, змішаний з огидою. Її дихання почастішало.
Пенсі поклала руки їй на талію та сумно усміхнулася. Вони зустрічалися не перший місяць, тому Паркінсон добре була знайомою з такою реакцією Герміони.
-Заспокойся, - як можна ніжніше сказала дівчина.
-Це несправедливо.
-Світ в цілому несправедливий, люба, - Пенсі простояла якусь мить в очікуванні відповіді, але її не було, - ти принесла оті маґлівські штуки?
-Цигарки.
Дівчина енергійно закивала, поки Герміона рилася у карманах мантії, неначе спеціально зовсім не поспішаючи. Після чого діставши кілька пачок.
-Дякую-дякую, - радісно проговорила Пенсі, загрібаючи все собі.
-Інколи мені здається, що ти приходиш лише заради них.
Паркінсон лише усміхнулася та випустила хмару диму, будучи впевненою, що Ґрейнджер і без неї чудово знає відповідь.