Chapter Text
Гаррі стояв і намагався зрозуміти, що відбувається з його життям, поки велетень, який увірвався до них посеред ночі хвилину тому, тепер активно сварився з його родичами.
Все почалося в звичайний літній ранок. Дурслі доїдали свій сніданок, а він мив посуд коли прибула ранкова пошта.
– Дадлічку, йди забери пошту.
– Я їм! Хай Поттер забере, – він саме закінчив з посудом, коли тітка Петунія повернулася до нього. – Йди забери пошту, хлопче – і він слухняно пішов до вхідних дверей.
На килимі лежало декілька листів. Він підняв їх і почав ліниво переглядувати: комуналка, лист від тітки Мардж, лист від школи в яку буде поступати Дадлі, лист для Гаррі Поттера. Лист для Гаррі Поттера? Він втупився на щось схоже на пергамент у своїх руках.
– Швидше, виродку! – Він пішов на кухню і віддав всі листи дядьку Вернону, а потім знову повернувся до листа який був адресований йому.
– Тату, дивись! Поттер отримав листа! – Дадлі підбіг і вирвав лист із його рук.
– Листа? – насмішкувато сказав Вернон. Погляд тітки Петунії за його спиною теж насміхався над ним. –Хто б хотів йому писати?
Потім вони подивилися на лист і натомість почали виглядати наляканими. Один Дадлі, здається, нічого не розумів.
А потім почався якийсь дурдом. З кожним днем їм приходило все більше листів. Точніше вони приходили Гаррі, але він їх так і не зміг прочитати. І кожного разу дядько Вернон гнівався все більше. Їх двір ніби став притулком для десяток сов які приносили ті листи. Останньою краплею став вихідний день, коли листи почали сипатися з усіх вікон і навіть з каміну, повністю затопивши їх дім. Тоді дядько Вернон посадив усіх в машину і повіз на острів, де вони поселилися в маяку.
А опівночі, якраз коли настав його день народження, двері були знесені цим велетнем, який називав себе Геґрідом і навіть приніс Гаррі торт, а потім віддав йому нарешті той лист. З нього Гаррі узнав що він зарахований в школу чаклунства Гоґвортс. Виявилося, що Гаррі чарівник, а Геґріда прислали супроводжувати його в чарівний світ. Вже все це звучало абсурдно. А потім мова пішла про його батьків. І Гаррі відчув себе обманутим.
Дурслі завжди говорили про них тільки погане. Вони завжди казали йому, що Джеймс і Лілі Поттери були алкоголіками і померли в автокатастрофі. Тому він все життя ненавидів їх, звинувачував, що залишили його одного. А тепер він дізнався, що його батьки віддали своє життя за нього. Гаррі швидко заморгав щоб прогнати сльози які просилися на волю і згадав, як він, будучи молодшим гірко плакав у своїй шафі кличучи маму й тата. Зазвичай таке бувало коли тітка Петунія чи дядько Вернон карали його за щось, а потім він бачив як вони сюсюкаються з Дадлі.
– Гаррі? Гаррі, ти мене слухаєш? Завтра ми підемо в Лондон і купимо тобі все що треба, ти їх цей во… не слухай.
Хлопець слабо кивнув Геґріду, все ще перебуваючи в роздумах. Він відчував вину через те, що погано думав про своїх батьків, але потім вирішив, що перетворить почуття провини на гнів до своїх родичів, які змусили його так думати. Засинаючи, він сподівався, що його батьки все таки пробачать йому.
~~~~~~~~~~~~~~~☆☆☆~~~~~~~~~~~~~~~
Гаррі ще раз скептично поглянув на свій "список покупок".
ГОҐВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІВ І ЧАКЛУНСТВА
Форма: Учням першого року навчання необхідно мати:
1.Три комплекти звичайних робочих мантій (чорних).
2.Один звичайний повсякденний гостроверхий капелюх (чорний).
3.Одну пару захисних рукавиць (з драконячої шкіри або подібного до неї матеріалу).
4.Одну зимову мантію (чорну, зі срібними застібками). Зверніть, будь ласка, увагу: увесь учнівський одяг повинен мати бірки з іменами.
Підручники:
Всі учні повинні мати по одному примірнику таких книжок:
1."Стандартна книга заклинань" (1-ий курс) Міранди Ґошоук.
2."Історія магії" Батільди Беґшот.
3."Магічна теорія" Адальберта Вофлінґа.
4."Початковий курс трансфігурації" Емеріка Свіча.
5."Тисяча магічних трав і грибів" Філіди Спор.
6."Магічні зілля й настійки" Арсеніуса Джиґера.
7."Чарівні звірі і де їх знайти" Ньюта Скамандера.
8.''Темні сили — посібник для самозахисту" Квентіна Тримбла.
Інші знаряддя:
1 чарівна паличка.
1 казанок (олов'яний, стандартного розміру 2).
1 комплект скляних або кришталевих піал.
1 телескоп.
1 комплект мідних терезів.
Учні можуть також взяти з собою сову, АБО кота, АБО жабу.
НАГАДУЄМО БАТЬКАМ: ПЕРШОКЛАСНИКАМ НЕ ДОЗВОЛЕНО МАТИ ВЛАСНУ МІТЛУ
Він не уявляв де вони знайдуть всі ці речі.
– Хіба таке можна купити в Лондоні?
– Якщо знаєш де шукати. – З таємничою посмішкою відповів Геґрід.
І через хвилину вони дійшли до дряхлого бару. Це місце не виглядало так, ніби там є тверезі люди і Гаррі почав думати над тим, чи не слід йому втекти від велетня. В його голову прокрались думки про викрадачів і вбивць які заманюють дітей балачками про магію.
Але вони вже зайшли всередину і Геґрід про щось говорив з барменом.
– Не може бути! Гаррі Поттер? – Раптом, звідусіль до нього почали підступати люди і тиснути йому руки, хтось навіть плакав. Він тиснув їм руки у відповідь з розгубленим виглядом, навіть не встигаючи щось сказати. Гаррі пообіцяв собі запитати про це Геґріда. Хоча сам Геґрід не виглядав так, ніби його хвилюють всі ці люди навкруги і навіть встиг познайомити його з майбутнім вчителем захисту від темних мистецтв, який на відміну від інших не горів бажанням потиснути йому руки.
Потім вони пройшли через двері в задній частині бару і опинились у компанії смітників. І Гаррі почав ще більше хвилюватися за своє життя, аж поки цеглини від стіни перед ним не почали розтупатися в різні сторони. Тоді його зору відкрилася кривенька вулиця яка була заповнена людьми одягнутими в мантії і дивні капелюхи. Деякі з них скупчилися біля вітрини з мітлами і захоплено про щось говорили розмахуючи руками. Хтось ходив з совами, жабами на руках. Гаррі старався не надто витріщатися на все, та він не впевнений, що в нього вийшло. Потім він згадав, що вони прийшли сюди за покупками.
– Геґріде, у мене ж зовсім немає грошей. Як я збираюся купити все потрібне?
– Не хвилюйся Гаррі, батьки не залишили тебе без нічого. Ми направляємося в Ґрінґоттс. Там чарівники тримають свої гроші, це одне з найбезпечніших місць у світі, відразу після Гоґвортсу звісно.
Вже підходячи до споруди в кінці вулиці він помітив двох охоронців біля входу.
– Це ґобліни, – ніби прочитавши його думки, сказав Геґрід – вони повністю керують цим банком, не надто дружні створіння, краще не відходь від мене.
І справді коли вони зайшли в середину, він побачив таких самих маленьких створіннь навкруги за кожною касою. Вони пішли в самий кінець і Геґрід звернувся до ґобліна який поки що ніякої уваги на них не звертав.
– Ее.. добрий день, містер Гаррі Поттер хотів би відвідати своє сховище.
– А у містера Гаррі Поттера є свій ключ? - ґоблін повільно підняв на них погляд і він застиг на Гаррі.
– Так, так ось він. – Геґрід поставив перед ним ключ, щойно знайшов його в кишені. – І ще дещо, – конверт з його кишені також з'явився на столі – це про самі знаєте що, у самі знаєте якому сховищі. – Напівпошепки промовив Геґрід.
Але ґоблін все ще дивився на Гаррі і заговорив не відразу.
– Тоді, містере Рубеус, я покличу когось, щоб він вас провів, а я подбаю про містера Поттера.
– А-але! – Геґрід хотів заперечити, але в погляді ґобліна була рішучість, тому перш ніж він встиг щось сказати, його повели за двері, що знаходились неподалік від них. Гаррі вирішив не показувати, що паніка охопила його. Зрештою, якщо він помре, то хоча б не з Дурслями і не від Дурслів.
– Прошу за мною містере Поттер. – І він не бачив іншого вибору окрім як піти за ґобліном. Його не повели в ті ж двері, куди хвилину тому пішов Геґрід, натомість вони пішли в двері що були навпроти. Його вели широкими коридорами і він не міг не почати захоплюватися тутешнім інтер'єром. На стінах висіли гобелени та різного виду зброя. Під ногами був червоний килим, з незрозумілими візерунками, що повністю заглушив їх кроки. Вікна були великими та дерев'яними. Потім вони підійшли до дверей, які на перший погляд вели до якогось кабінету. Коли двері відчинилися, Гаррі зрозумів, що мав рацію. Кабінет був світлим та просторим, на стінах все ще висіла зброя, а за великим столом сидів ґоблін, який здивовано поглянув на своїх гостей.
–Кривозуб?
– Погляньте, пане Крюкохват, – ґоблін, якого тільки що назвали Крюкохватом уважно просканував своїми очима Гаррі і він вже встиг подумати, що зробив щось не те.
– О, я бачу.
– Заходьте містере Поттер. – Ґоблін підштовхнув його рукою до крісла, а Гаррі в повному нерозумінні сів на запропоноване місце.
– Дякую, Кривозуб, далі я сам. – Кривозуб кивнув і вийшов з кабінету, залишаючи їх вдвох.
– Вибачте, я зробив щось не те? – Озвучив він свої попередні переживання.
– Ні, зовсім ні, містере Поттер. Однак, нам з вами треба поговорити.