Work Text:
Капітан Гак все ж покинув Емму після невдалої пропозиції руки та серця, і тут Реджина, що теж втратила вже другого « Робіна », бере все в свої, що теж зазнали відчаю, руки.
Після завершальної битви зі Злою Королевою, Реджина нарешті зрозуміла, що вона любить себе. Вона прийняла себе. Все те внутрішнє зло, всю ту любов, що вона відчуває до родини, до сина, до… Емми?
— Еммо, пропоную влаштувати дівич-вечір. Відкрили новий бар, і я хочу тебе запросити, щоб ти відволіклася, хоча б на один вечір від всього, що зараз відбувається.
Реджина вирішила не падати духом, відпустивши старе-нове кохання, і, так як їхня з Еммою доля в один момент склалася, на вдачу, доволі схоже, жінка вирішила діяти не чекаючи.
Їхні долі завжди мали свої точки перетину. І цей момент також не був співпадінням.
— Ні, Реджино, я не в настрої зараз на це. В мене купа справ по роботі, ще й погрожує смерть від руки Гідеона, мені треба відволіктися в цьому напрямку. Люди потребують мене.
Емма, майже зі сльозами на очах, зверталася до пані мер. Звичайно, вона хотіла відпочити бодай раз за ці роки, але все завжди заважало.
— І я потребую тебе. А ти потребуєш компанії. На один вечір, ніхто нікуди не дінеться, робота не втече. А якщо Ґідеон встигне втекти куди подалі - то це навіть на краще.
Реджина явно намагалася переконати Рятівницю відпочити в її компанії всіма силами, навіть невдало жартуючи.
— Гайда, доню, Реджина права, тобі варто відпочити та перевести подих. Ти потребуєш цього, — Девід підтримав брюнетку, бо знав, наскільки його доньці наразі важко, в той же момент і вся відповідальність за місто лежить саме на ній. Ще й смерть погрожує кожну хвилину її життя.
— І візьмемо з собою Білосніжку! — треба ж було пані мер якось непрозоро показувати, як вона хоче побачення з міс Свон.
— Ей, ні, я тільки прокинувся від закляття! — Принц вже явно починав змінювати свою думку і вже був на готові доводити це Королеві.
— Девід, ну це ж тільки на один вечір, Емма потребує матері. — і всередині, вона сподівається, що вмовити все ж не вдасться.
— Справді, доню, вибач, але роботи по горло.
— Гаразд, я все одно згодна.
«Перша перемога. Юху.»
— Що? Мені не почулося? — здавалося Реджина не тільки-но втратила своє друге (чи вже третє?) кохання, а їй зробили пропозицію руки і серця, причому не від Робіна. Вона так щиро посміхалася, що останнім часом було для усіх рідкістю. Але й дуже хотіла зробити Емму хоч трішечки щасливішою. Щоб вона нарешті відпочила від того жаха, що переслідує її життя десятиліттями.
— Так, Реджино, я згодна. — Емма закотила очі, але лагідно, хоч і вочевидь втомлено, посміхнулася подрузі.
— Добренько, то в новому барі о 7 вечора. Не забудь захопити свою чарівну посмішку.
«Я дійсно тільки що це сказала?...»
Вже вечоріло. Емма підходила до бару, на дверях якого золотим сяйвом миготіла нова вивіска.
Волосся жінки переливалося тим золотом, наче його сплів з соломи сам Румпельштільцхен.
Навіть при таких обставинах, навіть коли поруч більше немає коханого, Емма, не стараючись, виглядала як янгол тільки-но зійшовший з церковної фрески.
Увійшовши, вона побачила Реджину, яка сиділа перед барною стійкою. Яскраво нафарбовану та вдіту вже не в класичний брючний костюм, а у вечірню сукню, що вона підібрала під колір очей Свон.
— Еммо! Ти все ж прийшла. — брюнетка швиденько підскочила зі стула та побігла обіймати рідну мати її сина. — Рада тебе бачити. І сподіваюся, ти хоч трохи теж рада бачити мене.
— Як бачиш, посмішку взяти не забула, — у відповідь Емма вирішила нагадати пані мер її ранковий флірт, замість філіжанки кави.
— Я помітила. То ж, продовжимо спілкування чи відразу перейдемо до того, за чим ми сюди прийшли? — Реджина кинула погляд на алкоголь, що стояв позаду бармена. — Думаю, алкоголь тебе якраз і разговорить.
— Що ж, думаю варто послухати тебе з цього приводу. Як мінімум, Кілліан точно вибрав би опцію алкоголю.
— Отже, правило перше: сьогодні ніяких згадок колишніх чоловіків, лиходіїв та іншого непотребу.
— А яке друге?
— Напиватися як в останній раз!
— Так, мем! — і Рятівниця вирішила піддатися цій спокусі, гірше ж нікому від цього не стане?
Реджина вирішила замовляти те, що Емма точно ніколи не пробувала.
Звідки жінка була така досвідчена в алкоголі, варто було тільки здогадуватися.
Все ж таки, в неї теж досить важке минуле і її цілком можна зрозуміти.
Напевно, для всіх було б краще, якби вона обрала алкоголь замість заклять, вбивств та інший лиходій. Але без цього не було б їх тут зараз.
— Бармене, геть! — пані мер вже була явно під градусом, і вирішила застосувати свої навички, які хтозна як в неї миттю з’явилися, але вона хотіла справити враження на чарівну білявку, яка на цей вечір була тільки її.
Залізши за стійку, вона прошептала чоловіку щось на вухо - й він пішов. Ймовірно, домовилася за винагороду, якщо він здрисне та на вечір віддасть їй ключі від бару.
— Реджино, що ти твориш? Ха-ах, невже ти щось можеш з цим зробити?
Емма також, напившись того, що брюнетка їй назамовляла, була дуже весела та розкута. Вона нарешті могла не чути і не бачити нікого навкруги, крім тієї людини, що завжди так турбувалася про неї. Завжди була поруч. На диво… Вона ніколи про це не задумувалася, але тепер в її сп’янілому розумі почали проявлятися деякі нюанси.
— Сьогодні для Вас, принцесо Еммо, все що забажаєте. Замовляйте! — вона зробила реверанс, на що Емма їй відповіла тим самим.
— Секс на пляжі, будь-ласка.
— Це можна влаштувати і іншого разу.
— Ха-ха, дуже смішно. Було б із ким.
— А друга мати твоєї дитини тобі нащо?
— Роби моє замовлення, мати.
— Можу бути і твоєю матінкою на сьогодні. — промовила пошепки Реджина, накручуючи волосся Емми на свій палець.
— В якому році ти застрягла з цими підкатами, Королево? Хоча я розумію, ви тут було застрягли на 28 років…
Реджина дала Еммі легенького щелбана, на що друга, від несподіваності, майже не впала зі стула, але пані мер встигла її підхватити.
— Що ти робиш, боляче! Чи такі підкати були у Зачарованому лісі?
— Ні, були такі…
Реджина, тримаючи Емму за одяг, за який вона вхопилася, коли ловила падаючу, через барну стійку притягла до себе. Рятівниця було, на подив її самої, очікувала на поцілунок від палкої барвумен. Але цього не сталося.
— Чому ти не…
— Не що?
— Сама знаєш… — білявка відвела погляд, — Не поцілувала мене.
— Я не хочу користуватися твоїм розставанням та тим, що ти в нетверезому стані. Не хочу бути помилкою на твоєму життєвому шляху.
— Реджино… Ти ніколи не була нею. І не будеш. Я була зачарована зустріччю з тобою. Причому буквально…
— Бо ти завжди була чарівна. Я не можу уявити яким бовдуром треба бути, щоб відпустити таку жінку.
— Якось же другий Робін тебе відпустив.
— Ха-ха, а це вже було очевидно. Моє кохання ніколи надовго не затримується.
— Тепер вже Королева почала порушувати свої власні правила. Але дуже розділяю твою долю.
— Правила створені, щоби їх порушувати. І, раз ми почали говорити за правила та долю… Можливо, ти помітила, що наша була завжди пліч-о-пліч.
— Хм, ні, не помічала. — Емма навчилася сарказму, вочевидь, від жінки, з якою вони були розділені барною стійкою, і що потягнулася за льодом для напоїв, бо вони встигли нагрітися від гарячого повітря навколо героїнь.
Вони не помітили, що час закриття бару вже настав та всі відвідувачі давно розійшлися.
— Навіть якщо так, — з льодом з-під стійки Реджина дістає і кільце з рубіном в формі серця, — я б так само хотіла розділити не тільки долю з тобою, але й віддати часточку свого серця.
Реджина кладе кільце в руку Рятівниці та стискає її руку в своїй.
— Боже, Реджино… Але вже половина твого серця в Королеви…
— Навіть якщо від нього залишиться цей крихітний рубін, він буде належати тобі.
— Але… Чому?
— Бо ти врятувала мене. І знаю, я тебе не заслуговую і ніколи не буду заслуговувати, але, зроби мені послугу, не викидай це кільце. Бо я ніколи тебе не залишу, як робили це інші. Я не зможу.
— Ні, Реджино, я б ніколи цього не зробила… Я хочу розділити з тобою долю, і хочу, щоб в тебе була така сама обручка.
— О-обручка?
— Так, обручка. Ти мені поклялася, що ніколи мене не покинеш. Я вмію розрізняти, коли людина мені бреше. А ти не збрехала. Тому, я хочу зробити таку саму клятву. І, можливо колись, ці обручки будуть весільні. Якщо я виживу після битви, думаю, це буде гарним знаком.
— В будь-якому випадку, я буду поруч з тобою до останньої миті. Але я прикладу всі зусилля, що в мене є, щоб ця остання мить була ще дуже не скоро… — в Королеви проступали краплі в очах, але вона дивилася вниз на їхні переплетені пальці. — Я закохана в тебе, Еммо. Я просто не могла прийняти в собі це. І не могла прийняти, що більше не кохаю Робіна, в якій би подобі він не був.
— Я не впевнена, що мої почуття до Гака вже згасли…
— Ох, звичайно, я це розумію. — перебила Реджина, думаючи, що знає наступні слова.
— …Але точно знаю, що до тебе вони були завжди, з першої зустрічі.
— З першої зрубаної тобою моєї яблуні? — в неї різко з’явилася надія в очах, але Королева злопам’ятна, не з чуток знаємо.
— Ха-хах. Так, моя Королево, з першої яблуні. Ще раз вибач за це.
— Ох, я тобі пробачила ще тоді, як тільки побачила як сексуально ти її спилюєш…
Після цього Емма й вирішила вже самій завести другу руку Реджині за потилицю, притягнути до себе й поцілувати.
Що буде далі, знає тільки автор їхнього щасливого кінця.
Одне ми знаємо точно: вони знайдуть одна одну завжди і будуть поруч до останнього вздоху.
До речі про автора.
Генрі, дізнавшись про всі події, із задоволенням заніс все в деталях у книгу казок, з різнобарвним малюнком на всю сторінку, на якому в наших героїнь і стався їхній перший поцілунок.