Work Text:
Катара не спала вже близько чотирнадцяти годин. Минала пʼятнадцята, проте сон вислизав крізь пальці.
Найбільш простора кімната маєтку поглинала найбільшу кількість місячного сяйва. І здавалася занадто великою для неї однієї.
Місця в безмірному будинку вистачало всім з головою, проте Тоф категорично відмовилася спати де-інде, крім своєї імпровізованої палатки. І Катара дуже тому тішилася.
Аанг обрав найбільш віддалену кімнату з видом на гори, але дуже швидко звідти втік, коли дізнався, що вона колись належала принцесі вогню. Там тепер ночувала Сукі, і Катара здогадувалася, що її брат теж ночує приблизно десь там.
Спати в такому величезному напівпустому будинку було страшенно дискомфортно.
Стіни дивилися на неї, тисли та напирали своєю вагою.
І вона лише могла дивитися на них у відповідь.
Від втоми йшла обертом голова.
Хтось вештався коридорами вже півгодини. Мʼяко і майже беззвучно. Аби не потривожити сон інших. Проте вона все одно помітила.
Або може все-таки заснула, і їй примарилося.
— Агов? - позвала про всяк випадок.
Тиша.
Хвилина.
Обережні кроки стали голоснішими і стихли біля дверей.
З чорноти коридору плавно проявилися бліді риси. Крон-принц народу вогню зіперся об одвірок і задумливо оглядав залиту місяцем кімнату, мовчазний.
Питати не було сил.
Вона підклала долоню під щоку та запитально на нього дивилася.
— То були покої моїх батьків, - нащось повідомив він після мовчанки.
Вона не одразу допетрала, що за батьки і нащо їй це знати.
З-за старих скринь виглядав затертий часом портрет королівського подружжя, який Катара випадково надибала зранку.
Усе стало на свої місця.
— О, - нарешті сказала вона задумливо, і піднялася на ліктях. — То може я тоді собі...
— Дурня, - він відмерз від одвірку. — Вони їм більше не потрібні.
Він ще раз оглянув кімнату, і пішов собі.
Катара нахмурилася, і впала на подушку.
Кроків більше не чула.
Заснула лише під ранок. Подумала, Зуко їй привидівся.
***
У дитинстві нянька розповідала, що наближення комети Созіна відчувала на собі гостро будь-яка жива істота - маг чи звичайна людина. Як сонячні бурі. Лише набагато ближче.
Раніше він не вірив. І дарма. За останні декілька днів Зуко проспав в сумі чотири години.
Аватару не вистачало сумління. І усвідомлення критичності ситуації, в якій вони всі опинилися. Це бісило. Але Зуко не міг його винуватити. Проста собі дитина, котра не до кінця розуміє, з чим має справу. Котра не бачила, з ким йому доведеться зіткнутися через декілька днів. Котра просто не знає, що буває, коли виявляється, що ти не готовий до найважливішого поєдинку в житті.
Зуко знав.
Аанг мав хист. Полумʼя піддавалося йому все легше, проте недостатньо добре.
Якби він міг допомогти раніше, замість гратися в доганялки за летючим бізоном та за своєю честю.
Він міг би навчити.
І тоді вони б мали більше часу.
Він міг почати тренувати Аватара набагато раніше, і тоді, можливо, вони б мали більше шансів. Можливо, якби він послухав дядька... Якби він лише зупинився і вчасно дослухався до голосу розуму... А тепер вони застрягли в цьому закинутому депресивному маєтку, де з кожного другого портрету на нього дивилися знайомі, вічно незадоволені очі батька. Який усіх їх повбиває до бісової матері, якщо Зуко виявиться неспроможним ментором і Аватар так і не освоїть магію вогню.
— Не можна просто брати і нападати на людей!
Замучений безсонням, він вирішив, що це з ним заговорила совість. Проте на порозі стояла маг води, і про себе він відмітив, що це в принципі те саме.
Йому було соромно за свій спалах гніву. Але ще йому було страшно від того, в яку величезну сраку вони потрапили, і наскільки все стане гірше, якщо Аватар не перестане дуркувати на пляжі і не почне сприймати тренування серйозно.
— Я не нападав, - втомлено сказав він. — Я вчив.
Вона пирхнула, і його обдало її теплим подихом.
— Він старається!
— Нехай старається більше!
Катара обурено набрала в легені повітря, і Зуко додав примирливо:
— Комета дарує Господареві Вогню неабияку силу. У нас немає часу на розваги.
— Хай так, - зашипіла вона. — Але ти не маєш права його калічити!
Він раптом змінився в обличчі.
Катара миттєво повʼязала його збентеженість з ефектом, який, беззаперечно, мав її повчальний тон. Проте Зуко уважно на неї дивився. Спокійно і з розумінням. І силився щось сказати.
Щось в її голосі було не так.
Вона нервово торкнулася волосся.
— Він тобі подобається, - скоріше оголосив, ніж запитав.
Катара відчайдушно залилася румʼянцем. Зраділа, що в темноті не видно відтінку її щік.
— Зрозуміло, що подобається. Він мій найкращий друг.
— Ні, - тихо сказав Зуко. — Зовсім не так подобається.
— Не смій нападати на моїх друзів, - гаркнула вона, і щезла в темноті коридору.
Боже, їм всім торба.
Зуко знову пролежав до самого світанку.
***
Вона вже не мала сил зоріти. А сил заснути - тим більше.
Катара гіпнотизувала напівколо місяця. Потім виходила з кімнати і плелася нескінченими коридорами.
З портретів на неї дивилися невідомі маги вогню. Пихаті та набурмосені, безтурботні та усміхнені. Вона впізнала генерала Айро - зовсім молодого. Він усміхався найширше. Жінка з короною принцеси вогню мала тужливий, майже байдужий погляд. Катарі здалося, принцеса ним її проводжає.
Вона знайшла його на балконі. Зуко пильно вивчав морський горизонт.
— Твоя мама дуже вродлива, - сказала Катара його спині.
Він здригнувся. Кинув на неї заморений погляд. Ледве не сказав "Дякую, твоя теж".
Голова вже починала гудіти.
Катара сіла поряд. Як він, схрестила ноги. Як він, вирячилася на морське плесо.
— Дарма я нагримала вчора, вибач, - говорити було важко, але ще важче Катарі було б залишити все як є і не винести з дурної сварки якусь мораль.
Він зітхнув. Хотів сказати щось приязне, але вона невдоволено додала:
— Але ти теж був неправий!
Тоді він хмикнув, і передумав здаватися:
— То що, Аватар тобі не подобається?
Катара ледь не поперхнулася від обурення:
— А тобі що?
— Нічого, - знизив він плечима. — Ти йому точно подобаєшся. Кидається в очі.
Катара всміхнулася. Але одразу згадала пригніченого до глибини душі Аанга після злощасної театральної вистави. Ще більше порожевіла.
— І до чого ти ведеш?
— Ні до чого. Просто... чого ж ви не разом?
Тому що вона нічого не розуміє? Тому що йде війна? Тому що він клятий міст між світами? І що таке "разом", господи прости? Вони всі он і так постійно разом, чому їй постійно цим дошкуляють?
Бажання сперечатися вона не мала. Але наїжачитися - ще й як.
— Тобі подобається та засмучена дівчина, яка постійно тягається за Азулою?
— Так, - чесно визнав він.
— То чого ж ви не разом?
Зуко хотів запротестувати, бо вони якраз були разом. Але згадав Мей в тюремній кімнаті. Як вона дивилася на нього. Як він покинув її на тому острові на милість своєї ненормальної сестри. І зрозумів, що й сам уже не знає.
Він помітно знітився, і Катара вирішила змінити тему.
Винувато прихилилася скронею до його плеча.
— Дурна була вистава.
Він кивнув. Промовчав про те, що ця якраз була найменш марудною у порівнянні з тими, які йому довелося пережити у дитинстві.
— Хоча принц вийшов дуже реалістичним, - Катара примружила очі і зручніше вмостила голову на його плечі.
Він показово ним струснув.
— Я не крав твого намиста, - буркнув він. — Раз про це зайшла мова, то це завдяки мені його не викинули на помийку.
— Я знаю.
— І я не шпіонив за вами в Ба Сінг Се, - додав про всяк випадок. — Ми з дядьком продавали чай.
— Я знаю.
— І чого це вони вирішили, що в кристальних печерах...
Він осікся. І вона не знала, що казати.
В кристальних печерах їй самій здалося... На мить, на долю секунди їй навіть спало на думку, що вона помилялася. Що він їй... подобається.
Коли вона відчула шкірою його подих. Коли торкнулася його обпаленої щоки.
Принц вогню знічено мовчав. І дуже тішився, що румʼянець в його роду не був поширеною рисою.
В кристальних катакомбах йому і самому багато чого здалося.
Чи ні?
Тоді Катара раптом різко підвелася і сіла до нього обличчям.
— Я хочу дещо спробувати, - повідомила вона. — Ти тільки не бійся.
Він теж повернувся до неї передом, і з острахом звів брови догори.
Катара помітила величезні темні кола під карими очима і зрозуміла, що певно виглядає так само замучено.
Обережно піднесла долоні до його обличчя, не зводячи з нього пильного погляду.
Він не ворухнувся. Трохи нахилився вперед. Катара розцінила це як дозвіл.
Обережно торкнулася пальцями його вилиць і мʼяко - майже невинно - поцілувала.
Він не рухався.
Вона відсунулася, старанно щось обмірковуючи.
Зуко подивився собі на неї, і не придумав нічого ліпшого, ніж теж її поцілувати.
Катара не відповіла.
Обидва задумалися ще сильніше.
— Таки ні, - підсумувала вона.
Він захитав головою на знак згоди.
Від перевтоми починало шуміти у вухах.
— Контрольний? - припустив він, і вона ствердно кивнула.
Зуко підсунувся ближче, і поцілував ще раз. Цього разу чуттєво. І цього разу вона відповіла, звівшись на коліна. Тоді він невпевнено, майже запитально поклав долоні на її талію та пригорнув до себе. Мʼякі пальці легко торкнулися його шиї.
Цілунок обірвався.
Сині очі в дюймах від його обличчя відбивали місячне сяйво і здавалися величезними в нічній пітьмі.
Вона спантеличено мовчала. Він не говорив, бо чекав слів від неї.
Вони простояли в обіймах хвилину, не більше. Мовчки щось обмірковуючи.
Потім плавно всілися на свої місця - одночасно, наче за наказом.
Місяць різав очі. Десь під пальмами сонно зітхнув Аппа.
— Дурна була вистава, - тихо повторила Катара просто аби не мовчати.
Вона задумливо торкнулася скронею його плеча, і він поволі прихилився щокою до її маківки.
Пальмовий гай завмер. Море монотонно шелестіло та заколисувало. Очі починали повільно злипатися. Вперше за, здавалося б, цілу вічність.
Він позіхнув і всміхнувся крізь сон:
— Однозначно, дурнішої в житті не бачив.