Chapter Text
-Трясця! Ріо, бляха муха, коли ж ти зробиш до свого табору нормальну дорогу?! -Буркотів Саматокі, який перечепився через гілку і мало не вдарився головою об камінь.
-Якби ти дивився під ноги то б не падав.
-Джюто! Закрий свою ротяку поки я її сам не закрив!
-Пх, ми вже майже дійшли, я б хотів відтягнути час перед вечерею...
-Бляха! Він говорив, що ми будемо обговорювати наступний реп батл!
-Авжеж будемо, під час ввечері. Він точно приготував гостинці для нас.
-Може просто розвернемося-
-Я радий вас бачити- грубий голос прозвучав заді їхніх спин.
-ТРЯСЦЯ, РІО НЕ ЛЯКАЙ!
-Вибачте, я шукав інгредієнт для страви. Будь ласка, ходіть до табору і зачекайте на мене.
- Ок, тільки не довго.- Саматокі пішов в сторону табору далі зачіпаючись об гілки й камені.
-Джюто, ти щось хочеш сказати?
- Я хотів поцікавитись, що ти шукаєш...., але мені страшно дізнатися... Тому я-
Його обірвав голосний крик зі сторони табору Ріо
Джюто і Ріо переглянулись і побігли туди, коли вони дійшли то побачили Саматокі який лежав на землі
- РІО БЛЯХА МУХА, ЩО ЦЕ ТАКЕ?! НАЩО ВОНО ТОБІ?- він вказав в бік того що його налякало Джюто почав перший говорити глянувши в бік того на що вказав Саматокі.
-Саматокі, про що ти говориш?- Після того, як його очі впали на те що злякало Саматокі він сам скрикнув..
-ТРЯСЦЯ ЩО ЦЕ?
-Не розумію вашу реакцію, це всього лиш стенд Рамуди..
-Бляха це й лякає! Чому пластикове рожеве лайно в повний зріст робить в тебе!!! -Саматокі перейшов на крик.
-Рамуда поїхав у відрядження і подарував мені це перед виїздом, щоб я сильно не сумував за ним.
-Я знав що після того шоу ви стали дуже близькі, але.... -Джюто зупинився і поправив окуляри
-ЦЕ ВЖЕ НЕ ЗАНАДТО?!?! -Саматокі продовжив думку Джюто.
-Але це справді так, я не відчуваю самотність коли беру його з собою на збирання інгредієнтів, мені подобається наше мирне мовчання. Це відрізняється від справжнього Рамуди, все добре.
-Чувак.... Хотя б прибери його поки ми тут....- Саматокі замовчав і глянув на Джюто поглядом "Скажи йому" Джюто зглитнув і подивився на Ріо
-Ну як сказати... Він нас трохи напружує.... Ну не Рамуда, хотя він теж, але ця пластикова штука яка дивиться в душу... Хотя б відверни його.... Будь ласка...
- Ну якщо ви просите, то добре..
Ріо розвернув стенд Рамуди,
-Дякую за гостинність, Ріо. Нам з Саматокі пора йти.
- Ага, спасибі Ріо.
-Бувайте - Ріо дивився на їхні спини які віддалялись, Саматокі знов зачепився за щось і впав. Джюто почав сміятись, але в нього полетів кусок землі з травою. Джюто ухилився і пішов в перед, Саматокі теж пішов за ним.
- Тепер ми знов самі.- Ріо розвернув Рамуду і глянув на нього...
-Пішли прогуляємось?- Він не очікував відповіді, тільки мовчання, але ця тиша була такою втішною. Він взяв під пахву стенд і пішов на поляну з квітами. Там вони часто зі справжнім Рамудою робили пікнік і Рамуда робив їм двом по короні з квітів вони могли весь день там сидіти й говорити, а потім коли наставала ніч вони милувались зірками. Зараз не було ні сміху, ні галасу. Насправді він сумує за ним, але ж Рамуда скоро вернеться. Так?