Chapter Text
На вулиці світало, над академією повільно повзли сірі хмари, схожі на пухнастих баранчиків, що вирішили розбрестися пасовищем. Сині смужки неба грілися в обіймах першого сонячного проміння, яке наповнювало ранішню блакить малиновими фарбами.
Від холодного нічного повітря пахло кіптявою та ялицею, адже велика її кількість росла обабіч спільного гуртожитку для чарівників, що зараз в чому попало стояли на прохолодній осінній галявині. Поруч з чарівниками на траві лежав підсмалений телевізор комендантки.
Старшокурсники шепотіли замовляння, спрямовуючи свої сили, аби загасити охоплені жевривом стіни першого поверху. У незадоволеному галасі підлітків, яких нещастя збудило задовго до будильника, можна було почути голос Стейсі.
– А бодай його, забираю свої слова назад. Початок першого курсу був ще на диво нормальним, але це вже занадто!
Я кивнула, перескакуючи в капцях з ноги на ногу. Щиколотки лоскотала висока трава, просочена льодяною росою. Ліля теж тупцяла поруч, намагаючись вкрити мене краєм своєї кофти.
– Гей, нумо підемо допоможемо іншим, хоч зігріємося, – я занепокоєно оглянула галявину на якій ми мерзли.
Велесівка похитала головою.
– Ех, краще не будемо лізти, аби гірше не зробити. У мене від несподіванки усі заговори з голови повилітали.
– Там патрульні разом з Гайдою вже оперативно все гасять, не будемо лізти під ноги, – Ліля зіщулилась труснувши плечима від холоду.
Ми стояли поруч зелених кущів ялиці, коли перед нами з'явився Єсен. У руках він ніс вовняний коц, яким огорнув нас, підійшовши ближче.
– Ось ви де, – хлопець ласкаво посміхнувся. – Скоро вже можна буде повертатися до кімнат. Заняття молодших учнів перенесли на вихідні, а в нас усе за розкладом.
Староста ще трохи постояв поряд з нами, перевіривши чи ми зігрілися, й пішов далі допомагати. Ліля провела хлопця поглядом, прикривши раптово почервонівші щоки частиною пледу.
– Ох-хо-хо, а хтось закохався-я, – Стейсі гмикнула, змовницьки зиркнувши на першокурсницю.
– Ой, а сама не такою рік тому була? Чи нагадати про твою закоханість? – я поглянула на сусідку з хитрою посмішкою.
– Цить, Маріє, не було в мене ніякої дурної «закоханості», – велесівка зніяковіло перевела погляд на небо.
– Було-о, чого ти соромишся? Хіба не…
– Замерзли, красуні? Усе вже закінчилося, можемо повертатися.
Нашу розмову перервала Олександра. Обличчя другокурсниці вкривав бруд у перемішку з потом. Вона була серед групи патрульних, що допомагали гасити пожежу.
Я на хвилинку остовпіла, замилувавшись ранішнім сонячним промінням, що переливалося в Сашиних оливкових очах, мов рідке золото.
Кивнувши чурівці, ми гуртом попрямували назад до будівлі.
У кімнаті стояв задушливий чад, тому довелося спати з відчиненими вікнами. Я одразу залізла під м’яку ковдру, намагаючись придрімати й спіймати за хвіст бачений раніше сон, але моя сусідка ніяк не могла заснути. Усе виглядала чорного кота. Стейсі вже не раз жартувала, що це створіння охороняє її сон. Так і було. Вартувало кішці лягти на краєчку ліжка, як велесівка моментально засинала. Сьогодні ж їй довелося застосувати снодійне.
У кімнаті на деякий час запанувала тиша, яку порушив мій будильник. Коли я розплющила очі, то побачила похнюплену Стейсі, що сиділа на ліжку поруч.
– Кішка, мабуть, злякалася й більше не прийде, – сумно пробурмотіла дівчина й пішла збиратися.