Work Text:
Шьото ніколи не мав здорового прикладу кохання. Єдине, що він міг згадати з дитинства — це мати, яка пізніше вилила йому окріп на обличчя. Кохання від Фуюмі та Нацуо він пізнав вже у підлітковому віці, коли пішов до U.A. Навіть стосунки батьків не були романтичними. Шьото не думає, що таке можна назвати романтикою чи коханням. Тож він міг тільки зрідка глядіти на прояви кохання між братами (у скорому часі між братом) та сестрою, ніколи не будучи тим, на кого це спрямовано.
Але це не турбувало Тодорокі. До того моменту, як Кацукі Бакуґо не стояв перед ним на сходах, після закінчення уроків, з червоними вухами та одночасно сором'язливим і нахмуреним поглядом. Слова, що вимовив Кацукі, ніби блискавкою врізались у Шьото, змусивши його завмерти та не повірити своєму слухові.
— Вибач, що? — перепитує він, дивуючись хрипоті свого голосу.
— О боже. — Бакуґо роздратовано видихає, сердячись. З першого курсу його проблеми з гнівом покращилося, але все ще не було ідеальним. — Ти мені подобаєшся. Чи хочеш ти зустрічатися зі мною? — повторює він крізь зуби. Розмови про свої почуття також почались даватися йому легше, у порівнянні з першим курсом.
— Я.. — Шьото запинається, не розуміючи власних емоцій. — Я не знаю. — невпевнено відповідає він, опускаючи погляд.
— Яке, на біса, "не знаю"?! — хлопець майже переходить на крик, а потім робить глибокий вдих. — Так або ні, айсі-хоте?
— Але я не знаю! — Тодорокі підіймає погляд та дивиться на Кацукі розпачливим поглядом, намагаючись передати в ньому всі емоції.
І Бакуґо розуміє. Він завжди робить. Він втомлено зітхає та спирається на стіну.
— Добре. Давай розберемо це. — пропонує Кацукі, вигинаючи брову.
Шьото киває, тепер його погляд прояснився. Коли вони з Кацукі розбирали щось разом, то це завжди ставало легше для розуміння.
— Я тобі не подобаюсь? — трохи знервовано питає він.
— Подобаєшся. — хитає Шьото головою. — Я говорив про це з Мідорією. Ми дійшли до висновку, що те, що я відчуваю до тебе є коханням. — спокійно говорить він, згадуючи ту розмову з Мідорією. Здається, потім ще підключилась Урарака, але це не важливо, бо головне, що Тодорокі зрозумів, яким це було почуттям.
Але це викликає у Бакуґо вираз повного нерозуміння.
— Тоді яка, в біса, тут може бути проблема?! — знову підвищує голос він.
— Я не впевнений. — хмуриться Шьото. Кацукі лише очікуючи дивиться на нього, тож він продовжує. — Я... наляканий. — розуміє він.
— І чому саме ти наляканий? — намагається спокійно говорити Бакуґо, але око, що трохи сіпається, видає його нервозність. — Закоханості? — він отримує хитання головою. — Стосунків? — тепер він отримує повільний кивок.
Вони обидвоє занурюються у тишу. Шьото потрібно обробити те, що він зрозумів, і Кацукі це знає. Шьото дуже подобається, як хлопець завжди розуміє його.
Він відчуває, як розуміння ситуації десь дуже близько, але постійно вислизає від нього. Ніби щось, що завжди було з ним, але над чим він не задумувався.
— Якщо це знову щось пов'язане з вашою сімейною драмою, то це вже навіть почне бути однотипним. — закочує очі Кацукі, напівжартуючи.
Він, звичайно, правий, бо більшість проблем Шьото пішли саме з його родини. Але тут Тодорокі осенило.
— Я боюсь себе. — ця думка одразу висковзує з вуст, коли він навіть не встиг її обробити.
— Поясни. — Бакуґо незадоволено вигинає брову.
— Я боюсь того, ким можу стати в стосунках. — говорить він і обличчя Кацукі на мить теж проясняється.
— Ну звичайно це знову твоя сімейна драма. — він хмуриться та сідає на сходинку, киваючи на місце біля себе. Коли Шьото сідає на запропоноване місце, то він продовжує. — Ти не він, ти ж знаєш це? — Тодорокі киває майже автоматично, але Кацукі, здається, не чекає відповіді. — Ти не є своїм лайновим батьком, і не станеш їм через якусь зміну! Це дурно! Коли я пропонував тобі зустрічатись, то я погодився з усіма твоїми недоліками! Та до біса, я мирився з ними і раніше, чому зараз це повинно змінитись? — Він ловить погляд Шьото та не перестає дивитись, утримуючи на місці одним поглядом. — Тодорокі, ти є ти. І я знаю тебе. Я знаю, що ти довбана принцеса з купою драми та проблем за спиною! Але ти все одно мені подобаєшся, зрозумів? І мені плювати, які стосунки бути у твоїй родині через батька — ти. не. він. І ніколи не будеш.
Шьото не міг знайти слів. Він відчув печіння на очах та одночасно величезне полегшення. Справді, це ж Кацукі. Кацукі, який завжди його розуміє та приймає (хоча може трохи поворчати перед цим). І Кацукі, якому він вірить. Шьото м'яко усміхається, намагаючись знайти погляд хлопця, який вже відвернувся від нього, знову червоніючи.
— Так. — говорить він, а Кацукі розгублено повертається.
— Що "так"? — питає Бакуґо.
— Так, я хочу зустрічатися з тобою. — Шьото ніжно дивиться в очі хлопця, який також починає усміхатись.
— Тц, так би одразу. — закочує очі Кацукі, не перестаючи усміхатись. Тодорокі готовий зробити все, щоб ця усмішка не зникала з його обличчя. — Пішли вже. — він встає та протягує руку Шьото, який одразу її приймає.
Тодорокі відчуває, як його обличчя теплішає, коли він кидає погляд на їхні переплетені руки, поки вони йдуть до гуртожитку. Він все ще трохи боязкий, але він не один, він з Кацукі, тому усмішка не сповзає з його обличчя впродовж всього шляху. І, дивлячись на такого ж усміхненого Бакуґо, який намагається це приховати, розуміє, що зробив правильний вибір.